Дошки, що змінюють інтер’єр

Репродукція, або ж особливий вид декупажу – так називає своє захоплення 38-річний чернігівець Андрій Лапітан. Зі старих непотрібних речей робить ексклюзивні речі, які називає просто – інтер’єрними дошками. На виставці майстрів під час нещодавнього святкування Дня міста Чернігова здивовані колеги «по цеху» підходили до Андрія, аби ближче роздивитися роботи, проконсультуватися й казали, що виробів такого спрямування в нашому регіоні ще ніхто не представляв.



Майстер-різбяр із Конотопа Сумської області, який розмістився по-сусідству, вочевидь переконався – інтер’єрні дошки викликали у людей набагато більшу зацікавленість, ніж його дерев’яний посуд. Висновок у конотопця напросився сам собою – щоб бути в тренді, потрібно постійно вдосконалюватися й знаходити у творчості незвичність, що вирізнятиме тебе з-поміж інших. Тоді успіх – неминучий. Андрію цього досягти вдалося! При тому, що працювати з деревиною та переносити на неї різні зображення розпочав не так давно, ще й року не минуло.



Пеньок

– Усе розпочалося із дубового пенька, – посміхається Андрій. – Стояв він у мене на роботі мо’, років з п’ять, я працюю менеджером у супермаркеті «БудМайдан». Планував зробити з нього пуфик собі у вітальню. Та потім якось не до цього було, вже й забув, що той пеньок є у мене. А це якось – згадалося! Дістав, за цей час відпала кора, він повністю висох. Ну, думаю, треба його до ума довести.

Пошліфував, поґрунтував і покрив лаком. Зверху на пеньку, місці для сидіння, вирішив зробити напис «Hand Made», що в перекладі з англійської означає – ручна робота.

– Перелопатив чимало інтернетресурсів, спеціалізованих сайтів із декупажу і, озброївшись знаннями, приступив, – згадує. – Сказати, що процес перенесення малюнка на дерев’яну поверхню сподобався, майже нічого не сказати. Захопив! І тепер уже не відпускає. До речі, той перший пеньок-пуфик стоїть у вітальні вдома, для мене він особливий і надзвичайно цінний.
Потім в Андрія звідкись взявся ще один пеньок, а за ним – старі дошки і нікому непотрібні дерев’яні речі.

– Піддони, які зазвичай викидають, одна сусідня фірма залюбки віддавала мені, безкоштовно, – пояснює. – Дошки брудні, почорнілі, з дірками, тріснуті… Все це в орендованому гаражі я відчищав, потім просушував і брався з них майструвати – після роботи ввечері, у вихідні. Придбав циркулярну пилу, верстат, інструменти. Випиляні деталі склеюю між собою, коли все висохне – шліфую, а далі справа – за найцікавішим.

Малюнки для інтер’єрних дощок – різноманітні, але не кольорові. Це не лише написи, відомі назви марок, а й справжні старі замки, які зобразили художники олівцем, інші архітектурні пам’ятки, історичні місця. Андрію навіть вдається переносити на дош­ки зображення з власних чорнобілих світлин – чернігівський Вал, П’ятницьку церкву, Спасо-Преображенський собор… Зі старої світлини вдалося відтворити Чернігівське губернське правління дореволюційних часів. Дошка вийшла у вінтажному стилі.

До слова, Андрій Лапітан за фахом технолог-поліграфіст, закінчив Київський політехнічний інститут. Розуміється, які саме доцільно використовувати малюнки.

Оновлені і неповторні



Андрій використовує для своїх виробів, окрім піддонів, усе, як кажуть, що неправильно лежить.

– Щось у загашнику в покійного діда Василя (по маминій лінії) в Корюківці знайшов, – продовжує. – Я часто провідую бабусю Таню, їй – 88 літ! Чимало лишилося дідових інструментів, які привіз до Чернігова і, можна сказати, дав їм друге життя. Старовинні речі – свердло, рівень, рубанок, напилок, ножівка, кутник, навісні замки, дверні гачки, ножиці для підстригання овець, щітка для коней і корів – все це тепер на інтер’єрних дошках! Де ще таке побачиш? У діда руки були – золоті! Зруби будував, майстрував двері і віконні рами… Може, й мені від нього хист передався? Ех, якби глянув дід, якими нині інструментами майстри користуються і що з того виходить… Ще б більше здивувався, якби свої інструменти у рамочці побачив.
У Корюківці лишився дідів верстат з берези для столярних робіт, у хорошому стані. Його виготовили на замовлення у 50-х роках минулого століття. Андрій планує з часом і його забрати до Чернігова, щоб ще послужив. У сучасному дизайні старі речі можна сміливо використовувати у різних інтер’єрних рішеннях.

Фантазії для цього вистачає!

Ось, приміром, настільні світильники. Андрій зробив їх із… цебри, великої дерев’яної посудини, що нагадує зрізану діжку.
– Коли я був малим, бабуся у ній товкла картоплю поросятам, – пригадує майстер. – Від часу цебра розсохлася і розпалася, валялася в повітці з рубанцями. Я по дощечках зібрав у пакет і привіз додому. У ванній відмив, просушив і згодом у мене вийшли два нічнички. Ще, правда, треба додати залізні обручі і робота вважатиметься завершеною.



Інтер’єрні дошки Андрій виготовляє зі старих діжок. Дещо кум Дмитро повіддавав, у будинку, де нині мешкає, колись жив бондар, тож такого добра лишилося. Із дубових кришок для діжок змайстрував настінні годинники у вінтажному стилі, із дерев’яної огорожі, якій також багато літ, інші цікаві елементи декору.

– Деякі майстри навпаки намагаються зістарити вироби, а мені цього й робити не треба, – каже. – Ось була діжка, в ній комбікорм зберігали, а потім вона просто стояла в садку під дощем. Якби не забрав – вона б згнила. А так – передає енергетику, викликає у нас емоції. Це – надзвичайно!
Діжки асоціюють з пивом. Андрій вирішив не ламати стереотипи і цю частину роботи присвятив барному декупажу. Зображує на інтер’єрних дошках з діжок відомі марки напоїв. Такі речі користуються популярністю в пабах, барах, інших закладах.

Не конкурент



У виставках майстрів Андрій Лапітан брав участь двічі. Дебютував на День Незалежності.

– У нас для майстрів участь – безкоштовна, потрібно лише зареєструватися у відділі культури і туризму міської ради, – розповідає далі. – Люди на виставці підходили, цікавилися, бо для них моя творчість – нова. З радістю відповідав на всі запитання, інколи спілкування переходило в справжню лекцію. Мене це потішило.



На День міста і майстрів, і відвідувачів було більше.

– Позитиву я набрався сповна. Відчув, що мої старання потрібні людям, – робить висновок майстер. – Підходили містяни, довго роздивлялися роботи, хвалили. Дошки з дідовими інструментами по-справжньому захопили чоловіків. Дивувалися, що з такого мотлоху можна таку красу створити! Адже у багатьох такий непотріб у сараях та гаражах просто валяється…
Поряд свої дерев’яні вироби – посуд – представляв майстер-різбяр з Конотопа. Наприкінці виставки підійшов до
Андрія та й каже:

– Ти знаєш, мабуть, я стану твоїм конкурентом, мені до вподоби твоя ідея.

– Будь ласка! – відповів з посмішкою чернігівець. – Я конкуренції не боюся. Будемо досвідом обмінюватися.
Виставка майстрів – це не тільки показ творчості, а й нові знайомства, і можливість трішки підзаробити, адже підтримка для умільців нині важлива, вважає Андрій.

На все життя!

Дехто каже, що робота у майстра з декупажу зовсім нескладна. Мовляв, раз-раз і – готово. Та насправді…

– На одну роботу витрачаю два-три дні, але це якщо ніхто не відволікає, – уточнює Андрій Лапітан. – Найважливіше тут, щоб було натхнення. І сконцентрованість, витримка.

Чернігівець каже, що творчість його заспокоює. А ще майстер любить дивувати людей і отримує від цього задоволення.
Свої вироби Андрій часто дарує – рідним, друзям, колегам. Кому ж не приємно отримувати речі ручної роботи? А потім залюбки інтер’єрними дошками прикрашають свої стіни.

– Мій товариш носить бороду і любить окуляри, тож для нього зробив дошку із зоб­раженням стильного бородатого чоловіка в окулярах, – розповідає Андрій. – Так я підкреслив його індивідуальність. Наразі картина прикрашає робочий кабінет.
Скільки всього створив Андрій Лапітан – ніхто не рахував. Кожна робота – унікальна і сповнена натхнення. Дружину Тетяну неабияк вразила виставка дощок, багато з них вона побачила на ярмарку вперше.

Подобається татове захоплення і десятирічному Захару. На виставку він прийшов з мамою й маленьким братиком Женею, якому нещодавно виповнилося два місяці.

– Моє захоплення розділяють рідні, дуже важлива думка мами, і коли зі мною така підтримка, то це – на все життя! – наостанок каже майстер.

Наразі Андрій працює зі стовбуром старої яблуні. Сподобалася йому структура дерева, а також – дупло в ньому. В шматку деревини чернігівець побачив… торшер.

Лариса Галета, «Деснянка» №40 (775) від 3 жовтня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: культура, Андрій Лапітан, Галета, Деснянка

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект