Жовідська резиденція режисера Івана Сауткіна

Четвер, 27 серпня 2020 15:00 | Переглядів: 3380

Відколи розпочався карантин, Жовідська резиденція стала справжнім центром культурного життя віддаленого села на півночі Чернігівщини. Завдяки ініціативі господаря - відомого українського режисера реклами і кіно Івана Сауткіна та його творчим друзям місцеві жителі мають можливість відвідувати концерти популярних музикантів, яких знас вся Європа! До того ж - безкоштовно.

Десять років тому. Коли киянин Іван Сауткіи купував нерухомість у мальовничому селі Жовідь на Сновщині, навіть не уявляв, що колись тут проходитиме перманентно-карантинний час. Уже сім років поспіль він приїздить з Києва зі своєю багатодітною родиною, друзями й однодумцями до арт-резиденціі - вона складається із трьох будівель: колишньої колгоспної контори, що переобладнана під житло, комори, яка слугує для театрально-концертних заходів, та сусідньої Куликоеої хати (колишній її господар на прізвище Кулик), де наразі діє графічна майстерня. Режисер Іван Сауткіи каже, що в його резиденції знайдеться місце для багатьох творчих особистостей. Натепер тут гостюють художник-графют Микола Гончаров та живописець Денис Білянський з сім’ями, композиторка з Франції Беранжер Максимы (Berangere Maximin). І у кожного - власна місія.

Камери сильніші

У доробку Івана Сауткіна - понад двісті рекламних роликів, серед яких - для McDonald’s. Visa. Viasat. Zlata Praha і багато інших. Він був оператором-постановником фільмів «Старі люди», «Проти Сонця», режисером-постановииком документальних фільмів «White ship», «Як у людей, так і в нас». «Два рядки, чотирнадцять складів з обов'язковою цензурою після другого куплету» і художніх - «На мосту». «Петля Нестерова», •Что если?».

Безоплатно і майже у щоденному режимі знімав кіноісторії Євромай-дану, чудові відео з життя революції Цей проект називається «Вавилон 13» - неформальне кінооб'еднания з виробництва короткометражного та повнометражного українського документального кіно, до якого входили близько ста кінематографістів різних професій, що відзняли понад 170 коротких документальних стрічок тривалістю понад тисячу хвилин. У рамках проекту Іван Сауткін став автором з десятка відеороликів Маленькі фільми допомагали впливати на суспільну думку. Підбадьорювали. веселили, змушували думати. Насамперед, це громадянська кіно-ініціатива, а не творчий проект, тож можна вважати його таким собі способом боротьби.

Телевізійна прем’єра української документалстськоі групи -Вавилон ІЗ» циклу «Зима, що нас змінила» відбулася у квітні 2014-го. а перша повнометражна стрічка «Сильніше, ніж зброя» - у листопаді цього ж року. Вона показує еволюцію українських реалій від стихійної спроби захоплення Адміністрації Президента до кривавих боїв у руїнах Донецького аеропорту.

Мрія

Під час розмови з Іваном Сауткіним дізнаємося, що він давно мріяв про власну резиденцію, де є можливість жити та працювати поза своїм звичним середовищем, досліджувати інші культурні контексти, експериментувати з матеріалами та співпрацювати з іноземними колегами Бажання бути в гармонії з природою саме на Чернігівщині та водночас мати власний простір для творчості.

- Взагалі-то я завжди хотів купити будинок десь на півночі України, щоб моя сім'я тадрузі-митці могли приїхати у ці прекрасні спокійні місця з метушливих міст, а також, щоб кожен мав там свій затишний куточок для творчосп. - розповідає Іван Сауткін. - Мені подобається оця атмосфера, природа, річка... З дитинства моє життя було пов'язане з селищем Седнів. Я навчався у художній школі, у мене чимало друзів-художників. Разом з батьками ми поспйно їздили відпочивати до Будинку творчості Національної спілки художників України, що в Седневі То був надзвичайно чудовий часі Там минав романтичний період мого життя: коли я був маленьким, а потім підростав і пізнавав усе вперше, дружбу, кохання, вірність... Я досить довго шукав щось підходяще для резиденції, десь з півроку. Навіть уже приглядався до ділянок під забудову, але все ж мені недуже хотілося будуватися. Найліпший варіант - старий великий будинок, який можна переобладнати під житло.

Космічний човен

Віднайти підходящу нерухомість - колишню колгоспну контору на 270 -квадратів» у Жовіді на Сновщині - Івану Сауткіну допомогли чернігівські ріелтори. Режисер каже, що власники вже хотіли розбирати споруду на будівельні матеріали.

- Але я встиг її придбати і так врятував. - констатує. - Тепер у переобладнаній будівлі збираються художники, письменники, композитори Наразі гостює подруга з Франції Беранжер Максимін Ми облаштували для неї музичну стулю Я купив стару комору, вона вже просто завалювалася Дуже стара. 30-х років побудови Така зі зрубу зроблена чорна прекрасна комора. Тепер це театрально-концертне приміщення. Тобто, там є сцена, звук і освітлення. Вже використовуємо для вистав, інших культурних заходів.

Французька композиторка-експериментаторка приїхала в село на Чернігівщину за новими треками, які вона створює за принципом нашарування, або -накопичення», як сама називає Звукові шари накладає один на один, все це перетворюється в кольорову яскраву масу Захоплення потужним звуком робить и творчість особливою. Беранжер Максимін втішається акустичними експериментами в Жовідськіи резиденції другий місяць. Незабаром планують з Іваном Сауткіним влаштувати презентацію - звуко-візуальний показ творів на музичному майданчику в театрально-концертній коморі.

Про своє перебування в гостях в українського режисера. з яким знайома багато років, зазначіпа пані Беранжер: - Комора стала моїм музичним притулком, і яка яскрава студія, як космічний човен, що реагує та резонує. Я насолоджуюся складанням! Нова музика точно в дорозі!

Чудові люди

- Завтра сюди має приїхати мій друг-скульптор з донькою. - продовжує Іван Сауткін. - Тобто, всі у нас щось творять своє. Резиденція - це справжній осередок для таких ось людей Твір мистецтва! В останні роки, до карантину, моя родина жила то в Жовіді. то в Києві. Якщо розподілити час - десь 50 на 50. А цьогоріч може статися, що затримаємося в селі до Нового року, а може, й довше. Так складається. що у мене частина роботи застільна, коли немає зйомок і йде підготовка, сценарний або монтажний період, і я можу працювати де завгодно. Тут. у селі, набагато зручніше. спокійно, тихо, ніхто і ніщо не відволікає від роботи.

Наразі в Жовіді з татом Іваном Сауткіним троє дітей - 16-річний Данїїл, 10-річний Іллюша і 6-річна Валентина.

- Їм тут цікаво. Є своя компанія з місцевими дітьми. Купаються в Снові. Навчаються онлайн. У Жовіді постійно щось відбувається. можна спостерігати за тваринами, птахами. природою. - каже мій співрозмовник.

Мама Анна Єресько. дружина режисера, працює в Києві, вона у них відома журналістка. Приїздить до резиденції за вільної днини, час від часу підміняє чоловіка, коли йому потрібно побути в столиці.

Найстаршому синові - 25 років, він живе і працює в Литві.

Запитуємо, чи є в резиденції город, чи зацікавило творчих особистостей сільське господарство?

- На жаль, поки немає грядок, - відповідає режисер Сауткім. - Ми хотіли цьогорн посадити картоплю, але не сталося. У кожного з нас - досить ба гаю своєї роботи. Але ми купуємо дещо з овочів у сусідів, також - м'ясо. Люди тут живуть чудові, привітні, ладимо з ними. Також їздимо (у мене с мікроавтобус) раз на тиждень по продукти на базар у Городню. Дорога у тому напрямку ліпша, ніж діставатися до Сновська.

