Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Прийомні сім`ї. Як корюківчани Людмила й Валерій Афанасенки стали батьками своєму племіннику


Прийомні сім`ї. Як корюківчани Людмила й Валерій Афанасенки стали батьками своєму племіннику

Сім років тому у Людмили і Валерія Афанасенків з Корюківки з’явився син, одинадцятирічний Саша. Відтоді у них двоє дітей, які дуже схожі одне на одного.


Людмила і Валерій Афанасенки у себе вдома

Це сталося 27 серпня 2013 року. Афанасенки точно пам’ятають цю дату. З тих пір Саша Савченко став їхнім сином. З першого дня і донині так вважають Людмила і Валерій. І дарма, що хлопчик називає їх тьотею і дядею.


Таким маленьким Саша прийшов у сім`ю. Людмила і Валерій з донькою Юлею і сином Сашею. Фото: З домашнього архіву Афанасенків

Саша їм ніколи не був чужим. Він – племінник 43-річної Людмили Олександрівни, син її рідної сестри. Родичі завжди підтримували родинні зв’язки, постійно спілкувалися. А потім померла Сашина мама Таня. Його батьки на той час уже були розлучені. Тато вже був одружений вдруге, у шлюбі з`явилися діти.

- І ми, і Сашин батько хотіли тоді забрати його до себе, - розповідає Людмила Афанасенко. – Але всі поступилися бабусі, моїй матері, яка після смерті чоловіка залишилася одна й наполягала не лишати її можливості виховувати внука.

Афанасенки постійно запрошували Сашу до себе на вихідні. А він просив тьотю Люду забрати його до себе. І за декілька років Афанасенки, заручившись підтримкою рідних і друзів, забрали-таки у свою сім`ю племінника.

- Перед цим я пішов до його рідного батька і повідомив про наше рішення, щоб до нас не було ніяких претензій, - додає 49-річний Валерій Миколайович. – Дитина сама так захотіла.

Їхня донька Юля на той час вже була студенткою. Кінець серпня. Сашу треба було терміново збирати до школи. Людмила Олександрівна пам’ятає, яка паніка її охопила, коли до школи залишилося три дні, а у їхнього школяра ще немає нічого! Та вони все встигли.

Валерій Миколайович зізнається: попервах у них з дружиною були побоюванню щодо того, чим справляться зі своїми батьківськими обов’язками. Але хвилювання були марними. Кажуть, звичайна дитина, як і всі інші.


Саша Савченко після закінчення 9 класу. Фото: З домашнього архіву Афанасенків


Усім життєвим навичкам Сашу навчили тьотя і дядя. Кажуть, він їм завжди допомагає. І вони ні в чому не відмовляли дитині, яка тривалий час була обділена батьківською любов’ю. А хлопець і не вимагав собі нічого. Навіть ніяких подарунків не замовляв на день народження. Мовляв, що подаруєте, те й буде добре.

Їхня донька Юля жартома казала батькам, що ті Сашу більше люблять і жаліють. А сама у той час всіляко намагалася його балувати. Статус старшої сестрички їй прийшовся до душі. Тим паче, вони так схожі зовні!


Рідний тато Олександра з сином не спілкується, хоч і живе неподалік. Афанасенки кажуть, що з ними вітається і може поговорити, а ось з Сашею – ні.

Серйозний хлопчик з добрим серцем

Фахівець з соціальної роботи відділу соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Яна Рудя зазначає, що Афанасенки – з тих родин, які ніколи не скаржаться на проблеми чи труднощі у вихованні прийомних дітей. У них завжди все добре. Вони вміють уникати конфліктних ситуацій або ж справлятися з ними.

- Скільки знаю Сашу, він дуже рідко посміхається, завжди серйозний, - каже Яна. – Проте, це скоріше його захисна реакція. У душі він добрий і співчутливий.

Підтверджує це і Людмила Олександрівна. Каже, син завжди любив тварин, жалів котиків і собачок. У молодших класах взагалі збирав усіх покинутих кошенят і ніс додому. Кожному дім потрібен. І турбота.

Найбільшою проблемою для Олександра і його прийомних батьків було навчання. Вважають, що воно важко давалося, бо не було належної допомоги і контролю, коли хлопчик жив із бабусею. Тож за погані оцінки його ніколи не сварили.

Студент

Нещодавно Олександру Савченку виповнилося 18 років. Зовсім дорослий. Навчається у Чернігівському вищому профтехучилищі №15, майбутній слюсар з ремонту обладнання. Живе у гуртожитку, вчиться самостійності. Але кожного дня телефонує батькам і щотижня приїздить додому, у Корюківку – скучає.




Такий тепер їхній Саша

Афанасенки залишилися у своєму будинку вдвох. Людмила Олександрівна працює молодшою медичною сестрою у райлікарні, Валерій Миколайович – сторожем у РЕМі. Донька Юля здобула вищу освіту, працювала у банку. Нині – доглядає свого півторарічного первістка Михайлика. З Сашею Юля підтримує теплі стосунки.


Людмила і Валерій завжди чекають своїх дітей удома. Автор: Наталія Рубей

Батьки дивуються: коли тільки й час пролетів? Щиро вірять, що змогли дати своїм дітям головне у житті – підтримку і вміння любити. І закликають усіх не боятися ставати батьками нерідним дітям. Батьківство – це завжди непросто і дуже відповідально. Але, наважившись відкрити своє серце знедоленим дітям, щасливішими від цього стають усі.

Наталія Рубей, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: родина Афанасенків, Корюківка, Саша Савченко, прийомна сім’я

Добавить в:


ЦентрКомплект