• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Ніжність серед руїн: про слабкість і силу жінки на війні


реклама

Ніжність серед руїн: про слабкість і силу жінки на війні

 

Що ви знаєте про жінок на війні? Як вони, тендітні й ніжні, пристосовуються до суворого екстремального побуту, нервової напруги та високих фізичних навантажень?



Ми познайомилися з молодшою сержанткою Лілэю Аніщенко з Гончарівського. Вона була в зоні проведення ООС двічі. Ділимося розповіддю.


Дружина військового

Лілія Аніщенко народилася в Криму. Але свідоме дитинство та юність минули в селі Орликівка Семенівського району.

Навчаючись у Чернігові на продавця, дівчина познайомилася з майбутнім чоловіком Григорієм - професійним військовим. Вони одружилися, народили двох дітей.

Згодом полк, де служив Григорій, розформували. А його самого відправили в селище Гончарівське. Лілія з дітьми поїхала за ним.

Подружжя вже облаштувалося на новому місці. Аж раптом розпочалася війна на Сході України. Чоловік неодноразово їздив у зону ООС. А Ліля чекала на нього вдома з дітьми.

- Було дуже страшно за коханого. Ми не розуміли, як воно все буде, -жінка згадує той час з хвилюванням.

На третій рік війни Ліля й сама вирішила вступити до Збройних сил України. Коханий вибір дружини підтримав.

- Є чоловіки, які проти жінок в армії. Вони вважають, що ми не можемо багато чого на службі. Але це вже пережиток минулого. Інструктори й начальство, та й саме життя переконує: жінки проявляють себе не гірше за чоловіків, - впевнена Ліля.

«Мені хотілося приносити користь»



- Причин на те, щоб піти служити, було кілька. Головна - мені хотілося приносити користь. Так шкода було хлопців: вони далеко від дому боронять нас... Крім того, я відчувала себе не реалізованою професійно... Це ж військове містечко, тоді тут мало не щодня жінки йшли в армію. Такі гарні ходили, у формі, - посміхається Лілія.

Отримавши направлення з військкомату, вона поїхала вчитися на польового кухаря. Тоді в бригаді їх не вистачало. Польовий кухар - це окрема професія. Вона відрізняється від цивільного, адже готувати треба не на газовій чи електричній плиті, а фактично в напівекстремальних умовах.

Спочатку Ліля працювала в бригаді. А згодом поїхала й на війну.

-Ми з чоловіком служили в одному підрозділі. Я на посаді кухарки, а він - командир взводу. Командування знало, що ми -родина, в нас діти, тому поїхати на війну міг тільки хтось один. Кухарі виявилися більш затребуваними, бо треба ж було людей годувати, - згадує Лілія.

Уперше їхати в зону ООС було страшно. Аби якось розрадити себе, вона намагалася не думати, що і як там буде: - Я просто вірила, що повернемося додому і все буде добре.

Про побут на війні: сирість і миші

З 2018 до 2020 року Лілія двічі була в зоні ООС: майже 6 і 9 місяців.

Разом з трьома дівчатами жила в палатці, яку опалюють буржуйкою. В пам'ять усіма органами відчуттів врізалися постійний запах дров і сирість, через яку часто хворіли. А ще - багнюка, миші, приблудні кицьки й собаки.

Душ приймали з бочки, воду в якій влітку нагрівало сонце. Взимку стіни «душу» утеплювали, а воду підігрівали буржуйкою.

- Людина звикає до всього. Коли перший раз приїхала і побачила польові умови, звісно, вжахнулася. Не розуміла, як можна жити так кілька місяців. Але ж я працювала весь час. Це непрост нагодувати майже 200 чоловіків. Приходиш у палатку втомлений. Уже нічого не помічаєш. У другу ротацію було легше, бо розуміла, куди їхала і як воно все буде, - поділилася Ліля.


Жіноча «валіза»


Зміст жіночої військової сумки мало чим відрізняється від чоловічої. Усі атрибути військового гардеробу, кілька речей для виходу «у світ». Обов’язково варто взяти гумове взуття та переноски, зарядні пристрої. Можна покласти фен та інші жіночі речі.

- Там не хочеться особливо виділятися. Всі в однакових кофтах чи футболках, усі в зеленому. І хоча чоловіки на війні допомагають дівчатам із фізичною роботою, але сприйняття статі, ніби стирається. Ми всі друзі. Всі рідні. Можемо спілкуватися на будь-які теми. Всі сумуємо за домом, за рідними - розповіла співрозмовниця.

Як виглядає польова кухня



Ліля працювала на кухні за графіком: доба - через дві. Мала двох помічників. Вони допомагали чистити овочі, топили грубку, на якій грілася вода. В обов’язки польового кухаря, окрім приготування, входить роздача їжі та миття посуду.

На те, щоб зробити сніданок, йшло зо дві години. Обід - довше, особливо, якщо треба було, наприклад, смажити відбивні. На двох сковорідках це було довго.

Сніданок, обід та вечеря - завжди суворо за графіком, запізнюватися не можна. Якщо не встигаєш, можна покликати на підмогу інших кухарів, які мали вихідний.

їжу готували на польовій кухні. Вона схожа на закритий причеп на колесах. В нього вбудовані грубки, є три 50-літрові бочки, де варять перші страви або каші. Також є відсік для сковорідок.

- Така кухня більш менш зручна. Спочатку вона стояла на вулиці. Коли стало прохолодніше, обшили стінами. Але працювати нехолодно, адже гріють грубки та й рухаєшся весь час, - розповіла Ліля.

Бути кухарем на війні - відповідально. Дівчата намагалися, аби хлопці хоча б під час їжі відчували домашній дух, затишок.

Найскладніше - то розлука з дітьми



- До цього відрядження я ніколи не залишала сина й доньку так надовго. Серце за них боліло. В них надзвичайно хороший, хоч і суворий, тат. Тому було спокійніше, - згадує жінка.

У вихідні, аби відволіктися, Лілія розмальовувала картину. Нині це зображення гарного вільного коня висить вдома на стіні.

- Повернулася додому, бачу, діти так подорослішали, стали більш самостійними. Татко привчив їх мити посуд за собою, прибирати в квартирі, - усміхається зі сльозами на очах Ліля. - Але ж вони так підросли, а мене не було поряд... І вік у них складний - майже підлітки. Тому іноді, аби знайти з ними спільну мову, треба дуже постаратися.

Життя на мирній території

У 2021-му Ліля не поїде в зону ООС. Цього разу у це відрядження відправляють чоловіка Григорія.

Жінка ж продовжить працювати, але вже у новому званні - начальниця польової лазні взводу забезпечення танкового батальйону.

- Мені подобається військовий одяг. І я вже не можу довго без нього. Інколи обираю цивільне, але воно мені незручне. Хочеться скоріше скинути все, взути берци й вдягнути форму, - каже Ліля.

Побічна дія війни

- Я перший рік була дуже чутлива: хтось мені щось сказав, щось не вийшло, я плакала, переживала, - зізнається жінка. - Це все від постійної нервової напруги. Ти постійно на взводі. А на другу ротацію стала спокійніше до всього ставитись. Не сприймати так близько до серця. З дітьми я не строга, то в нас татова роль така. Але у спілкуванні, рідні кажуть, стала трохи грубіша. Мабуть, то побічна дія війни.

Наталія Найдюк, «Деснянка» №9 (848) від 4 березня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Аніщенко, ООС, вйськова, кухар, Найдюк, Деснянка

Добавить в: