Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Квашеними яблуками менянина Михайла Болви смакували й народні депутати


Квашеними яблуками менянина Михайла Болви смакували й народні депутати

Ветеран праці, орденоносець Михайло Болва з Мени – майстер на всі руки. Попри вік, він співає в хорі, плекає сад і троянди, порядкує на 20 сотках городину, шиє для рідні та знайомих бурки, куховарить, рибалить. Михайло Олександрович не тільки собі дає раду, але й морально підтримує самотніх друзів-знайомих.


Михайло Болва з донькою Оксаною


Рецепти деяких страв переписують навіть досвідчені господині. Фірмові квашені яблука пізніх сортів сподобалися солідним столичним гостям, які не гордували попросити їх «на винос».

Зоотехнік за фахом, він не може обійтися без тварин. У хліві рохкає двійко поросяток породи українська біла. У курнику весело кудахкають кури. У просторій хаті розкошує кицька Василина.

«Робота лікує від самотності»

Серед сотень світлин, які зберігає Михайло Олександрович в альбомах, є одна особливо дорога – подарована дружиною майже пів століття тому. Пожовтіла від часу. З дорогим серцю дарчим написом: «На згадку Миші від Олі. 4.VІ. – 72 р.» Вони були тоді студентами: Михайло здобував фах зоотехніка в Білоцерківському сільськогосподарському інституті, Ольга Кобець навчалася в Чернівецькому технікумі залізничного транспорту.

Листувалися, коли Михайло служив в армії. Дівчина тоді ще не знала про серйозні наміри парубка, але пообіцяла чекати.

– Видивився свою Олю через чотири сусідні хати від батьківського дому на хуторі Пам’ять Леніна, нинішній Загорівці. Разом ходили до Куковицької школи. П’ять кілометрів туди і п’ять назад, – згадує сивочолий господар дому. – Вона молодша на три роки. Коли приїжджала на канікули з технікуму, проводжав з клубу додому. Тоді й пообіцяв собі, що одружуся та нікому її не віддам.


Ольга Болва

Слова дотримав – у мирі-злагоді подружжя прожило 40 років. Отож коли Ольга Миколаївна шість років тому раптово відійшла у кращі світи, хата стала пусткою. Глибокі сум і печаль заполонили серце й душу чоловіка. Життя втрачало будь-який сенс, хоча донька Оксана щодня провідувала батька. Частенько заходив зять і забігав онук. Телефонували син із невісткою, онучка Аня. Рідня всіляко розраджувала й намагалася відволікти його від гірких думок.

– Врятувала від самотності робота. Викорчував старі кущі смородини й висадив 30 кущів петунії. Посадив лілії й троянди. Поприщеплював яблуні, – розповідає Михайло Олександрович. – Готував страви і раніше, але менше. А тут гостей треба чимось пригощати. Онук Юрко любить млинці з картопляного крохмалю. Та ще й з вишневим варенням. Став варити різне варення, сушити яблука й груші для узвару. Збирав і засолював гриби. Особливо смачними вдавалися піддубники. На горищі сушив тараньку. Діти й онуки всі страви нахвалювали.

На обійсті Михайла Болви – як у віночку. Скрізь чистота. Квітують троянди – білі, червоні, рожеві, кремові. Трава скошена


В оселі – затишно, прибрано. Тишу полохає деколи «спів» швейної машинки «Орша», коли господар береться до діла: перешиває старі куртки й пальта, шиє для дітей постіль.

– Без роботи не сиджу. Шукаю собі заняття, аби відганяти сумні думки, – зізнається співрозмовник. – Змалку в роботі. Така ж працьовита була і моя Оля. Господиня в домі, мій фінансист і моя опора в усьому. Добра мати нашим дітям. Мені її ніхто не замінить.

