Калина – справжня мати-героїня

Її життя рухається навколо родинної осі, закручуючи спіралі любові, поваги, взаємодопомоги, щоденних клопотів, невтомних буднів і таких самих вихідних.



Кожен її день схожий на попередній, але іншого життя вона собі не уявляє. Бо жінка, на її думку, має народити і дати квиток у щасливе майбутнє стільком діткам, скількох вона в змозі поставити на ноги. Таке правило їй прищепили з дитинства. У Калини з чоловіком Володею поки що дев’ятеро дітей на двох. Коли вони зійшлися у обох було по троє ще троє виховують спільних. Чому кажу поки що, бо сміючись молода жінка із закарпатським корінням обмовилася: тепер справа лишається за двійнятами. Хтозна… можливо хтось зверху розцінив цей невинний жарт, як виклик. Тим більше нашій героїні всього лишень 37 років.



Любові не пропонував, лише – тепло



Калина показує свою вишивку


Калина і Володимир самі з багатодітних родин, вона має десятеро братів і сестер, він – шість.

«Мої розкидані по всій Україні, є навіть в Чехії і Португалії, - сміється моя співбесідниця. – Це чудово мати велику родину. Зустрічатися, слухати один одного… Сім’я це не просто щось важливе у житті, це і є життя!».

З першим чоловіком Калина жила на Хмельниччині. Спочатку все було добре, але оковита швидко зруйнувала молоду родину.

«Чоловік почав часто заглядати до чарки. Жити стало нестерпно, - зізнається жінка. – Я забрала трьох малих дітей і поїхала у Петрівку (Бобровицький район – Авт.) до брата. Пішла на роботу на зерносклад, де і познайомилася з Володею. Він працював на тракторі. Дуже рано став вдівцем. Хвороба забрала молоду дружину. Трійко діток лишилися на ньому. Ми з ним разом ходили з роботи додому. Раз зайшов у хату, другий… А вже заморозки почалися – холодно. Піч нам ще не полагодили на той час. Я конфорки газові запалю, трохи погрію хату, бо балон газовий не безмірний, і на тому все… Тоді Володя і каже, мовляв, ні Калино, так не піде, на носі зима, хочеш не хочеш, я вас забираю до себе. Діти мають жити в теплі…».

Сказав, як відрізав. Це тепер Володимир жартує, мовляв, любові не пропонував, запропонував тепло… Та сільському трактористу одразу припала до душі темноока красуня з полонини. Захоплювався нею як сильною, вольовою жінкою і водночас лагідною матір’ю з добрим серцем.

«Важко повірити, але мої діти одразу почали називати Калину мамою, хоча від них ніхто нічого не вимагав, - говорить голова сім’ї. – З часом захотілося спільних дітей. Так у нас народилися Вова, Ангелінка і Владислав (посміхається – Авт.)».

10 літрів борщу і сотню вареників на обід

Такий денний раціон багатодітної родини Сеніч. Для них велика сім’я це, насамперед, дружня команда, де кожен має свої чіткі завдання.


Вова любить пасти курчат...


«Дітям велика дяка. Вони у нас золоті. Лінивих нема. Дівчата допомагають мені на кухні, хлопці на городі, по господарству. Роботи вистачає, повірте! Дві корови маємо, ще не так давно було чотири. Свині, качки, кури, собаки, коти… А ще ж з п’ятдесят соток городу. Вирощуємо абсолютно все і для родини, і для худоби. Від держави отримуємо шість тисяч гривень, у чоловіка зарплата – три. Тож на ці кошти далеко не розженешся, як кажуть. Надіятися можемо лише на те, що виростимо на городі, і у сараї. Ось по осені двох студенток треба зібрати на навчання, решту – до школи. Альонка – найстарша, у Києві живе. Вона вже на власних грошах. Отримала червоний диплом за спеціальністю фінансист, а працює в галузі логістики. Ваня теж трудиться в аграрному господарстві, незабаром і Сергій піде на роботу».

Надія і Ганна навчаються в медучилищі у Прилуках.

— Аня наша могла піти куди завгодно. За що не візьметься все у неї добре виходить. Випікає чудово, вареники ліпить смачні по сто штук за раз, налисники… все чого душа забажає, - нахвалює прийомну доньку Володимир.

— А ще вона чудовий перукар. Зачіску яку хоч зробить. Всім колоски повиплітає. Та їй захотілося в медицину. Аня відмінниця. Грамот, похвальних листів, подяк – ціла шухляда, - з гордістю показує мати.

— Я теж у школу восени піду… І в мене будуть, - трохи ображено шепоче найменший Владислав, який уважно слухає всю нашу розмову.

— Чим любиш займатися?, - цікавлюся, аби підбадьорити малого.

— Кавуни на городі вибирати. А потім їсти їх, - зашарівся мій співбесідник. – А ще у нас там арахіс росте. М-м-м, дуже смачний…


...а Владислав обожнює кавуни

200 банок – не межа

Нині в сезон консервацій Калина з доньками не має і хвилини на відпочинок.

«Поки виберемо овочі, перемиємо, підготовимо все, в банки покладемо, в перерві обід приготуємо, попораємося… вже й вечір. Ми ж не по десять баночок закатуємо, як інші. У середньому двісті-двісті п’ятдесят різного літражу. Вже зараз півтори сотні точно є. Огірки, помідори, салати, кабачки, варення, тушонка… Все! Такого навіть у супермаркетах не знайдеш», - сміється господиня.

— Коли ж ви відпочиваєте врешті-решт?, - не стримуюсь.

— Взимку. З полотном і голкою в руках. Це для мене найкращий відпочинок. Вишивка – моє захоплення. А ще з приходом холодів всім членам родини обов’язково в’яжу шкарпетки і капці, аби тепло було взимку.


Ганна і Надя вибирають помідори

Діти – моя радість і втіха

У розмові з Калиною Петрівною переконуюся, що ця невтомна жінка зовсім не вміє відпочивати. Вона жодного разу не була на морі. «На зеленому хіба що», - віджартовується багатодітна мати, маючи на увазі город. Відвівши погляд, намагається запевнити, що й не мріє про справжнє море, бо за господарством і дітьми на нього просто нема часу… та й фінансів.

Проте, у цієї чудової родини є традиція. На Різдво і Великдень всі збираються за великим святковим столом і обмінюються подарунками. Нехай не коштовними, але приготованими з усією душею.

«Не така важлива вартість чи кількість, скільки прояв уваги і любові до ближнього. Дітвора нам теж дарує щось зроблене своїми руками. Це велика радість. Бо кожен думає про іншого…».

На початку липня Калина Сеніч по праву отримала почесне звання «Мати-героїня». Ця нагорода є високою оцінкою нелегкої материнської праці з боку держави. Адже народити та гідно виховати стільки дітей – заслуговує на особливу шану та повагу. До нагороди і нагрудного знаку мають виплатити 46 тисяч гривень. Але поки що…

«Грошей ми не бачили, хоч у газеті вже писали, що отримали, - посміхається господар. – Сподіваємося, що таки будуть гроші. Вересень не за горами… Треба всіх підготувати до навчання: одних до школи, інших – до училища».

Сама ж мати-героїня не хизується своїм званням.

«Я єдине в Бога прошу — сили і здоров’я, щоб і далі працювати, бо люблю труд. Тоді все в нас буде. Діти – моя радість і втіха, заради них я і живу», - наголосила Калина Сеніч.

Сніжана Божок, «Чернігвщина» №31 (744) від 1 серпня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Мати героїня, Калина, багатодітні, Сеніч, Бобровиччина, Петрівка, Божок, Чернігвщина

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект