Розорана Московщина

Придеснянські луки, з яких, за розповідями старожилів, возили сіно аж у Московщину для коней царських гусарів – пустили під плуг. Поблизу села Ушня, що на Менщині, місцевий депутат, не спитавши дозволу людей, розорав розпайовані землі, відведені під сіножаті. Мова йде про сотні гектарів придеснянських лугів з унікальним ботанічним складом трав, які століттями формувала матінка-природа і які вже остаточно втрачені для наступних поколінь. Люди говорять про типовий самозахват, а от прокуратура з цього приводу дипломатично мовчить.



У просторому приміщенні в центрі Ушні, котре до приходу більшовиків слугувало людям молитовним храмом, а нині виконує функції сільського клубу, зібралося кілька десятків селян. На порядку денному – вирішення питання з розораними сіножатями понад Десною.

«Де мені тепер сіно брати? – обурюється кремезний чолов’яга. – Я дозволу йому розорювати на Московщині не давав, паю свого нікому також не здавав. Чому ж тоді розорали? По якому такому праву?».

Урочище Московщина розташоване за кілька кілометрів від Ушні. Треба виїхати за село і добиратися покрученими польовими дорогами з вибоїнами ген до самої Десни. Возити звідти сіно – далеко, але ж яке воно там тільки запашне, те сіно!.. Кажуть, свою назву урочище отримало від того, що у царські часи там косили сіно для гусарських коней і возили його аж у Московщину. Ці луки пращури ушнянців берегли як щось неймовірно цінне. Втім, те, що вберегли прадіди, не вдалося вберегти нащадкам. Одного прекрасного дня селяни побачили розорані луги і викорчувані дерева, стягнуті обабіч польових доріг. Ніхто навіть не помітив техніки. Люди припускають, що трактори заїжджали в обхід Ушні.

«У державних актах, які ми отримали на руки, чорним по білому написано: «земля для ведення особистого селянського господарства», аж ніяк не для товарного виробництва, – каже селянин Анатолій Зеленський. – Як тепер все відновити? Треба купити насіння трави, посіяти, ще ж і невідомо, чи воно зійде. До того ж, яким буде те сіно?».

У біді і самоуправстві селяни звинувачують депутата Менської міської ради Володимира Булавку. Булавка є не просто депутатом, а керівником цілої фракції і місцевої парторганізації «Наш край». За іронією долі, Володимир Олександрович в об’єднаній територіальній громаді представляє Ушню.

«Хто його вибирав? Ми голосували за Просяника, потім він з якихось причин відмовився і замість нього став Булавка», – пояснюють селяни.



Зі слів сільського голови Ушні Тетяни Єрмоленко, Володимир Булавка у вчиненому зізнається, однак приїхати на збори пайовиків не захотів, послався на зайнятість.

«На виконком сьогодні подзвонив і сказав, що йому треба терміново в Київ, – пояснює сільська головиха. – Люди звинувачують мене в тому, що ніби я дала дозвіл. Я дозволу ніякого не давала, мене взагалі ніхто не питав. Чого ж не прийти до мене в сільську раду? У мене є всі номерки, а в нього є ті, хто йому здав паї».

Більшість пайовиків здали в оренду Володимиру Булавці свої сіножаті, однак дозволу на те, щоб їх розорали, ніхто не давав.

«Він мені каже: «Я приїду і з усіма розрахуюсь». – Питаю: «Як? Ріллею чи сіножатями?». Відповідає: «Сіножатями», – продовжує Тетяна Єрмоленко. – Якими сіножатями? Хай переводить землі у ріллю і платить як за ріллю! А що робити тим, хто не хоче здавати? Багато хто тримає худобу і косить на Московщині. На Дубровському, де також розорано, теж люди косять, але не кожна корова їсть звідти сіно».

«Ми здавали землі як сіножаті і дозволу на оранку нікому не давали, – обурюється селянка Валентина Федорець. – До того ж свої паї здавали не Булавці, а іншим орендарям. У них щось не склалося, я так розумію, і вони віддали йому.

Селяни скаржаться на те, що здавали свої паї сумнозвісному товариству «Олкар», а тепер вони опинилися в руках у депутата Володимира Булавки. Крім Московщини, в Ушні сіножаті розташовані ще в двох урочищах – у Залютті та Обрізах. Кажуть, картина там така ж, як і в Московщині – унікальні за ботанічним складом землі розорані плугом.

«Тут при хорошому розливі все заливало, – показує рукою, стоячи на розораному паю ушнянець Анатолій Зеленський. – Дивіться, ось поруч річенька Гнилиця, притока Десни, – звертається до землевпорядника чоловік. – Що він буде робити, коли тут все заллє? А що мені робити? Я свої луки косив, пай нікому не здавав, бо тримаю дві корови і конячку. Де мені тепер сіно брати?».



Претензії селян, як пояснила сільський голова, орендатор обґрунтовує тим, що, мовляв, більшість пайовиків віддали землю в оренду і він начебто має право орати все. Натомість законодавство України трактує подібні речі не інакше як самозахват. Самозахват земель, які неможливо відновити!

«Якщо завтра в результаті оранки при розливі торф підійметься і попливе, то ми остаточно втратимо унікальні землі, сформовані століттями, – каже землевпорядник Менської ОТГ Павло Терентьєв. – Я переконаний, що винуватця все-таки знайдуть. Сільський голова говорила з ним і він визнає, що це він виорав ці землі. У нас подібна картина спостерігається по всьому району. Я бачив соняшники, які стоять на розливах річок за 30 метрів від берега. Що говорити? Розорані польові дороги! Раніше за них платили, а тепер вже ніхто не платить. Кажуть, що начебто з 2019 року все відновиться, – продовжує він. – По району це не багато не мало, а близько 300 гектарів».

Ситуацію, яка склалася, місцеві селяни називають свавіллям.



«У мене внук юрист, він сказав, що те, що розорали луки – це незаконно і повинно каратись», – говорить пенсіонерка Валентина Василівна Шарамко.

Люди сподіваються на відновлення справедливості і дію закону. Саме тому й написали колективну заяву до правоохоронних органів. Яким буде хід розслідування – важко уявити, адже мова йде не про звичайного фермера, а цілого голову фракції з відповідними зв’язками і впливом.



Віталій Назаренко, «Чернігвщина» №43 (704) від 25 жовтня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.