• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Я їм сказав: хоч їдьте, хоч не їдьте, - я дитяти не віддам»


«Я їм сказав: хоч їдьте, хоч не їдьте, - я дитяти не віддам»

37-річний Сергій Філько з Мезина Коропського району прошов війну. Тепер виховує трьох синів, за яких теж довелося повоювати.

З ним 36-річна Оля Євдокімова. Зійшлися вже після АТО.

— Познайомились у Чернігові випадково. Він дорогу питав, — пригадує Ольга Євдокімова. — Показала. Залишила номер телефону. Бачу, що сподобалась. Почали спілкуватися. Ну і поспілкувалися, — сідає на табуретку поряд з Сергієм. — Інтернету тут нема, по телефону говорили.

— А я, наче, у відпустку йшов після госпіталю, — підтримує Сергій. — Не там зліз, де треба. Вокзал шукав.


Сергій і Оля


З сином

Про війну

Сергій родом з Мезина. Батьки звідси. Мати жива, батька нема. Загинув давно, картопляним комбайном задавило. В колгоспі. В 1992 році.

— Закінчив дев’ять класів, пішов на роботу, — розказує Сергій.

— Телята пас років з 16-ти. Работав по нарядах.


На хлібопекарні робив. Вона й зараз працює. Пішки недалеко.

Одружився в 28. А так жив з мамою, вітчимом. Перша дружина була з Рихлів, Свєта. Їй 34 роки. Розписались, це було перед АТО. Мене забрали, хоч дитяті ще трьох років не було.

В жінки інвалідність по зору. Вона мала в больницю з’їздити, взяти довідку.

Вони й поїхали зі своєю мамонькою, і по дорозі говорили: «Хай його забирають, коли уб’ють, гроші будуть». Люди, хто возив, чули і переказували, як вони домовлялися.

З’їздили у Короп, погуляли. А довідки ж ніякої ніхто не передав у військкомат. І пішов я в АТО.

Язва в мене. Але нічого ніхто не дивився і не попитали. 2015 год, брали всіх.

СПГ, гранатомети, нас багато з чого навчили стріляти. З пушок пробували.

Пряма наводка. Ми нищили сепарську техніку. Всяку: танки, БТРи, були БМПшки. Бронетехніка. І вони стріляли.

Були в Донецькій області: Луганське, Федоровка, Орехово, Василівка, Троїцьке. В Луганській області були проїздом.

Про війну Сергій згадувати не хоче. Отримав поранення, контузію.

— Прилетіло, накрило і все. Скільки пройшло, не хочу в цьому колупатися. Місяць пролежав у госпіталі в Харкові. Руки-ноги цілі. Вийшов же.

Всього в АТО пробув рік і чотири місяці. Вже забувся трохи.

По началу снилося, спати нормально не міг.

Сергій Кошель, односелець, кілька разів провідував.

— Веселіше було?

— Ну да.

— Дружина в госпіталь приїжджала?

— Ні. Навіть не дзвонила. Виписали з госпіталю, знов на війну. На Федорівку. У той самий підрозділ.

— Чого не комісували?


— А кого тоді комісували? Хіба якщо ніг чи рук нема. Ми переслужили, бо не було ким міняти. Потім вже не мобілізовували, а на контракт брали.


Місцеві нас хто як сприймав. Одні вітали, інші ні. Гостинці від місцевих старалися не брати. Позиції були за селом. Кругове чергування, пости виставляли: там точка, там. У село в магазин за продуктами ходили і по воду.

Жили в бліндажах. Самі їх копали і строїли: колоди, земля. Бліндаж — критий окоп. Якщо стояли близько коло села, то заселялися в покинуті хати.

В бліндажах ставили буржуйки. Але небажано їх топити було, бо дим видає. Ну, коли туман, топили. А в хатах обігрівачі включали. Страшно було місяць - півтора. Чоловік до всього привикає. Не напивалися ми так, як розказують. А вдруг прорив? Прорив — це коли вони до нас прорвалися. Рація спрацювала, підйом, вперед. У селі баби зараз мені розказують: там тільки п’яних б’є. «Ну да, — кажу, — снаряд летить і питає, ти п’яний чи ні?»

— Приїхали, добре відгуляли?


— Вже й не пам’ятаю. Рік відпочив, на роботу пішов.

Мені пропонували контракт підписати. Кажу: «Не хочу». Служіть самі. Я своє відслужив.

Про жінок


— Розвівся зі Свєтою. Не схотів жити з нею. Дитина зі мною залишилася. Вона зібрала речі і пішла. Денису було майже чотири роки. Машина з села одвезла її да й усе. Вона сином майже не займалася. Денис і говорити як слід не вмів. Я б дитину не віддав. Як вона поїхала, хлопчик в дитячий садок пішов. Зараз Денис в третій клас ходить.

Вона на тому, щоб повернути дитину, і не наполягала. То теща вирішила. Був суд у Коропі. Суд присудив дитину їй. Я не віддав. Виконавча служба каже: приїдем, заберем. Виконавчі листи писали. В результаті вона заяву подала, що не має претензій. Років два в нас ці тяжби тривали.

До мене в неї двоє дітей було, вони теж з батьком, в Осьмаках. Якась же причина є.

У виконавчій службі кажуть: шукайте її, хай пише відмову. Вона сама приїхала і написала.

— Свєта телефонує?

— Останній раз вона подзвонила 27 травня і спитала: «В Дениса сьогодні день народження?»

Цю хату купили вже з Олею. До того жили в сестриній хаті.

— Останній суд за Дениса був 21 жовтня, — підказує Оля. — 12 лютого 2018 року ти вже мене привіз. Я сім років замужем була. На той час як познайомилась з Сергієм вже розвелася. Діти є, хлопчик Назар. Чотири роки.

Коли Сергій вперше подзвонив, Назарчику було рік і три місяці. Місяців півтора по телефону спілкувалися. Потім приїхав до мене у Підлісне (на той час Козелецького району).

— Да не зимою, осінню, — наполягає Сергій. — Ще снігу не було. Нагодувала вечерею.

— Смачною?


— Омлет, — жартує Сергій.

— Дурило, — б’є чоловіка по нозі Оля. — У той вечір я картоплю тушила в грубі.

— Але і омлет був.

— Через тиждень чи два приїхав, забрав мене і дитину,— розповідає далі жінка. — Взяв машину, спакував речі.

Цю хату купили в 2019, коли Владік вже народився. Я ще вагітна була, ми вже шукали.

30 тисяч гривень обійшлася. Свиню продали. Інші заробітки додали. Хата хороша, рік як баба виїхала.

Газовий конвектор є. Коли 200, коли .700 гривень в місяць виходить. Ще світло, вода.

Козу, свиней тримаємо. Кролі, кури.

Раз уходила, на чотири місяці. Дітей забирала. І я не подарок. Всякого бувало, — зітхає Ольга.

— Тікала, — признається Сергій, коли вийшли з хати. — Получила допомогу на Владіка і укатіла. А потім примусово повернулась або Владіка б у неї забрали.

У Олі є дитина, на яку вона позбавлена батьківських прав.

Щось не везе мені з жінками. З одного болота да в друге. Хоча, може, ще все налагодиться?

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №2 (1809), 14 січня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Сергій Філько, людські долі, війна, Мезин, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в: