Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Розвеселить і навіть вилікує. Як гумор допомагає долати негаразди менянину Петрові Боюну


Розвеселить і навіть вилікує. Як гумор допомагає долати негаразди менянину Петрові Боюну

«Веселий», «легкий на підйом», «життєрадісний», «душа компанії» – такими словами характеризують Петра Боюна не тільки його друзі та родичі, а й ті, кому хоча би раз доводилося перетнутися на життєвому шляху з цим чоловіком. Але чи такою ж безтурботною була його доля?



«Поки мати не поїсть, ми – ні»


Народився наш герой у Лісках на Менщині 1940 року. У сім’ї дітей було двійко – він та старший брат Григорій. Батька забрали на фронт, згодом потрапив до полону. Родина навіть їздила його провідувати.

Про дитинство Петро Михайлович говорить небагато, але й ті кілька спогадів зі сльозами на очах. Особливо те, що стосується матері Горпини, яка, до речі, була відомою знахаркою й звела на ноги сотні людей, котрі зовсім зневірилися й вже не чекали на допомогу.

Тендітна жінка безстрашно стерегла комору з невеличкою провізією, коли не кожен чоловік мав стільки сміливості й відваги в час війни

– Так, було не солодко, – згадує чоловік, – три пряники «від зорі до зорі» – вся їжа.

Але мали брати своє неписане правило: «Поки мати не поїсть, ми – ні». З вуст Петра Боюна – лише велика дяка та повага до матері, яка останнє віддавала дітям та захищала свою сім’ю.

Цьогорічний ювіляр, 80-річний Петро Боюн, зараз уже з легкістю розповідає історію пророцтва випадкової ворожки про ймовірне нещастя на воді. Будучи дитиною, він мало не втопився в місцевому ставку. Тричі вода тягнула його на дно й тричі щось виштовхувало його на поверхню та повертало до життя. До життя, в якому через десяток років з’явилося воно – справжнє кохання.

«Жінка від Бога»

Тільки так відгукується Петро Михайлович про свою вже покійну дружину, Параску Яківну, з якою прожили 55 років та відсвяткували смарагдове весілля. Восьмикласниця Паша з першого погляду закохалася в молодого красеня, вірно чекала три роки з армії, народила йому п’ятьох дітей, за що отримала почесне звання «Мати-героїня». Також мала орден Трудової слави, адже близько десяти років працювала в колгоспі біля корів. Пізніше – техпрацівницею в школі, в дитячому садочку.


Чоловік з теплотою згадує про родинне щастя, каже, що за 55 років подружнього життя вони зовсім не сварилися:

Усякого було, але жодного разу не дорікнула

А що ж до професій Петра Боюна, то тут він мастак, тямущий в усьому. Після армії, де служив у взводі хімічної розвідки, закінчив курси комбайнерів. Працював на комбайні, тракторі, був водієм автобуса (навіть відкривав рейс Мена-Київ).

У Волосківцях, куди його направили згодом і де прожив майже все життя, працював заступником голови колгоспу, деякий час перебував на посаді директора будинку культури. Люди з усього села йшли до нього займатися художньою самодіяльністю, адже вмів організувати колектив і створити дружню та сприятливу для творчості атмосферу.

Варто згадати й про золоті руки Петра Михайловича, адже, як і мати, має дар лікувати людей. Усе життя допомагав тим, хто цього потребував, пізніше передав знання та досвід одному зі своїх синів.

«Якщо нікого не насмішу, хворію…»

Та є ще одна «професія», ба навіть талант, що супроводжує Петра Боюна на всіх етапах його життя. Чоловік – справжній гуморист. На будь-яку ситуацію дивиться з оптимізмом і насичує ним тих, хто його оточує. Не було й дня, коли б чоловік не пожартував чи не розповів якусь дотепну історію та тим самим не підняв комусь настрій. Навіть у нашу, здавалося б, серйозну бесіду Петро Михайлович примудрився вплести кілька анекдотів та гуморесок. Адже це – стиль його життя, мовлення, і він у цьому справді органічний.


З онуками Володимиром та Дмитром

Петро Боюн згадує, як колись у черзі до лікаря так розсмішив одну панянку, що та так і не пішла на прийом, адже нездужання минулося саме по собі. Вірити чи ні – особиста справа кожного, але навіть вчені вважають, що сміх усе ж лікує. А в час пандемії така панацея точно не буде зайвою.

Зараз Петро Михайлович проживає в Мені, у свої 80 одружений вдруге, має восьмеро внуків та четверо правнуків. Рідні не забувають про нього, постійно приїздять у гості, радують батька та дідуся увагою і теплом. А він дарує їм свою любов, адже велика родина – його гордість і сенс буття.

Лілія Сьомка, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Менщина, Петро Боюн, гумор, людські долі

Добавить в:


ЦентрКомплект