Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Вважаю негідним говорити в Україні російською»



«Вважаю негідним говорити в Україні російською»

56-річна Світлана Дмитренко другий рік живе у Мені, доглядає за 84-річною мамою. І другий рік пише Всеукраїнський диктант національної єдності. Результатами задоволена.



— Цікаво перевірити, чи мову не забула, — пояснює, чому долучилась до радіодиктанту. — У 18 років, ще в часи СРСР, як виїхала в Росію, так тільки до мами навідувалась. Щороку. Але ж то в гості, а жила не в Україні. От і цікаво було, як справлюсь із диктантом, адже в атестаті з української мови стоїть «4».

Справилась, вважаю, непогано. Три граматичні (написання слів) помилки, а от пунктуаційних (розділові знаки) штук десять допустила. Як почала перевіряти диктант, а в мене в заголовку уже дві помилки. Назва тексту «Від бересту — до «цифри». Я не поставила тире і не взяла в лапки слово «цифри». Сиджу і думаю: ого, чи перевіряти мені далі? Аж там нічого, нормально. Вважаю досягненням усього три помилки в словах.

Світлана Михайлівна, як тільки ступає на українську землю, переходить з «языка» на «мову».

— Я вважаю негідним говорити в Україні російською, — враз стає серйозною співрозмовниця. — І не вірю тим українцям, котрі, виїхавши в ближнє зарубіжжя, говорять, що забули українську. Неправда. Просто треба чогось так показатися.

Світлана Дмитренко після школи в Мені поїхала навчатися до Углицького механіко-технологічного технікуму молочної промисловості (Ярославська область). Далі, за розподілом, потрапила в Горький, нині Нижній Новгород. Там і залишилась. Вийшла заміж.

— Україна мене майже забрала назад: маю посвідку на проживання. Як оформлювала її, мала написати пояснювальну записку, як я опинилася в Росії, стала її громадянкою. Мені кажуть: «Пишіть російською». «Ні, — відповідаю, — буду українською». Потім мене ще й хвалили, мовляв, такого великого і грамотного твору українською мовою від жителя Росії вони ще не читали!

Світлана Дмитренко пенсіонерка. Як вийшла на заслужений відпочинок, зразу приїхала доглядати стареньку матір.

— У Росії також підняли пенсійний вік, а я встигла проскочити, — радіє. — Бо як би я жила тут, якби не пенсія? Нехай і мінімальна, та є. Мама майже два роки тому зламала собі шийку стегна, має проблеми з пам’яттю. Я — єдина донька, маю глядіти.

— А в Нижній Новгород не пропонували забрати Віру Федорівну?

— У нас із чоловіком однокімнатна квартира на дев’ятому поверсі. Мама там буде, як у клітці. Хочу, щоб вона тут дожила свій вік.

— Чим у Мені займаєтесь, окрім догляду за мамою?

— Я жінка активна, часу вільного багато. Прокладаємо туристичні маршрути Чернігівщиною з Вікторією Неруш (керівник апарату Менської РДА. — Авт.). В одній із поїздок нам організували концерт ложкарі, потім ще й стіл накрили. Було так приємно. Подивилась — у них такі вже старенькі, потерті ложки. А в мене з Нижнього Новгорода із собою були новенькі. Я Вікою передала їх ложкарям. Вони зробили приємність нам, а я їм. Ще ходжу в Менську бібліотеку, беру книжки і їм дарую. Сумувати мені не доводиться. Я по життю з позитивом!

* * *

На перевірку радіодиктанту було надіслано майже шість тисяч робіт. Відзначилась і Чернігівщина: на другому місці Сергій Чистюк з Остра Козелецького району, на третьому — Оксана Дубровська з Лосинівки Ніжинського району та Олена Литвиненко (викладач Чернігівського вищого професійного училища).

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №48 (1750), 28 листопада 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Світлана Дмитренко, Мена, українська мова, «Вісник Ч», Вікторія Товстоног

Добавить в:


ЦентрКомплект