Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Ні вдень, ні вночі уже 30 років хвіртка не закривається»


«Ні вдень, ні вночі уже 30 років хвіртка не закривається»

Більше тридцяти років фельдшером у Шибиринівці Чернігівського району працює Тереза Козел. Прийшла сюди 18-річною після закінчення чернігівського медучилища та так і лишилась.

— Сам голова запропонував мені після школи йти вчитися на фельдшера, — розповідає Тереза Петрівна. До речі, так жінку назвала мама на честь героїні книжки. Якої, і сама не знає. Каже, до імені звикла.

— Чому саме вам?

— Колись у школі писали твір на тему: «Ким ти хочеш бути?» От я й написала про лікаря.

У Шибиринівці медики змінювались постійно. Дівчата молоді. Рік-два пороблять і їдуть. А потім пенсійного віку фельдшерка прийшла. Її й змінила.

А треба три роки після училища відпрацювати. Тим часом вийшла заміж, народила донечку, завели корову. Куди вже їхати?


Переможниця акції «Смикнути удачу за хвіст!» Тереза Козел з подарунком від «Вісника» набором каструль

— Вибором професії не розчарувалися?


— Ні. Тільки зарплатою.

— Так зараз же всім медпрацівникам піднімають.


— У нашій сфері тим, у кого населення більше 700, а у нас і 400 не набереться.

— Ви зараз у зв’язку з коронавірусом взагалі на передовій.


— Кого це хвилює? Не розуміють, якщо маєш схожі симптоми, сиди вдома.

Видали нам щитки захисні, рукавички, маски, дезінфектори. Коли пацієнти, вдягаю. Є і захисний костюм. Використовувати ще не доводилось. Розгортала, дивилась. Величенький.

Та зараз людей мало, і це не через «Ковід». Всі на городах. Основний наплив восени, коли застудні захворювання. Починаючи з листопада минулого року і до лютого цього дітки дуже хворіли. Деякі і по кілька разів.

— Коронавірус до вас дістався?

— Випадок був із дачниками з Чернігова. Але я з ними не спілкувалась. Жінка у нас у дитячому садочку працює. Та він якраз на карантин закритий був. У той час на роботу не ходила. Лікували їх чернігівські медики.

— На вас і контроль тих, хто з-за кордону приїздить?

— Я тільки дані записую, а потім передаю сімейному лікарю.

— Багато хто приїздив?

— Саме під час карантину — троє. Більшість повернулись ще до карантину. Їхали в основному з Польщі. Серед них і моя донька Ліля. Вперше там побувала. Працювала на заводі з виробництва соків. А ми тим часом гляділи онуку.

— Як справились?

— Та що там справлятись. Ми ж і так разом живемо. В курсі справ. От тільки проблеми з англійською були. Довелося бабусі подружитись з гуглом, — жартує Тереза Петрівна. — Молодший син Юра, він у політеху на четвертому курсі навчається, підказав, щоб користувалась перекладачем в інтернеті.

— Робота фельдшера, мабуть, не закінчується ніколи?

— Це точно. І увечері, і вночі, і на вихідних викликають. І під час відпустки не забувають, — посміхається жінка. — Це раніше могли прийти забрати, провести і назад відвести, щоб не так страшно. А тепер уже не балують. Дарма, що я жінка, що собаки бігають. Коли-не-коли чоловік проведе. А так все сама.

Тільки коли ногу зламала, то вже самі до мене приходили.

Відмовляла тільки кілька разів. Наприклад, минулого року дуже сильно застудилась. Лежала з температурою під сорок. Тоді вже ні до мене не йшли, ні я до них.

Та за 30 років до цього звикла. У мене ж хвірточка ніколи не замкнена. Зв’язок у селі поганий. Тож додзвонитися буває важко.

— Пологи доводилось приймати?

— Усіх довозила. Це зараз «швидку» викликав і все. А років 20 тому добирались як могли. Якось мчимо у Чернігів. І тут нас міліція зупиняє. Машина не наша, ще й водій документи забув. Я на породіллю: «Стогни дужче». Ті нас і відпустили.

— Пироги у духовці доводилось кидати, щоб до хворого бігти?

— Сто разів. І пироги, і суп. Як донька вдома, доварить, допече. Як немає, вимикаєш на півдорозі.

— Люди дякують?

— В основному, так. Але трапляється, посилають. Колись було у нас багато заробітчан з Західної України. Викликали мене серед ночі. Один з них вени різав. Я для підтримки доньку з собою взяла. Щоправда, її біля двору лишила. Заходжу, вони всі п'яні. Стали наді мною і пацієнтом. Поради дають. Я мовчки свою роботу зробила і пішла, аби лихо-тихо.

Треба не лише фельдшером бути, а й психологом. Знати, з ким і як поговорити.

— Лікувати є чим?

— Так. Базовий набір надають. Це раніше сутужно з ліками було.

— Діти по ваших слідах йти не схотіли?


— Це тільки у кіно воно красиво: білий халат і нічого не робиш. А мої ж бачили, як воно насправді. То бажання не було. Онука уколи любить робити лялькам. У дитинстві мене «бабуля айболітка» називала.

Я інколи думаю, аби знала, що воно так, то може, теж не пішла б. Але ні про що не шкодую. Місяць у відпустці посиджу, уже й на роботу хочеться. Звикла між людьми.

— Вона у нас і цар, і Бог, — нахвалює Терезу Петрівну Інна Друзь, діловод Шибиринівського старостинського округу. — До сімейного увечері чи тим паче вночі не подзвониш. А їй цілодобово можна. І діагноз ставить чітко. Що скаже, то потім сімейний лікар завжди підтверджує. Зі мною, наприклад, жодного разу не помилилась.

У вільний від роботи та домашніх клопотів час, якщо такий трапляється, Тереза Петрівна любить розводити квіти і читати «Вісник Ч». Дружить з газетою вже близько 15 років. Майже завжди висилає квитанцію для участі в акції «Смикни удачу за хвіст!» І от нарешті удача усміхнулась жінці. Вона стала першим переможцем тижня. У подарунок від улюбленої газети отримала набір каструль.

— Оце так пощастило, — дивується Тереза Петрівна. — Все своєю працею дістається. А так, щоб на дурняк, мало буває.

Другий приз в акції «Смикнути удачу за хвіст!» — плед — отримує Віра Маринченко з Макіївки Варвинського району. Вітаємо переможницю і просимо завітати до редакції за подарунком.

А наша акція добігає кінця. Проте попереду на вас, віддані читачі, чекає розіграш найголовніших суперпризів — першого та другого. Тож не зволікайте і квитанції якнайшвидше надсилайте!

«Смикнути удачу за хвіст!» можуть усі, хто передплатив «Вісник Ч» на друге півріччя 2020 року — з липня по грудень включно. А ті, хто відправить або вже надіслав абонемент на увесь 2020 рік, автоматично гратиме і в другому півріччі.

Тож чекаємо ваших листів за адресою: 14000, Чернігів, вулиця Преображенська, 12, «Вісник Ч». І нехай удача посміхнеться саме вам!

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №27 (1781), 2 липня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Тереза Козел, фельдшер, Шибиринівка, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:


ЦентрКомплект