Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Два крила щастя нотаріуса Людмили Богуславської


Два крила щастя нотаріуса Людмили Богуславської

Вісімнадцять років тому нотаріус Коропського нотаріального округу Людмила Богуславська полишила солідну посаду начальника юридичного відділу районної ради і розпочала приватну юридичну практику. Звідтоді й донині вона – єдиний приватний нотаріус на Коропщині. Жодного разу Людмила Петрівна не пожалкувала про нелегкий і певною мірою ризикований вибір.

Із вдячністю й теплотою вона повсякчас згадує колегу з Мени Віру Петрівну Новик, яка за життя допомагала знайти єдино правильне рішення, консультувала і ділилася з досвідом.



Юристом стала наперекір бажанням

У шкільні роки Людмила мріяла бути залізничником. Батьки-колгоспники хотіли, аби донька вивчилась на вчительку й повернулась у рідне село Атюша. Попри мрію й наперекір рідним дівчина подала документи на факультет правознавства Бобровицького радгоспу-технікуму. Вищу освіту здобувала в Харківській юридичній академії, успішно поєднуючи трудову діяльність, сімейні обов’язки і навчання.

– Викладачі технікуму цінували наш курс, бо ми були першим набором на новий факультет. Конкурс серед абітурієнтів – серйозний: 9 претендентів на місце. Прохідний бал високий. Отож вступили переважно відмінники, – згадувала нотаріус шлях у професію. – Не дивуюся, що одногрупники з часом досягли професійних висот. Нині обіймають солідні посади. Олександра Красногора, з яким навчалися в одній групі, побачила серед членів комісії при обласному управлінні юстиції, яка приймала кваліфікацій екзамен. Очам не повірила, але дуже зраділа й відразу заспокоїлась. Подумала, що все буде гаразд, якщо серед екзаменаторів – рідна людина. Чи запитував щось – вже не пам’ятаю, 18 років минуло вже, але обоє зраділи зустрічі.


Юні студенти Людмила Богуславська, Олександр Красногор та Олена Посна

Людмила Богуславська після навчання працювала юристом у Коропському районному управлінні сільського господарства, в райдержадміністрації, в районній раді. Відповідальні посади, авторитет і повага людей, стабільність, упевненість у дні завтрашньому когось би цілком влаштували, але їй захотілося змінити сферу діяльності. Чинне законодавство про нотаріат дозволяло відкрити приватну нотаріальну контору після відповідного стажування. Наважилась і не пожалкувала.

Правда, коли розповіла батькам про намір стати приватним нотаріусом, мати – в плач.

– Чого тобі ще треба? Сидиш в теплі, в добрі. Зарплата є. Хто до тебе прийде в ту контору? Що ти вмієш? Не позор нас із батьком. Таким було материнське «благословення», – згадує співрозмовниця. – Тепер, гостюючи в батьківському домі, кажу матері: «Якби менше клієнтів було, приїжджала б в село частіше. Хоча б один день без роботи пробути».

Надія Миколаївна Приходько нині неабияк пишається донькою, її досягненнями, впевненістю в своїх діях, повагою серед колег


– Авторитет авторитетом, та копання картоплі на маминому городі – діло святе. Мине Спас і наступного дня вона телефонуватиме й запитуватиме: «Люда, коли на картоплю приїдеш? По вашій скорості поле снігом прикидає», – усміхається Людмила Петрівна. – 20 соток мене чекатимуть. Доведеться відкласти найневідкладніші справи.

Сама собі начальник

За словами Людмили Петрівни, вона й раніше була начальником без підлеглих. Юридичні відділи і в районній адміністрації, і в районній раді функціонували в одній особі.

– Працювала в державних установах на всьому готовенькому. Робоче місце, оргтехніка й канцтовари, заробітна плата – ні про що не боліла голова. Приватну ж практику розпочинала з нуля, – розповідає нотаріус. – Орендувала кабінет, спершу тільки один. Зробили з чоловіком ремонт, купили меблі й комп’ютер, замовила бланки, необхідні для роботи. Грошей на все бракувало, і Руслан попросив у директора підприємства видати йому заробітну плату авансом аж за рік. Доки витрачали гроші на придбання всього необхідного, не думали, що чоловікові доведеться протягом 12 місяців тільки розписуватися у відомості.

Колеги щомісяця поверталися додому із зарплатою, а мій – з порожнім гаманцем



Чоловік жодного разу не дорікнув, не обмовився й словом про тривогу, ризик і незручності. Богуславські пережили труднощі й спільно реалізували задум-мрію Людмили про власну нотаріальну контору й приватну практику.

Про перші зароблені п’ять карбованців та першу свою пацієнтку нотаріус згадує жартома. Старенька бабуся викликала нотаріуса для оформлення й засвідчення заповіту дарування додому, адже за станом здоров’я не полишала домівку. Отож Людмила Петрівна пішла на околицю Коропа.

– За звичкою одягла туфлі на високих підборах. Каблук – 12 сантиметрів. Два з половиною кілометри до будинку клієнтки протопала впевненіше, а ось у зворотному напрямку – вже шкандибала, бо зламала один каблук. Можна сказати, що босоніж прийшла додому, – згадує співрозмовниця. – Та порозумнішала: зручне взуття, зручне вбрання.


За роки роботи приватним нотаріусом траплялися й інші нестандартні ситуації



Терпіння, комунікабельність, вміння уважно вислухати й зрозуміти людину, прагнення допомогти, не порушуючи присяги нотаріуса, посприяли моїй співрозмовниці завоювати довіру клієнтів.

Буває, що за консультацією і послугами протягом робочого дня приходить понад 30 людей. Кожному повинна приділити час й увагу. Щодня зобов’язана підготувати звіт, внести документи до відповідних реєстрів. Як каже, що хоча сама собі начальник, великої відповідальності за нотаріальні дії не скасовує.

За кожним виданим чи засвідченим документом – долі людей, їхні інтереси, подекуди не тільки сьогодення, але й майбутнє. У розмові обминаємо нюанси професійної діяльності та спектру нотаріальних дій, адже все це таємниця за сімома замками. Робота нотаріуса, без перебільшення, важлива, складна й різнопланова. Постійно треба самовдосконалюватися, поповнювати багаж знань, вчитися і слідкувати за змінами й вимогами законодавства.

Зростають у родині патріоти

Руслан Богуславський і Людмила Приходько зустрілися випадково. За кілька місяців одружилися. Пліч-о-пліч йдуть по життю 26 років.

Син і донька – гордість батьків. Восьмикласниця Маринка – мамина помічниця в усіх домашніх справах. Гарно готує. Серйозна не по літах – може навіть заспокоїти-втішити втомлену після напруженого робочого дня матусю. Дівчина грає на фортепіано, пише вірші, гарно малює.

Разом із Людмилою Петрівною розмальовують картини за номерами. Вже ціла колекція спільних робіт



– Частенько брала її з собою на роботу. Ще маленькою возила в колясочці. Допомагали бабусі. Так складалися домашні обставини, що мусила працювати. Коли Маринка підросла, теж удвох «трудилися». Вона тихенько сиділа в кабінеті, уважно слухала і роздивлялася клієнтів. Навіть почала називати мене «Петрівна», – у словах співрозмовниці вловлюю нотки жалю. – Відчуваю провину перед дітьми, що обділяла їх увагою. Та син і донька запевняють, що не ображаються і розуміють особливості моєї роботи. Олександр також обрав професію юриста. Цьогоріч закінчив технікум, але продовжуватиме навчання.

Любляча родина і улюблена робота – два крила її щастя. Невіддільні й однаково дорогі.


Тиха гавань, надійна опора у напружених службових буднях – родина

До слова, Богуславські – великі патріоти. Над ліжком Олександра – національний прапор. Вірші Маринки – про Україну, про захисників, про любов до рідної землі. Разом з однолітками школярка плела браслети, малювала малюнки, писала воїнам листи. Людмила Петрівна разом із дітьми й чоловіком пакувала посилки з продуктами, засобами гігієни та іншими речами, необхідними на передовій. Через волонтерів передавали їх в АТО. Всі нотаріальні послуги для захисників – безкоштовні.

– Завжди кажу синові й доньці, що Україну треба любити і гордитися нею. Любити рідну Коропщину, бо живемо на цій землі, бо то земля наших батьків, наших дідів. Іншої країни у нас немає й бути не може, – озвучує Людмила Петрівна свою громадянську позицію.

Зерна патріотизму посіяні в серцях і душах дітей без показного пафосу. Тому й відгукнулися і в поетичних рядках Маринки, і в діях сина. Проникливий «Лист солдатові» дівчинка надіслала ще на початку війни на сході країни:

«Живу я в злагоді та мирі.
І вся моя рідня.
Ти захищаєш Короп милий
І в серці не згаса
Твоя любов до України».


Ольга Чернякова, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Людмила Богуславська, нотаріус, Коропський нотаріальний округ, Коропщина

Добавить в:


ЦентрКомплект