45 років без електрики живе 58-річна Ганна Скивка

— Хто там, і чого хочете? — забачивши мене, гукає із-за паркану у селі Рудня Козелецького району закутана старою хусткою жіночка, на вигляд років сімдесяти. Знайомлюся — вона Ганна Скивка, живе у крайній хаті. Їй лише 58 років.



— Два тижні, як маму поховала. Їй було 88 років. Останнім часом лежала, ноги дуже пухли. Ось вона мені котика прислала {прибився), аби самій не страшно було, — киває на кошеня, яке треться об ноги.

— Ганно Михайлівно, саменькій страшно жити на краю села?

— У мене брати нічого, окрім душі. На хороше не завжди люди знаходяться, а на погане є...

— Хазяйство тримаєте?

— У 2014 році корову продали. А колись велике було. Мама їздила на базар і на Остер, і на Чернігів, і до Києва. Тепер я над трасою городину продаю, ягоди лісові, копійку якусь на хліб вторгую.

Коли мама була, брат, він живе у Броварах, на продукти гроші давав. Тепер не знаю, як буде.

— Не тільки ж на харчі, за електрику треба платити, — зауважую.

— Світла у хаті немає вже років 45. Мама працювала на фермі. Була негода, обірвало біля хати дроти. Молодший брат притяг дріт, як його струмом не вбило, не знаю. Вона, як побачила, злякалася. Викликали електрика, той подивився: «Тут багато дерев розчищати треба». У нас тоді великий вишняк ріс. «Ну так відріжте від хати. Діти до моїх гратися ходять, не дай Бог, уб’є». Як відрізали, так і не підключали.

— Як ви з братом уроки вчили?

— Ходили на групу продовженого дня. Вдома були гасові лампи. Мама при них стільки навишивала. Ми поралися. Тоді ж гас копійки коштував. Де тепер дорогий, і щось туди підмішують, бо тхне на всю хату і лампу закіптюжує. Трохи погорить, стає чорна, треба протирати. Нам брат ліхтариків привіз.

— Без холодильника, телевізора, радіо, як ви живете?

— Від того, що я послухаю, хіба щось зміниться в країні?

— Хліб самі печете?

— Купую.

— Ви ж не на пенсії?

— Ні. Я ніде ніколи офіційно не працювала. Не лінива, але слаба вдалася. Вдома хазяйство велике порала.

— У радянські часи вас не притягували до відповідальності за те, що не працюєте?

— Ні. Хоча в селі засуджували. Розмов було.

— Тепер ви одинока, без пенсії, без хазяйства і сил трохи маєте. А що буде, як зістаритеся? Без грошей у будинок пристарілих можуть і не взяти.

— У брата своє життя. А я? Буде, як Бог дасть, — схрещує руки.

— І з головою у неї все гаразд. Ганна трудяга, як і її покійна мати Ольга Платонівна. Ольга заробила пенсію, та відмовилася від неї. Хоча ми її поповмовляли, коли я ще працювала сільським головою, — зітхає 62-річна Ганна Дяченко з Моровська (Рудня входить до цієї сільради). — Ледь паспорт їй оформили. Вона ж кріпко віруюча була. А чи є у Ганни паспорт, навіть не знаю.

Мати дочку все життя біля себе продержала. Все в роботі, в роботі. Було, у Київ до монастиря відправила. Та Ганна не довго там протрималась. Вернулася. Брат Вася, йому 54 роки, живе у Броварах. Чи водієм, чи експедитором працює. Прийде час, потрібно хоч про якусь допомогу для неї потурбуватися.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №49 (1751), 5 грудня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: