Опер. Читає по руці. Було чотири шлюби, з них два - офіційні

64-річний Іван Колієнко із Новгорода-Сіверського 12 з половиною років був начальником карного розшуку у районі. Тепер на пенсії. Господарює. Дім, город. Два вулики. На риболовлю може сходити. У вільний час читає по руці. По імені, часу, дню, місяцю і року народження. Називає себе знахарем.

Дар допомагав, каже, і в роботі. Правда, освіта теж не була зайвою. У 1982 році закінчив з червоним дипломом Львівську школу міліції. Потім Харківську юридичну державну академію імені Ярослава Мудрого.

У міліції прослужив 22 роки. Дослужився до майора. «Зазвичай при виході на пенсію присвоюють чергове звання. А начальник сказав, що підполковник буде один (він був підполковником): «Підеш на пенсію майором», — усміхається Колієнко.


Іван Колієнко

Уві сні побачив, як крадуть у магазині у Путивську

— Був один випадок у 1985 році, коли я в карному розшуку працював, — розказує. — О пів на другу ночі приснився сон, що у селі Путивську магазин обкрадають. Прийшов до чергового. Так і так, у магазині крадуть. «Що, Ваню, доработався? Я начальнику не скажу. Ти вже здурів від цього карного розшуку». Я прийшов, ліг спати. Уранці о пів на дев’яту приходжу, а мені: «Магазин обікрали». Начальник до мене: «Ваню, я поїду з тобою».

Були у Путивську, коли передали по рації: «Михайловичу, чоботи гумові тут покрали? В Араповичах баби поймали мужика, чоботи продавав». Начальник на мне глядь: «Поїхали, Ваню».

Приїхали в Араповичі, за мужика і в машину. Я розказую йому те, що мені снилося. Як він прийшов, як закурив, як скло розбив, що забрав. А він мені й каже: «Подивився, світло ніде не горіло. Але якась же падла бачила, що подзвонила». Не повірив, що приснилося воно мені.

Гіпноз застосовував із дозволу. Скажімо, ДТП. Машина з місця зникла. Є у мене свідок. Він бачив машину, але не запам’ятав номер. Я йому кажу: «Ти хочеш допомогти розкрити злочин?» — «Так, хочу» — «Я тебе загіпнотизую, ти згадаєш». Уводжу у стан гіпнозу, він дивиться номер машини, марку, каже мені. Не на усіх впливає гіпноз. Найкраще на людей з другою групою крові. На інших — менше. Художники добре піддаються. У них уява працює.

«Жодного цигана у тюрму не посадив».
Взамін стара навчила читати по руці

— Протягом 12 з половиною років жодного цигана у тюрму не посадив, — продовжує опер-пенсіонер. — Хоча можна було. І коней крали, й інше.

Домовлялися. Щоб мирно було. Нічого мені не платили. Але якщо коней украли, то вони не йшли на бійню. Повертали їх назад. Якщо у бабці тисяч 5 забрали, то гроші теж повертали.

У Пирогівці (Шосткинського району Сумської області) жив місцевий циганський барон. Пучо Олексій. Покійний уже. Я приїжджав до нього. Якось він погукав стару циганку, і вона мене навчила читати по руці. Дивись, ось та лінія — то, а та лінія — то. Про здоров’я можна прочитати. У мене серце барахлить, бачите острівець на долоні? Про дітей. Про кількість шлюбів. Довжина пальців має значення. Хто начальник, хто підлеглий, хто розумний, хто обмежений. Є такі лінії, що довжину віку означають.

«Хочеться сказати матюк, ти кажи: «Господи, слава тобі, Господи»

— Я пішов на пенсію з розшуку, матюкався страшно, — кидає погляд на ікони в кутку. — Був контингент такий навколо. Зараз не матюкаюся узагалі.

Якось став перед іконою: «Господи, вразуми. Поможи мені позбавитися цих поганих слів».

Ліг спати, чую голос: «А ти замість мата кажи: «Господи, слава тобі, Господи».

Це було якраз у суботу. Я пішов на вечірню службу до церкви. «Батюшко, є питання. Чи прислухатися до сну?» Каже: «Тебе Господь любить, тому й сказав, як позбавитися від мату. Роби, як він тобі підказав».

Я тиждень такий божественний був. Треба матюкнутися, а я казав: «Господи, слава тобі, Господи». Другий тиждень подумки тільки говорив. А потім узагалі перестав лаятись.

«Тону, а блешню витягую».
Двічі тонув на зимовій риболовлі

— На озері Нетиша тонув на зимовій риболовлі. Тонкий лід, а там стільки води. Було це 26 лютого 2016 року («Вісник» теж писав про цей випадок. Івана Михайловича тоді урятували МНСники. — Авт.).

