Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Між Києвом і рідним селом на Чернігівщині живе Наталія Мгброва


Home net

Між Києвом і рідним селом на Чернігівщині живе Наталія Мгброва

Наталії Мгбровій – 64. Вона живе з родиною та працює у столиці, однак кожні вихідні, особливо у весняно-осінній період, проводить у рідному селі Конятині Сосницького району. Там жінка придбала будинок і ось уже кілька років займається його ремонтом, а ще створює яскравий квітник у власному обійсті.

Ніби нічого надзвичайного, якщо тільки не враховувати, що до села від столиці – понад 250 км, автобусом потрібно їхати більше чотирьох годин. А від місця зупинки громадського транспорту до її будинку потрібно ще йти пішки десь кілометрів з чотири. І так кожного тижня.



Столиця дає можливості, але не стала рідною

Наталія Мгброва (у дівоцтві – Пашко) зустрічає нас у своєму квітучому дворі. Зараз там цвітуть різноманітні іриси, жасмин, півонії, троянди, шипшина. Жінка розповідає, що квіти купує сортові, однак часом виникають якісь непорозуміння: був кущ троянд, а потім він переродився на… шипшину. Дивина, та й годі.

Життя пані Наталії доволі схоже на десятки її ровесників. Народилася у селі, закінчила місцеву восьмирічну школу, продовжила навчання у Сосниці, де здобула середню освіту. Наступного року разом із однокласниками з Конятина мають зустрічатися з нагоди 50-річчя закінчення школи.

«До здобуття своєї професійної освіти підійшла не зовсім серйозно – вступила до Чернігівського торгового училища не за своїм бажанням, а за кампанію з подругами. Але вже на роботі одразу зрозуміла – не моє, нецікаво і не має жодного бажання працювати далі», - розповідає вона. Тому відпрацювала рік у селі, а потім поїхала підкорювати столицю.

Київ, за словами жінки, зустрів привітно. Цікаві враження, нові знайомства і можливості. Вона після необхідної підготовки влаштувалася на роботу на завод «Арсенал», де пропрацювала 12 років. «Ми виробляли прилади для ракет і військових кораблів. Робота була відповідальною, але не жалкую – на заводі отримала квартиру», - говорить вона. Крім того, у столиці втілила свою мрію – танцювати. Сім років займалася бальними танцями, брала участь у змаганнях, були показові виступи. Справжнім хобі для молодої жінки було шиття. Вона згадує, що зробить у Києві викрійку нової сукні, приїде у рідне село – пошиє обнову на маминій швейній машинці, і вже ввечері до клубу йде в ексклюзивному вбранні.

Наприкінці 80-х особливо популярними були дискотеки, на одній із них Наталія зустріла свого чоловіка з Грузії - Гочу Мброва, якого всі зараз називають Гоша. Одружилися скромно – без свідків і гучних святкувань, зареєстрували шлюб у РАЦСі і пообідали у вареничній. Вона згадує, що для всіх тоді непрості часи були тоді, тому й вирішили батьків не напружувати. Разом з чоловіком вони понад 30 років, мають уже дорослих доньок Ніну та Марину. Зараз жінка працює помічницею по господарству у двох родинах заможних киян.

Водночас Наталія Мброва зізнається, що Київ не став повністю своїм для неї (для доньок – так, адже вони там народилися і виросли), адже завжди тягнуло на батьківщину – у рідне село.
«У місті ніхто один одного не знає, прийшов з роботи – зачинився у квартирі. А тут – сусіди, однокласники, всі один одного знають, спілкуються, можуть допомогти чи підтримати. Я тут завжди отримую заряд позитивної енергії. Ніби і втомлюся від сільської роботи, але посиджу на порозі чи на лаві біля двору, і втома одразу зникає. Ось навесні пташки співають, жаби кумкають. А яка краса навколо!», - порівнює вона життя у великому місті та селі. Біля її обійстя простягаються безкраї луки, недалеко протікає Десна. Природа надзвичайно мальовнича і надихаючий пейзаж – кожної пори року.












Серед квітів і домашніх улюбленців

Після придбання будинку пані Наталія проводить у Конятині всі свої вихідні. Іноді приїздять родиною автомобілем, але частіше вона приїздить сама – автобусом. «Це ніби якась внутрішня потреба. Як тільки п’ятниця – потрібно в Конятин, подумки я вже тут», - зізнається жінка. Деякі роботи, навіть традиційно чоловічі, вона теж може виконувати – приміром, пиляти дрова, городити паркан. Впорядкування будинку ще триває, коли купували, не очікували, що він потребує стільки роботи. Внутрішнє облаштування майже завершили, цього року мають намір замінити дах. У дворі вже встановлений мангал, де полюбляє чаклувати чоловік, бесідка – для родинних посиденьок.

Карантин через коронавірус вона теж провела у Конятині разом зі своїми домашніми улюбленцями – собаками Діком і Бонею та безіменною кішкою. Двічі на день обов’язково із собаками ходили на прогулянки. Обидва пси – не породисті, але зі своїми історіями. Боню збив тролейбус у Києві, і Наталія не змогла залишити собаку помирати – забрали, вилікували і тепер вона стала частиною родини. Діка, ймовірно, загубили якісь мисливці і він прибився до села. Давали в Інтернет оголошення, але ніхто не відгукнувся. Голодний та занадто худий – він блукав селом і Наталія його теж підібрала. Спочатку жив у матері жінки, а потім забрали у Київ. Ніби й не очікували, але пес не побоявся їхати в автомобілі, не злякався і замкненого простору у ліфті. «Дік відчуває, коли я їду в Конятин, а його залишаю в квартирі. Він уже ображається, коли я починаю збирати рюкзак», - зауважує Наталія Мгброва.












Собаки – дружелюбні, підходять, хочуть, аби їх погладили, і традиційно не хочуть залишатися без господині. У селі вони почуваються вільно, у них тут з’являються нові звички. Як виявилося, Боня дуже полюбляє плавати. Дік може проводжати Наталію до маршрутки на автошляху, а потім коли вона сідає в автобус, пес повертається додому.

Свої кілька кілометрові піші походи до автобусу на автошляху жінка не вважає чимось надзвичайний, хоча сільські жителі дивуються такому надзвичайному прагненню і бажанню відвідати рідне село. Наталія зауважує, що не дотримується жодних дієт, а на спорт часу не вистачає. А струнку фігуру має завдяки праці, постійному рухові і хорошій генетиці, успадкованій від батьків.

Вона підкреслює, що карантин у селі взагалі не відчувався, адже всі займалися своїми повсякденними справами. Про обмеження тільки нагадувала необхідність одягати маску під час походу до місцевого магазину.
Зараз пані Наталія все частіше задумується, що роботу варто залишити, адже потрібно пожити і для себе. Тож вона планує переїхати до Конятина, який залишився для неї найкращим місцем для життя.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Конятин, Мгброва

Добавить в:


ЦентрКомплект