«Діти й онуки – моя гордість»

Після інституту Михайло Болва працював зоотехніком у Макошиному, головним зоотехніком – у місцевому колгоспі імені Сидоренка. Згодом став головою цього ж господарства. Обирався делегатом Всесоюзного з’їзду колгоспників (уповноважили чотирьох найгідніших від Менщини). За сумлінну працю нагороджений орденом «Знак пошани». Із часом такі відзнаки нібито знецінилися, але праця людини завжди гідна найвищої похвали.


Працелюбними виросли син і дочка. Оксана Болва (у заміжжі Булавка) – золота медалістка. З відзнакою закінчила Чернігівський педагогічний університет. Обіймає відповідальну посаду – начальник фінансового управління Менської районної державної адміністрації.

– Почесна грамота Верховної Ради України, якої моя Оксана удостоїлась за заслуги перед українським народом, – відзнака не менша, аніж мій орден, – не приховує гордості батько. – Люди її поважають. Дочка і зять Володимир Булавка – депутати міської ради. Клопоту мають багато, та хтось же повинен захищати і людей, і Мену, і район.


Ось такі бурочки шиє дідусь онукам

Онук Юрій Булавка – курсант Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного – довіряє дідові свої таємниці, любить із ним рибалити та розпитати про минуле.

Син Віталій – підприємець. Онучка Анна навчається в Полтавській медичній академії. Найменшенька Кіра крутить дідусем, мов циган сонцем. Він, хоча й зовні строгий, та любить дівчаток неабияк і не сварить за шкоду.

Портрети трьох онуків – на чільному місці в оселі. У церковному календарі Михайло Олександрович відмітив дні народження найдорожчих людей, аби, не дай Боже, не забути привітати.

Кожного вітає ще й піснею – так, за його словами, виспівує голос


Від редакції до дому герой публікації підвозить мене своєю червоненькою «Таврією». Кермує обережно. Каже, що «які года – така вже і їзда». Майстерність водія не берусь оцінювати, а ось оптимізм, сила духу, непосидючість і завзяття для чоловіка в неповні 72 – без перебільшення, на відмінно.

Час непомітно спливав в бесіді, в милуванні квітковим розмаїттям, в кулінарному майстер-класі. Записала собі з десяток рецептів фірмових страв. Наостанок – коронний рецепт квашених яблук, якими неодноразово ветеран пригощав і народного депутата Валерія Давиденка (на жаль, вже покійного).

– Простий і душевний був чоловік. Цінив мого зятя й дочку. А як хвалив мої яблука! Не відмовлявся, коли моя Оксана давала в дорогу трилітрову банку з яблуками, – у голосі бринить сум. – У достатку жив, але не гордував людською увагою. Часто Давиденко бував у Мені.

Світлі спогади про дорогих людей, світлини (мовчазні свідки минулого й дня сьогоднішнього), стіни рідного дому роблять нас сильнішими, а життю-буттю додають чогось особливого й вартісного.

Яблука, квашені з вишневим листям

Найкраще заквасити пізні сорти яблук (пепінку, путивку, антонівку) в емальованій каструлі на чотири відра (десь 40 літрів).

Зірвані з дерева яблука (у жодному разі не брати плодів, що впали на землю) повинні полежати кілька днів, щоб стали м’якшими. Потім плоди ретельно оглянути, щоб не попалися червиві, й помити холодною водою. Можна брати великі або середні (невеликі містять мало соку).

Скласти яблука в каструлю, але не до самісінького верху. Накрити верхній шар листям вишні. До 10 літрів води додати склянку солі та літрову банку цукру. Цей розчин добре розмішати (не нагрівати й не кип’ятити), щоб розчинилися сіль і цукор. Залити ним яблука. Зверху покласти дерев’яний кружок, а на нього гніт (якщо нема каменя – поставити відро води). Не ворушити яблука, не пробувати на смак протягом двох тижнів. Каструля має стояти в прохолодному місці.

Через два тижні яблука готові. За бажанням їх можна розкласти в банки й поставити в погріб чи холодильник.


Ольга Чернякова, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Михайло Болва, Мена, людські долі, майстер

Добавить в:


ЦентрКомплект