Дякуючи тому, що загартований, не захворів. Довго простояв мокрим — 35 хвилин. Ходив по льоду босим. Перевзуватися марно, усе мокре було.

Головне, тону, а блешню витягую, — сміється.

— Удруге тонув. Перший раз менший був ризик, удруге — більший.

Узимку вже й не поїду у те місце. Бо третього разу не буде. Господь два рази прощає, а втретє забере. А мені ще охота пожити, подивитися, що воно далі буде в Україні.

«27 років обливаюся холодною водою. Зміцнюю нерви і здоров'я»

— 27 років обливаюся холодною водою, — каже, а мені вже холодно. — Після того, як тонув, навіть у лікарню не поїхав. Коли працював в органах, теж обливався. Звичайно, допомагало. Робота в карному розшуку — це дурдом. Я пішов на пенсію. У мене телефон домашній був. Три роки, як задзвонить, тряслися руки, так нерви були угроблені.

Як починав обливатися? Потрапила до рук брошурка Порфирія Іванова (цілитель, який пропагував обливання).

Іван Колієнко вмикає відео на ютубі.

На екрані Михайлович починає ранкову процедуру обливання водою, просить благословення. Читає над водою молитву. Обливається. Ходить босим по сніжку. Розтирається снігом і обливається холодною водою. Тричі розтирає одну руку, тричі другу. Лице і вуха, усе тіло. А потім утри заходи виливає воду на себе. Голова залишається сухою.

Перевіряє, набрав енергії чи ні, тримаючи на голих грудях ложки. Каже, що 13 може тримати.

«Уся інформація під жіночою спідницею».
Чотири шлюби, з них два офіційні

— Одружився, коли ще був сержантом, — вирівнюється у кріслі. — Зараз четверта дружина. Судьба така. Двічі був одружений офіційно.

— Не кожен зважиться стільки разів розлучитися.

— Сутками дома не було. Пістолет і ліхтарик — і пішов, і пішов. А для того, щоб розкрити злочин, треба з жінками дружити. У жіночій спідниці уся інформація. З одною подружив, з другою. У Біблії написано — допоможи ближньому, Господь поможе тобі. Я й помагав самотнім жінкам. Потім уже зрозумів, що це гріх — прелюбодіяння

— Скільки дітей у вас?

— Шість, і самотні жінки народжували. Помагав.

— А матеріально помагаєте?

— Уже всі дорослі, усі при дєлах, усі прилучені (направлені на путь), усі толкові. З усіма, хто зі мною контактує, дружу.

— Стільки шлюбів. Не захотіли холостяком лишитися?

— Одні живуть самі, і їх це влаштовує. Я сімейна людина. Звик, щоб поруч хтось був. Мій принцип такий: «Стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе». Він і для сімейного життя, для дружини. Психанула, я промовчав. Я психанув, вона промовчала. Треба уступати один одному. Бо сім’я розпадеться.

Ну і такий момент, що відсотків 80 розлучень через статеве незадоволення жінки. Якщо у сексі вона не задоволена, то кине чоловіка. Який би він не був. Можуть терпіти через гроші. Але усе має гармоніювати. І стосунки, і гроші (у мене 4500 пенсія, і не багато, і не мало). Як ти добре не стався, яким коханцем не будь, та якщо дружину не прогодуєш, то кому потрібна твоя любов.

«Ванько, приходь до мене на рандеву».
У Туркменії жарко, у Харкові шумно, у Львові добре, а найкраще удома

— Служив на кордоні у Туркменії, — згадує. — 2 роки і 2 місяці. Фляжки чіпляєш, 10 кілометрів пішки. Якщо ковток зробив, усю вип’єш воду. У роті пополоскав, іди й іди. Усім там важко було. Усім європейцям. Туркмени чай зелений п’ють, у шапках цих ходять, у халатах. Худі такі. Ми теж худими були. Грибок на ногах, жовтуха. Бо вода погана. На гастрит захворів.

На облік став. Поставили постовим по КПЗ (камера попереднього ув’язнення).

Потім закінчив школу підготовки у Львові. А потім у Харкові вуз.

Заочно у Харкові учився. Був старостою групи. Моя група 15 — до єдиного усі здали держіспити. Я непоганий психолог. Знаходив підхід до викладачів. Одному три ящика пива, другому інше. Кому що треба, вирішували питання.

У Харкові не сподобалося.

А от Львів поважаю. Люблю Львів. Хоча був такий випадок. Став у чергу. «Дайте, пожалуйста, мороженое». На мене не відреагували. А бабка одна каже: «Ти, хлопчику, звідкіля?» — «Із Чернігівської області» — «А, східняк. А ти по-українськи можеш звернутися?» — «Можу. А як?» — «Шановна пані, дайте, будь ласка, морозиво». «А чого розмовляєте так інтересно? — знову до мене. — Бєларусік?» — «Поряд Білорусь» — «Бєларусік, не кацап. Все, тепер пан завжди у першу чергу матиме морозиво».

Іще був холостяком, дівчині кажу: «Давай зустрінемося». «Добре, Ванько, приходь до мене на рандеву». А я не зрозумів, що таке рандеву. Перепитав. Побачення, кажуть, тобі дівчина назначила.

— Не жаль було зі Львова вертатися?

— Я не продажна шкура. Мене звідси направили, я сюди й вернувся. Привіз червоний диплом і права водія там одержав. Мені добре тут. Я сільська людина. Побудувався (у Новгороді-Сіверському), щоб ніхто не заважав мені. Там — аж ген-ген за луками, Десна блищить. Вид, повітря свіже.

«Я прийшов до корови, вона лежить, піна з рота».
Відкрив дар, коли зурочив корову

— Народився у Кіровську, тепер це Троїцьке. Потім переїхали у Форостовичі, коли був у 5 класі.

Як відкрив у себе дар? Корову одну зглазив.

Молока не дала. Ішла, вим’я велике. Я просто подивився. Корова сусідська. Бабка пішла шептати, нічого не змогла зробити.

Батько каже: «Синку, іди. Ти все там зрозумієш».

Я прийшов до корови, вона лежить, піна з рота. І не піднімається. Я не знав ні молитов, нічого. Гладжу її: «Піднімайся». Піднімається, шатається. Давай гладить її під низом, по вим’ю. Кажу: «Віддай, віддай» (молоко).

Почали доїть її. Раніш доїли, було по рубець (смужку) у відрі. А то повне відро. І з того часу я став, коли корови ідуть, ховатися. Щоб порчу не навести. А потім почав розвивати себе так, щоб помагати людям.

Молитви знаю на поміч. Перед тим, як телиться корова, треба читати «Отче наш» тричі. Це найсильніша молитва у християнстві. Іти до корови, гладити її по спині і казати:

«Царські ворота розкриваються,
Білі кості роздвигаються.
Гуль-гуль-гуль,
Вийди,теляточко, оттуль».

Гладить і читати ці слова, поки корова не розтелиться (якщо ветеринар знайомий є, можна запросити, теж інколи не завадить. — Авт.).


Іван Колієнко на екрані комп’ютера. Узимку, після обливання

«Я старався об'єднати усе, що краще для людини».
І християнство, і язичництво, і магія

— Священики ворожіння по руці не схвалюють. Кажуть, що це вмішуєшся у промисел Божий. Якось сказав сусіду Децику Юрі: не пий горілки, бо буде велика неприємність. По руці побачив. Він ішов на похмілля. А там міст. Упав, перелом хребта — і він інвалід. На колясці. Ображається на мене. Не пив би, такого б не сталося. Де ж промисел Божий? У добрі чи в нещасті? Так що це спірне питання.

Знахарі — люди Божі. У мене хрестик висить, як треба, — показує. — А у всіх відьом хрест висить униз головою. Вони темній темряві вірять, а я вірю в Ісуса Христа і матір Божу, святих апостолів.

Вірю в те, що ображати покійників не можна. Ті, хто паплюжить могили, коять страшний гріх. Вони можуть не пробачити. Покійників треба звати поминатися, і не тільки раз на рік. Жінка напече ладок. Поставить у тарілці. Дві штуки, парне число. Поминайтеся, покійники. Приходьте, попробуйте духа хлібного. Пар іде. Снідайте, а нас не ждіте.

Вірю у домовиків. У кожній хаті є домовик. Якщо є коти, то який найбільше лащиться, такий і домовик. Якщо білий, то й домовик білий. Його підгодовувати треба. Медку, цукерок поставте. Домовику, кушай, мене захищай. Ви маєте відчути присутність його. Де вам добре, там і він. Прийшли на кухню: «Домовику, домовику, скажи, де ти». Він дасть знак.

— Може, то миші зашелестять, стукнуть.

— Він не стукатиме.

Вірю у магію цифр. Якщо людина називає прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, ім’я матері і батька, то на основі цих даних я можу судити, хто ця людина.

Для лікування переляку є спеціальна молитва, обряд.

Травами цікавлюся.

* * *

— Віники правильно стоять, угору жмутом, униз ніжкою, — звертаю увагу, виходячи з хати.

—У мене усе правильно стоїть, — сміється. — Віник так ставлять, щоб гроші велися і не було напасті і зглазу. Якщо хтось заходить незнайомий, у хаті часнику три штуки висить. Дзеркало так розташоване, щоб зайшов і подивився у нього. Гляньте. Красиве? Ви утратили усю негативну енергію, яку хотіли б мені передати. А якщо ви самі боїтеся поганої енергії, носіть шпильку на одязі. Але на ніч її знімайте.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №41 (1743), 10 жовтня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: