Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Чому президент однієї зі столичних шкіл Антон Обараз кожне літо проводить у Корюківці


Чому президент однієї зі столичних шкіл Антон Обараз кожне літо проводить у Корюківці

У свої п’ятнадцять киянин Антон Обараз має за плечима багато перемог у різноманітних пісенних конкурсах в Україні та за кордоном, успішну реалізацію громадського проєкту вартістю 1 мільйон гривень, заслужену творчу стипендію від мера Києва Віталія Кличка. Він грає у театрі юного глядача, пробує себе у кіно, активно бореться за екологію, має «президентські» амбіції й плани. А на літо завжди приїздить у Корюківку. Сусіди.Сіty дізналися про те, що тягне сюди творчого хлопця, про що він мріє, а чого відверто побоюється.


Антон Обараз

Антон народився у Києві. Потім батьки переїхали у Корюківку, звідки родом мама хлопця. Тут пішов у школу, а згодом і у школу мистецтв ім. О. С. Корнієвського. Та коли був у четвертому класі, тато й мама вирішили повернутися до Києва, бо хотіли мати хорошу роботу і забезпечити подальший творчий розвиток для сина. До цього часу вже стало зрозумілим, що хлопець талановитий і зможе спробувати себе у різних напрямах.

З чого все почалося?

Антон згадує, що співати почав ще у садочку «Веселка». Спочатку на всіх святах, а згодом і на обласній сцені.

— Це був якийсь творчий конкурс, — каже Антон. — Пам’ятаю, поїхали ми у Чернігів удвох з музичною керівничкою. Вона читала вірш, а я співав. Навіть не знаю, де відбувався цей конкурс. Пам’ятаю лише довжелезні коридори та сцену — величезну!

У школу мистецтв сина привів тато після того, як почув у його виконанні пісню «От улыбки хмурый день светлей». Чоловік, який свого часу гарно співав і грав на музичних інструментах, відчув, що у сина є творчий хист.




Таким Антон прийшов до першого класу школи мистецтв у Корюківці

— Віддали мене на вокал до викладачки Вікторії Корінь, — згадує Антон. — У неї я вчився співати спочатку у хорі, а потім — сольно. Згодом Вікторія Анатоліївна разом зі ще однією моєю викладачкою Оленою Володимирівною (Теліх — Авт.) заснували дует «Веселинка» для нас з Вікторією Пасічник. Першою нашою піснею була «Ой, на горі два дубки».


У Корюківці Антон вчився співати, пробував себе у театральному мистецтві

Антон і досі з посмішкою згадує їхній перший вокальний конкурс у Городні. Антонові батьки повезли власним автомобілем двох малих артистів і їхню наставницю Вікторію Анатоліївну. Була зима, сніг, заметіль. Може, з цієї причини, а може, й ні, та дорогою викладачці повідомили, що конкурс…переноситься.

— А ми застрягли якраз на залізничній колії! — каже Антон. — Уявіть собі: їде потяг, ми з Вікою у салоні, а дорослі нервово намагаються виштовхати авто. Для нас, дітей, це було справжньою пригодою, а ось Вікторія Анатоліївна та батьки дуже перенервували.

Наступного дня конкурсанти з тими ж супроводжувальними знову вирушили у Городню, бо звідти подзвонили, що конкурс таки буде. Дует Антона Обараза і Вікторії Пасічник за виконання «… дубків» зайняв тоді друге місце. І ця перемога для Антона — одна з найважливіших, попри те, що роками пізніше він матиме і перші місця, і гран-прі.

Згодом Вікторія Анатоліївна й Олена Володимирівна почали залучати хлопця до участі у постановках. У своєму першому спектаклі «Коза-дереза» Антон зіграв одразу дві ролі: старого дідугана і молодого хлопця, який усе наспівував, який він хороший.

Антон вважає, що саме викладачки школи мистецтв Вікторія Корінь і Олена Теліх підштовхнули його до творчості та сцени, за що він їм дуже вдячний.

У Києві

Потім родина Обаразів повернулася до Києва. Антон згадує, як у столиці дивувався всьому і всім. А ще дуже соромився своєї говірки упереміш із суржиком.

Після першого року навчання Антон став віцепрезидентом своєї школи на Подолі. Тут він знайшов такого ж творчого друга Єгора Ларіонова, який був президентом школи. Разом хлопці готували безліч цікавих концертів і заходів.




У Києві коло активностей хлопця значно розширилося

Навчатися співу продовжив у музичній школі Києва під керівництвом педагога з вокалу Анни Семенькович. Батьки постійно підтримували сина та допомагали матеріально, аби він зміг брати участь у престижних вокальних конкурсах.

— Після того, як на одному з конкурсів у Словенії я посів перше місце, а наступного року взяв гран-прі, мене помітила оперна співачка й досвідчений педагог Жанна Сосновська, — розповідає Антон Обараз. — Вона запросила мене співати у складі хору і як соліста. З нею ми побували у шістьох країнах світу. Це був чудовий досвід.

Антон вступив до шкільного театру. Справа ця дуже захопила, тож невдовзі йому почали довіряти головні ролі. Антонові була небайдужа ідея театру, який активно боровся за екологію.

— А якось зателефонували з академічного театру «Колесо» і повідомили, що при ньому відкривається дитячий театр-студія «KOLESIKO», — згадує він. — І на додаток, запропонували мені безкоштовне навчання! Я дуже зрадів, адже місяць навчання там коштував, здається, близько півтори тисячі гривень. Віддячував театру і своїй наставниці Марії Грунічевій своєю допомогою, написанням музики для постановок.


Юні театрали столиц. Антон - другий зліва у першому ряду

Але й шкільного театру Антон не полишив. На той час він там був старостою. Окрім цього, спробував себе у кіно. Поки як актор масових сцен.

Вибори, яким завадив карантин
У восьмому класі Антона Обараза обрали президентом школи. Оточивши себе такими ж творчими друзями, разом робили життя навчального закладу цікавим. Проводили концерти, випускали шкільну газету і навіть реалізували проєкт із закупівлі звукового обладнання за кошти бюджету участі. Цього року у школу вже завезли звукове обладнання вартістю один мільйон гривень.

За пять років амбіційний хлопець подав свою кандидатуру у президенти шкіл Подольського району. Каже, пройшов усі етапи шкільних виборів, але самому голосуванню завадив карантин. Тож поки що Антон залишається тимчасово виконуючим обов’язки президента голів шкільних рад Подільського району «Спілка учнів Подолу».

Навіщо мені це? Все просто. Я відчуваю, що можу щось зробити не лише для своєї школи. І маю трохи власного досвіду, яким хочеться поділитися з ровесниками. Прагну, щоб учні ходили до школи охоче, бо там цікаво!



На одному з київських заходів із лідерства Антон познайомився з багатьма цікавими людьми. Зокрема, з мером Києва Віталієм Кличком та солістом популярного гурту «Антитіла», волонтером Тарасом Тополею, які справили на нього неабиякі враження. І надихнули ніколи не складати рук. За жодних умов і жодних перепон.


З Володимиром Кличком...


...і Тарасом Тополею


ЗНО. Три букви, що лякають

Антон каже, що він з тих людей, які ніколи не сидять на місці та завжди знайдуть собі заняття. Йому до душі не лише те, що пов’язане з музикою, співом, туризмом, - абсолютно все!

— Люблю робити все, — каже. — Якщо треба, поставлю відеонагляд, розберуся з кавомашиною, можу працювати з фоторедактором, бути ведучим свят, писати сценарії й ще багато чого. Не біда, якщо чогось не вмію, — обов’язково розберусь і навчусь.


Антон не боїться братися за справи, з якими раніше не стикався. Каже: треба - навчусь!

Антон хотів би бути звукорежисером. Але є те, що з його насиченим творчим позашкільним життям змушує хлопця хвилюватися за майбутній вступ до омріяного вишу. Це — навчання і ЗНО.

— Навчаюсь я посередньо, — чесно зізнається Антон. — І все через те, що постійно десь зайнятий. Хочу більше уваги приділити урокам, додатковим заняттям, адже дуже боюся не скласти ЗНО. Мені соромно, що моя бабуся багато років викладала математику, а у мене, її онука, й досі кров у жилах холоне, як подумаю про контрольну з цього предмета!

Цього літа всадити онука за математику Марії Василівні знов не вдалося, бо у Корюківку він приїхав зі своїм звуковим обладнанням, і всі канікули творчо співпрацював з молодіжним центром «КУБ». Але він обіцяє бабусі підтягнутися.

Канікули в Корюківці

Кожного літа Антон зі своєю молодшою сестричкою приїздять до Корюківки, до бабусі Марії. Антон тут і відпочиває, і підробляє консультантом у магазині.

— Я обожнюю Корюківку! — не приховує свого захоплення містом. — Тут красиво, комфортно, все у кроковій доступності. Не треба штовхатися у переповненому транспорті, можу досхочу спілкуватися зі своїми друзями Ростиславом Менським і Богданом Івченком. І, звісно ж, влаштовувати заходи для молоді.

Цього літа до Дня міста Корюківки разом з молодіжною радою та «КУБом» Антон Обараз провів музичну гру «Вгадай мелодію», у якій було 30 учасників. Пізніше організувати аналогічний захід їх зі звукорежисером Павлом Кушніром запросили у м. Городню. Чимало охочих було спробувати свої сили в «Караоке» на «вишиваному» майданчику в Корюківці.

Антон визнає, що працювати з ним складно. Бо коли він щось організовує, стає дуже прискіпливим, адже звик працювати на результат.

Свої заходи проводить українською мовою і завжди включає в програму українські пісні. Не вважає живі музичні платформи неактуальними та застарілими. Навпаки — переконаний, що саме караоке-спів може бути єдиною можливістю показати себе, відкрити нові таланти або підштовхнути до занять вокалом. Адже, на переконання Антона, голосистих людей дуже багато, проте більшість з них соромляться співати.

Під завісу літа Антон разом з корюківською молоддю провели цікаву гру «Битва поколінь». Це творче змагання молоді зі старшим поколінням відбулося у Корюківці 24 серпня, у День Незалежності України.

Антон про себе кількома рядками


Антон Обараз

«Попри відкритість, не люблю гучні компанії»

«Не вмію сприймати як жарт серйозні речі»

«Свою родину, їхню підтримку і здоров’я рідних вважаю найбільшою цінністю»

«Де б не був, зі мною завжди мініаптечка. Бо я ж себе знаю!»

«Ніколи не даю негативу впливати на своє життя. Я знаю, що я роблю і чого прагну — і це головне»

«Коли треба приймати якісь рішення, згадую настанову мами й тата: «Відчувай серцем»


Наталія Рубей, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Антон Обараз, Корюківка, людські долі, обдарована молодь

Добавить в:


ЦентрКомплект