Резиденти

Будинок, у якому живуть Сауткіни, дозволяє розмістити багатьох гостей. У колишній колгоспній конторі було шість кімнат, всі залишили. В холодну пору господарі розпалюють печі, їх у них аж п'ять. При вході на вітрі майорить український стяг, він дарує надію кожному на щасливе життя.

- Наразі нас тут багато - моя сім'я, як вже казав - Беранжер Максимін. також родина Миколи Гончарова. Він майстер графічного мистецтва - блискуче опанував плакатну виразність завдяки унікальній здатності створювати асоціативно влучні образи-символи. Його плакати не обтяжені зайвими деталями, лаконічні і вишукані. Також гостює живописець Денис Білянський. він розписує Свято-Михайлівський кафедральний собор у Житомирі. З собою в Жовідь привіз частину фрески і її тут пише. - каже Іван Сауткін.

Куликову хату, яку режисер придбав по-сусідству, переобладнав під графічну майстерню для Миколи Гончарова. Там саме вирує творчий процес.

- Ми нещодавно влаштовували два великі концерти для всіх бажаючих, останній - масштабний. Було дуже гучно і яскраво. На сцені в коморі виступали вісім музикантів, наші друзі - гурт Гу дахи. - розповідає господар Жовідськоі резиденції. - Це некомерційні заходи, вхід безкоштовний для всіх. Запрошували місцевих, приходили дорослі з дітьми, молодь, старші люди. І взагалі. якщо у нас щось цікаве відбувається - селяни йдуть із задоволенням

Подарунок

Приїзд у Жовідь Гудакш - справжня подія! Місцеві з нетерпінням чекали на концерт українського фольклорного колективу. Така можливість для сільського люду - вважай, подарунок долі.

Насправді про цей гурт з села Нижнє Селище (Закарпаття) знають набагато більше в Європі, ніж в Україні. Це підтверджує дисбаланс у кількості концертів за кордоном та на Батьківщині.

Колись музиканти збирались пограти разом просто для задоволення, на весіллях у друзів, а потім товариші запросили виступити на маленьких сценах у Швейцарії. Через якийсь час їм стало цікаво, намагались знайти інших музикантів і хороших людей поруч. Локомотивом створення Гудакш став австрієць Юрген Крефтнер. більш відомий як Юрій Буковинець. Він одружився з українкою та переїхав на Закарпаття. 2001 року вийшов дебютний альбом, і гурт почав гастролювати Європою.

Основа репертуару - народні пісні та мелодії із навколишніх закарпатських сіл. Учасники ансамблю - переважно аматори. Композиції гурт виконує у традиційному стилі, без аранжування, електричних інструментів та спецефектів. Після Революції Гідності в 2014 році, де музиканти заграли перед протестуючими та поліцією. Гудаки демонструють свою приналежність до вільної України. Головна сила колективу - непідробна автентичність, вони і є фольклор.

Сільські глядачі не приховували задоволення від концерту. Такого дійства у них ще не було! Підтверджує це виконуюча обов'язки старости сш Жовідь та Піщанка Наталія Ховлун. яка теж була в якості глядачки.

- Це прекрасно, що у нас на прикордонні поселилися і приїздять в гості такі цікаві особистості. Справжні патріоти! Вони несуть високе в маси, показують свою любов до України. Разом з ними ми збагачуємося культурно. Можливо. дещо з творчості місцевим осягнути важкувато, втім. глядачів щоразу тільки додасться - каже пані Наталія.

І хоч у Жоеіді є свій клуб, діють гуртки, і місцеві діти виступають під час різних свят та заходів, режисер Іван Са-уткін відзначає, звісно приємно, що хлопчики та дівчатка вчать вірші, танцюють, показують те. що вміють, але серйозного культурного життя в селі немає.

- Ми стараємося наших людей розворушиш, розвеселити. - відзначає режисер і додає, що окрім найближчого концерту французької композиторки, планує влаштувати й долрем’срний кіиопоказ власних робіт - іронічних короткометражних фільмів.

Тож Жовідська резиденція і далі творчо караитинить!

Лариса Галета, «Деснянка» №34 (821) від 20 серпня 2020