Гарбузи перетикували, буряки пересівали. Сорго на віники не росте

На околицях Мени то тут, то там у городах пораються з сапками господарі. 78-річний Василь Верповський, зігнутий майже вдвоє, вправно шорхає сапкою по зіллю навколо невисоких паростків сорго.


Василь Верповський із сапкою на «дідових» шести сотках

— Посіяв кругом городу, думав, на віники буде. А воно бач як, холодно, на місці завмерло і не росте, а в червні по коліна має бути, — обережно торкається кволих листочків Василь Якович. — То ворони молоду городину дзьобали, то ховрахи буряки гризли. Від птиці захистив земельку пакетами та пляшками на палках і стрічками з касет, від ховрахів ставлю капкани (минулого сезону одинадцять штук, пухнастих, як коти, хоч на шкірки пускай, піймав). А як без тепла город рятувати — ще не навчився.

З пишної городини у Василя Верповського — картопля. Висока, кучерява. Каже, вчасно посадив. Решта — хоч плач.

— Уже гарбузи перетикували, — бідкається. — А в нас насіння хороше, ростуть такі, що сам підняти не можеш. Третього червня останній шмат баба з морозіловки дістала, кашу зварила. А чи цього сезону вродять?

Василь Якович каже, що і буряків може не бути, перший раз не зійшли, пересівали. І морква слаба.

У родини Верповських два городи: вісім соток біля хати (його порає баба, щоб заодно і внуків глядіти), а через дорогу від хати шість соток — на дідові.

— Колись багато землі обробляли, бо дурні були, — важко спирається на сапку, намагаючись розплавити скручену спину, Василь Якович. — Здоров’я поклали. Переїхали сюди з Житомирщини більше 20 років тому. Я військовим був. Ні хати нормальної, нічого не мали. Усе кочували. А тоді в Мену переїхали дві мої сестри, і ми слідом. Щоб укупі бути. Тягли городи на собі, поки зрозуміли — на них не заробиш, тільки на ліки додаткові витрати. От і лишили два невеликі клапті землі. На їжу виростити овочі.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №24 (1778), 11 червня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: