Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Хотіли батьки Свєтку, а народився Сашко


Хотіли батьки Свєтку, а народився Сашко

— Ой, як же ноги болять, — вмощується на лавочці біля крайньої хати у селі Велика Дорога Ніжинського району 60-річний Олександр Головенко. — Приїхав до батьківської хати з донькою Людмилою і дружиною Марією город посадити. У селі дихається легко, а у квартирі через цей карантин за день з глузду можна з’їхати. Кімната, телевізор, кухня, покурив і знову все по колу.



Будинок, в якому мешкаю у Ніжині, теж крайній, так співпало. А тут мені за продуктами за 800 метрів треба ходити. У мене атеросклероз судин ніг. Ще і не старий, а болячок вже стільки заробив. У мене четверо старших братів. Батьки хотіли ще доньку Свєту, а народився я, Сашко, — посміхається Головенко. — Доля всіх нас розкидала. Найстарший Микола живе у Чернігові, він 1944 року, Іван — 1948, у Росії, був ще брат Володя 1951 року, вже нині покійний, Михайло — 1949, вже 11 років з родиною живе в Італії. Зараз, під час карантину, на роботу не ходить, бо він у групі ризику. Продукти замовляють через інтернет, їх привезли, поставили під двері і все. Братову дружину приїздить забирати на роботу автобус. Вона працює на хлібопекарні. Люди намагаються дотримуватись карантину, не те, що у нас. І ми сім’єю стараємося дотримуватися. На Великдень увімкнули телевізор, службу з храму послухали, покропили свяченою водою пасхальний набір, сіли розговілися, — поринає у спогади чоловік.

І тут як ляпне хвіртка, вітер підхоплює пісок і гонить його дорогою.

— Дожилися, що і у нас вже піщані бурі бувають, — зітхає Олександр Іванович. — Вперше я їх побачив в Афганістані, де служив. Мене туди після учебки відправили. Хто там побував і скаже, що не переживав, той бреше. Я до армії цигарками тільки балувався, а після став смалити по-чорному. Ось і тепер наші хлопці на Донбасі гинуть. А ті, хто їх туди послав, керують з кабінетів. Та якби їх взяти з тих кабінетів, та в окопи, на передову, хоча б тижнів на два, аби на собі відчули, як воно. Тоді б вони вже по іншому думати і працювати почали.

Життя після армії теж не жалувало. Аби не пив і не курив, вже б давно відляпався на той світ, або нерви здали б. Жінка що, наверещала, поплакала і відійшла, а у нас, мужиків, все в середині зостається.

Я закінчив Ніжинський технікум сільського господарства, вивчився на техніка-механіка. Працював у селі завідуючим майстерні. Та біля матері дорослому чоловіку жити, то таке. От і поїхав працювати у військову частину (зараз це Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння). Там інвалідність і заробив. Звідти на пенсію пішов.

Картоплі цьогоріч посадили не багато, десь соток п’ять. Усього іншого потрошку. Я вже два відра води до кінця городу не донесу. Бракує сил. Чорнобиль багато здоров’я у людей забрав. Одна наша донька народилася неживою, через півроку після аварії завмерла в утробі. Друга, їй зараз 29 років — інвалід, у неї проблеми з щитовидною залозою, аритмія. Кожного ранку потрібно пити таблетку, без ліків згине. Була у неї інвалідність з дитинства друга група. Виросла, забрали, призначили третю робочу. Я нікому нічого не платив, хіба їм не зрозуміло, що хвора.

Закінчила училище. Пішла працювати у кондитерську, де готують. Три дні проробила, задихається. У мене серце крається, як вона виживе на свою мінімальну пенсію у півтори тисячі гривень. Чим платитиме за житло, коли нас, батьків, не стане? Це у мене нині пільга, як у афганця, і то нам грошей бракує.

Я ж хоч і на групі, а ще робив на військовому заводі. Вже більше трьох років як не працюю, а мені до цього часу всіх грошей не виплатили. Та хіба я один такий. Деякі вже померли. Нещодавно хоронили одного з колишніх співробітників. Приходив і колишній директор, полковник. Йому теж заборгували 140 тисяч гривень. Так він же вхожий був у військові відомства, у нього авторитет у Києві, наближений... і то не добився. І нам сказав: «Забудьте, хлопці».

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №20 (1774), 14 травня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: хата скраю, Олександр Головенко, село Велика Дорога, Ніжинський район, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:


ЦентрКомплект