Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Постраждали 38 сіл та Ічня, розвалило більше 100 будинків. Прилітало навіть на парашутах

Радио
Радио

Постраждали 38 сіл та Ічня, розвалило більше 100 будинків. Прилітало навіть на парашутах

Постраждали 38 сіл та Ічня, розвалило більше ста будинків

9 жовтня вибухнули військові склади біля села Дружба Ічнянського району. Було евакуйовано з 16-кілометрової зони ураження 12500 осіб. Усього там зареєстровано — 17390. Рахували за кількістю людей, які звернулися до евакопунктів. До їх числа увійшли і ті, хто самостійно виїхав зі своїх домівок.



За три дні пожежу на складах боєприпасів вдалося локалізувати. 16 жовтня чулися поодинокі вибухи. За інформацією МНС, пожежні танки вилили 1161 тонну води, пожежний потяг — 360 тонн. 148 скидів (836 тонн) зробили пожежні літаки «АН-32П».

Також МНС повідомляє: «Проводилися комісійні обстеження житлових будинків, споруд, об’єктів соціальної сфери (оглянуто 8688 об’єктів із 9713 (89,4%). Визначено такими, які зруйновані, 4 будинки в с. Августівка, пошкоджені —112 будинків, квартир та інших капітальних споруд у 20 населених пунктах (с. Августівка — 43, с. Дзюбівка — 24, с. Воронівка — 10, с. Гмирянка та с. Лучківка - по 6, с. Тишківка, с. Іржавець та с. Монастирище — по 3, м. Ічня, с. Буди — 2, емт Дружба, с. Сезьки, с. Вільшана, с. Грабів, с. Бурімка, с. Гужівка, с. Хаєнки, с. Ступаківка та с. Городня, с. Крупичполе — 1)». До речі, до Крупичполя дорогою 24 кілометри, але й туди дістало.

Піротехніки вивозять залишки розірваних боєприпасів. Відпрацьовано 253 заявки, вилучено 2035 вибухонебезпечних предметів. Проведено перевірку та очищення від ВНП усіх населених пунктів, дошкільних та загальноосвітніх закладів, у 16-кілометровій зоні. Радіус ураження зменшено до 10 км.

У медзакладах Прилук, Ічні та Парафіївки залишається 85 евакуйованих (з них 11 дітей).

— Наступним етапом буде комісія. Оцінка будинку, — пояснює Сергій Сергієнко, заступник голови Чернігівської ОДА. — Будинки, які не дуже пошкодило, будемо ремонтувати. Власникам зруйнованих будинків може бути виплачена грошова компенсація для придбання в іншому населеному пункті житла. Або відбудова нового будинку на своєму подвір’ї.

Коли запрацює школа у Дружбі, невідомо

— У школі 116 учнів. З Дружби і восьми навколишніх сіл. Вимушені канікули у нас з 9 жовтня. Через надзвичайну ситуацію в районі оголошено канікули до 22 жовтня.

Мої діти, 98 учнів, з 20 по 25 жовтня поїдуть до Буковелю. Після їх повернення буде вирішуватись питання про навчання, — розповідає 52-річний Віталій Бабенко, директор школи. — Заклад двоповерховий, від вибухової хвилі ні вікон, ні дверей — повибивало. Стіна завалилася, посипалася штукатурка. Каналізація 50-х років — попадали труби. Потрібно перевірити електро- і водопостачання. Вода ж нині відключена.

— Віталію Олександровичу, комісія була? Як оцінила ремонт, скільки часу піде на відновлення?

— Були і комісія, і підрядник. Остаточного кошторису ще немає. Для початку робіт потрібно орієнтовано два мільйони гривень. Це те, що я чув від підрядника.

— Як тільки Міністерство оборони надасть інформацію про закінчення надзвичайної ситуації, буде відновлено навчальний процес. Що стосується учні в у Дружбі, якщо ремонт школи триватиме, їх підвозитимуть до інших навчальних закладів або вони десь відпочиватимуть і заразом навчатимуться, — додає Валентина Рябчун, виконуюча обов’язки голови Ічнянської райдержадміністрації.

Питання, які цікавлять усіх


Що вибухнуло?

Комендант частини Ігор Заєць каже: «Військова таємниця». Журналіст Юрій Бутусов написав: «Підірвані сховища 120 мм мінометних мін, 122 мм гаубичних снарядів, 125 мм танкових і 122 мм реактивних снарядів «Град».

На дорогах, які ведуть до складів, валялися гранати. Були місця, де на квадратному метрі їх лежало по п’ять штук.

Що сталося?


Міноборони і Військова прокуратура центрального регіону небагатослівні: «За фактами вибухів відкрито кримінальне провадження за частиною 3 статті 425 (недбале ставлення службової особи до служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки). В ході слідства будуть розглядатися й інші версії. Версію теракту слідство також не відкидає».

Слідчі опитали вартових, командування. Провести слідчі дії на території складів поки що неможливо, оскільки продовжуються вибухи і гасіння пожежі. Десь за місяць до вибухів командир частини, полковник Андрій Коваленко, звільнився. Нині виконує обов’язки Олег Петрушко.

Коли розмінують?

— Очистили від залишків боєприпасів населені пункти? Коли завершаться роботи по всій прилеглій території, сільгоспугіддях, лісах?

— Плануємо до 15 грудня. Але погода може внести корективе, по снігу працювати навряд чи будемо, — каже 43-річний Євген Дубина, начальник відділу пропаганди та агітації облуправління ДСНС в області.

* * *


Для відновлення територій, постраждалих унаслідок вибухів на військових складах, та допомоги місцевим жителям можна перерахувати кошти на розрахунковий рахунок:

Отримувач: УК в ічнянському районі/отг м. Ічня/50110000. Код отримувача (ЄДРПОУ): 38030010. БАНК отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код банку (МФО): 899998. Номер рахунку: 31515931025669.


«Боєприпаси лежали носиками в бік Августівки»

З Ічні до Августівки — десять кілометрів. Блокпости, військові і поліцейські у бронежилетах і з автоматами. Просять показати, що в багажнику. Лісова дорога, дерева побиті осколками, зламані. На узбіччях лежать рештки снарядів. Деякі увійшли в землю, так і стирчать. Через кожні метрів сто до дерев прикріплені таблички з черепом і перехрещеними кістками: «Небезпечно! Міни».

Хати згорілі, напівзруйновані, з побитими дахами. Люди, хто не втікав чи вже повернувся, прибирають у дворах. Вони не здригаються від поодиноких вибухів на воєнбазі, так між собою місцеві називають склади зброї. 62-річний Володимир Короленко розвантажує з бусика дошки.

— Як сподіватися на допомогу держави, нічого не робити, лише чекати, можна в зиму увійти без даху в хаті, — зітхає чоловік. — Ми з донькою, як

почули вибухи, за документи і в погріб. Вісім годин просиділи на банках з консервацією. Як трохи стихло, вилізли, опівдні. А десь о пів на першу дня «КРАЗ» з рятувальниками приїхав. Забрали нас, повезли полем. Птицю, поросят ми не відчиняли, так і лишилися голодними, — продовжує.

— І тут раптом чути «бабах» зі складів — черговий вибух. Від мого дому до воєнбази метрів вісімсот навпрошки. Ось півтонні уламки бетонних сховищ на город поприлітали, — показує чоловік на брили, що валяються на грядках. — Снаряди, воронки повиривали, залізні уламки по дворищу. Ми повернулися наступного дня в обід. Хазяйство попорали. Дах зверху пробитий залатали. В хаті стеля упала. Звісно, погано, та гірше тим, у кого хата дотла погоріла, — киває в бік. У дворі Галини Заріцької від хати лишилася купа цегли.





— Куди тепер людині вертатися? — хитає головою 50-річний Олег Бойко. — Було, город їм орав. Зайшов подивитися. Ось, знайшов парашут від снаряда, — показує білу штуку з номером. — У деяких

реактивних снарядах є така відокремлена частина, що спускається на парашуті. На городі валяються бетонні брили, уламки снарядів 122 калібру. Диво, що ніхто не загинув. Ліс зупинив чимало снарядів, долітали ті, що йшли поверх нього. Все навколо не вигоріло ще й тому, що багато боєприпасів зберігалося, як і належить, без запалів.

* * *

Жителі Августівки пригадують: ввечері перед пожежею на арсеналі почали дуже кричати сови.

Подумали: «До покійника...»

«Якби полізли в погріб, був би капець»


У родини Панасенків, що навпроти згорілого обійстя Василенків, розбиті сарай, два будинки. В одному з них жив двоюрідний брат.

— Снаряд влучив у дах, пробив стелю і увійшов там якраз, де погріб, — показує дірки 53-річний Олександр Панасенко. — Якби ми полізли в погріб, був би капець.

— Бог вас, певно, спас, — кажу.

— Ось той бог, — киває Олександр Григорович у бік дружини.

— Я вибігла надвір в трусах і капцях, глянула: заграва — і все зрозуміла, — долучається до розмови 45-річна Валентина Панасенко. — Чоловік кричить: «Мерщій у погріб». А я йому: «Ні, ні, тікаймо». Схопили гроші, паспорти. Чоловік босоніж, я у шкарпетках. Припустили у бік поля, до дороги на Прилуки. Залізли під міст, а воно гримить, бахкає так, що, здавалось, ось-ось барабанні перетинки у вухах полопаються.

З нами була Свєта Василенко з 8-річною донькою (її чоловік військовий, на той час був у відрядженні). У малої істерика, вона плакала. Ми лежали п’ять годин, притиснувшись до землі. Я заспокоювала дитину як могла: «Не сци, все буде добре». І допомога таки приїхала з Прилук. Звати того чоловіка Юра Холод. Він забрав нас — отака була евакуація. Привіз у садок №10. Мер Прилук взагалі сонечко, піар чи не піар, не знаю. Та все було організовано на найвищому рівні.

— Їжі було дуже багато і різної. Та нам шматок у горло не ліз. Тож брали потрошку, аби людей не образити, вони ж нам від душі допомагали, — додає Олександр.

— Що з живністю?

— Один собака був відв’язаний, другого з ланцюга у гарячці не встигли відпустити. Кури, гуси лишилися в сараї. Не знаю, як пес уцілів, коли поза будкою стіни сараю обвалилися. Ми його торік лише збудували.

— Кури нестись не перестали після стресу?

— Є таке. Та хіба зараз про курей думається. Зима на носі, хату відновлювати немає сенсу: і фундамент, і стіни пішли наперекосяк. Речі вцілілі б вивезти і картоплю забрати, — каже Олександр. — Сусіди телефонували знайомим і в Калинівку, і в Балаклію, де теж повибухали склади. Більше року минуло, все власними коштами відновлювали, ніхто ще їм затрачених грошей не повернув. Якщо щось і виділять — його ж роздерибанять.

Село потроху оговтується. Люди балакають: «Наша Августівка найбільше постраждала тому, що всі боєприпаси лежали «носиками» в бік села».

«Не покинула двох корів»

— Близько другої ночі наче грім, — розповідає 62-річна Наталія Малюга. — Я у вікно — а там база горить. Повз двір люди біжать на станцію «Августівка», за собою кличуть. Та куди мені тікати. Корів кидати жаль. Вони ж теж жити хочуть. Вікна повилітали, двері трясуться. Ніч, випустити худобу і птицю — позабігають, не познаходиш. І що я робитиму без своїх Дусі і Матильди? А воно наче феєрверк, аж до неба. В кінці городу гепнулася 1,5-міліметрова дура, досі там лежить.

Собаки ще з вечора неладне відчували, вили, а потім позабігали. Один тільки через два дні вернувся. В повітрі осколки літають. Біля двору мене підхопив натовп. Біжу з усіма. У мене цілий зоопарк: дві корови, двоє телят, чотири коти, три собаки, кури, качки і гуси.

81-річна Катерина Бойко кричить: «Люди, спасіть, не кидайте». А вони минають. Льоня, у нас є такий, випиває, та виявився людяним. Вернувся по бабу Катю, і я її підхопила. Вона ногами не йде. Тягли як могли. Вона усю дорогу молитви читала, а ми за нею повторювали.

Добрели до станції, а там вже люду. Пустили поїзд, приїхали волонтери. Всі ринулися їхати, а я зосталася одна на платформі.

І начальниця станції сказала: «Я пост не покину». «Удвох не буде страшно», — підтримала я її. Потяг поїхав десь о восьмій ранку. Я посиділа ще трохи. Хоч і страшно, пішла до свого зоопарку. О десятій вже була вдома. Коли видно, не так боязко. Згадала про сусідку Катерину Каїку, їй 78 років, одинока, інвалід. Першим ділом до неї. Вона у погребі ховалася.

Обдивилася хату свою: і коньки на даху позривало, і вікна повиривало. Тут військові приїхали на «БТРі» — евакуйовувати. «Нікуди я, хлопці, не поїду», — сказала. Вони до мене і о 8-ій, і о 10-ій, і об 11-й вечора приїздили: «Ну, як ви тут?» «Все в порядку». Хліба привезли, сухпайок дали. Зять опівночі примчав: «Теше, поїхали». Я ні в яку.

Розтопила грубку. Електрики немає. Добре, що приймач на батарейках, до новин прислухаюся. Паніку хтось пустив, що молокозавод і вокзал у Ічні згоріли. Почула, що у людей «бовдури» (лежаки) від печей порозривало. Дивлюсь, а у мене він теж розвалений. Як хата не згоріла, коли я топила, до цього часу второпати не можу. Матір Божа біду відвела. У мене в хаті ікона. Колись у Львові у храмі купила.

Дружбу не розбомбило

Дружба — селище, на території військова частина. Там казарми, житлові будинки, мешкає до тисячі людей. Пускають лише за спецпропусками. Вхід (в’їзд) тільки для своїх. За сто метрів від КПП — опорна школа, будинок культури, магазин-кав’ярня, кілька двоповерхівок і бараки. На цій території живе десь 50 сімей. Жодна будівля не розбомблена. В кожній квартирі, школі, клубі вибуховою хвилею повибивало вікна, двері, потріскалися стіни біля одвірків.

— Отакий болт нас розвезли, — жестикулює руками 62-річна Валентина Олефіренко з Дружби. — Якби сусідка не розбудила, не знаю, чи пережили б все, що коїлося.

Коли торік була навчальна евакуація, нам казали: «Збирайтеся біля будинку культури, всіх відвезуть». Та не так сталося. Військові повиїздили на військових машинах. Всіх своїх забрали цивільними машинами. У кого був транспорт, теж поїхали. А у нас немає машини. Я, дочка-астматик і 16-річна онучка бігли лісом. А позаду бахкає, блискає, горить. Дитя руку підіймає, машини минають, не зупиняються. Донька задихається, відстала. Добре, що таблетки взяла з собою. Довго бігли, потім нас машина підібрала.

«Я біжу. Кози у ногах плутаються. За мною снаряд летить»

66-річна Любов Левенець зранку 12 жовтня йде по Августівці з сумкою яблук. Несе їжу козам Білці і Куклі. По побитому снарядами асфальту. Під дворами лежать і порожні, і «з начинкою» тубуси довжиною до двох метрів. Над селом літають МНСні літаки, які скидають воду на склади.

— Моя хата друга, — показує баба Люба. — Оце отут я падала, — показує на траву, — а ото там снаряд падав.


Любов Левенець

«Бу-у-ух», — доноситься глухий вибух з боку складів.

— Видно, ще один розірвався. В Августівці живу 13 років. Працювала у військовій частині, в цеху. Дали квартиру у Дружбі, там діти живуть. Зять на фурі працює. А я тут будинок купила.

Кажуть, стріляти почало о пів на четверту ранку. Нехай не мелють дурниць. О пів на третю люди вже тікали. Хвилин 20 на третю воно вже до нас летіло. Вибігла на вулицю. Хто декого вскакував у машини і тікали. По дорозі підбирали. А я давай бігать по сусідах. Хати, сараї стояли порозкриваті. Забігла до сусідів: дві баби і двоє дітей у хаті сидять. І тут снаряд до них залітає. Малі кричать, штукатурка сиплеться. Я до себе, з сараю забрала кіз Білку і Куклу. Не хотіла, щоб згоріли живцем. Відкрила вольєр, щоб вівчарка вибігла. Ще одного собаку з ланцюга відпустила. Біг за мною. Вівчарка і по сей день не повернулася.

Так от, я з козами біжу по вулиці. Вони під ногами плутаються. Снаряд ззаду за мною летить. Впала, і снаряд упав ззаду. Не розірвався, а загорівся. Порожньо вже в селі, нікого немає. А я далі мчу, під міст, у бік залізничної станції.

Під мостом упала і лежу. З о пів на четверту до другої дня лежала. Он-о, де хата вщент згоріла, — показує напроти свого двору згарище. — Видно, снаряд від «Града» розірвався. Осколки палаючі летіли. До мене двоє солдатиків прибігли. У ту ніч стояли на чергуванні. А вже, мабуть, як зовсім спекотно стало, тікати почали. Я їм ще казала: чого ж ви у бусик наш, що під двором, не сіли, не тікали? Тепер він побитий стоїть, зятю стільки тисяч у нього вкласти треба. А так би врятували. Не подумали, кажуть.

— Звідки знаєте, що літали «Гради»?

— Працювала, бачила, які вони, ті снаряди. «120-і» міни теж бахкали. Гранати і досі по лісу валяються.

Телефон у мене розрядився, ні я не знаю, де мої, ні вони. Діти подали у розшук. Йдемо з козами селом, а воно порожнє. Прийшла до хати, думаю, треба ж затопить. Аж «бовдур» завалився. Як пішов дим. Електрику відімкнули зразу, газу немає. Холодильники порозморожувались, телефонів ніде зарядити. Другу ніч ночувала у зятевому бусику. Як далі, хто знає. Та жити вже тут не хочу. Будинок ремонту не підлягає, сараї теж розбиті. Може, до дочки поїду зимувати під Київ. Більшість будинків, що погоріли, військові з Дружби повикупали. Вони стоять порожні, як дачі.

— Як вважаєте: від чого вибухнув склад?

— Ті солдатики, що зі мною під мостом сиділи, розказали таке: наче за дві ночі до цього у сітці, якою загороджені склади, дві дірки прорізали. Їх залатали. Видно, кляті диверсанти тудою і пролізли. За безпілотники ніхто не хвалився. І ми не чули, воно ж гуде, як та бджола.

Люди почали балакать чорт зна що: розбомбило пів-Ічні. Вокзали стерті з лиця землі. Дочці дзвонили, казали: «Нема твоєї хати, другий поверх будинку знесло». Не правда, вокзали цілі. Будинок теж, правда, без вікон і дверей. Автобуси, які вивозили людей, до нас приїхали тільки в обід. Тоді ж тим, хто лишився, завозили гуманітарку. Було все: їжа, одяг, матраци, ковдри. Клейонка, дошки. Щоб дірки в хатах позакривати. Кому що треба,те й давали.

— Може, і добре, що старі негодящі хати побило? Приїздив Прем’єр-міністр Гройсман, обіцяв дати гроші, відбудувати нові будинки.

— Може, хто його і бачив, та ми — ні, — махає рукою. — Хоча чекайте. Якийсь мужик мене обіймав, казав: «Не переживайте, бабцю, відбудуєм краще, ніж було». Були якісь люди в селі. Сказали, ввечері до вас приїде гість. Еге, — кажу, — у нас вони вже побували, більше не треба. Приймати нічим.

Повз Августівку проходив кортеж машин. Люди зібралися, думали, мо’ хто що нам скаже. Ага, проїхали і не зупинилися. Мо’ дулю нам з машини тільки тикнули. Знайомі дзвонили у Калинівку, у них теж був склад неподалік. Кажуть, наобіцяли золоті гори, а ні коп’я ще не дали.

«Град» пробив дах і увійшов у підлогу на півтора метра»

Від Ічні до військової частини дорогою 13 кілометрів, навпрошки лісом — десь шість. Снаряди долітали і до райцентру. Запалили три будинки і поцілили в елеватор фірми «Інтер» (один із власників екс-губернатор Валерій Куліч).



На даху будинку 57-річного Юрія Лавриненка, інваліда другої групи, пробита одна шиферина. І не скажеш, що через неї всю хату випалив реактивний снаряд для установки «Град». Хата у Лавриненка добротна.

— Прокинувся — вибухи, вікна дрижать. Подумав, що шибки повилітають, скло поріже обличчя, очі, і пішов ліг у сараї, — розповідає чоловік. — Евакуації не чув. Усі, як пацюки, повтікали, а кому я, каліка, треба? Сусіди о шостій ранку побачили, що в хаті горить, викликали пожежних.

Тепер я бомж, нікому не потрібний, — Юрій веде до хати. — Отут було ліжко, — показує на яму 1,5 метра. — «Град» пробив дах, балку, стелю і увійшов у підлогу. Розвернуло. Всі кімнати вигоріли, — показує залишки понівечених речей, душової кабіни. — Якби я лишився на ліжку, вже на тому світі був би. Коли загасили, то видно було, що з ями ще стирчав хвостовик. Воно таке довге. Як дістали, метрів два з гаком. Ушістьох виносили з хати МНСники. Он, ще окрилки позалишалися, — показує на металеві уламки.

— Нікому до моєї біди діла немає. Двічі ходив у «білий дім» — начальства не застав. А як мені стільки кілометрів через усю Ічню йти, коли нога хвора?

Валентина Остерська, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №42 (1693), 18 жовтня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ічня, вибухи, боєприпаси, шостий арсенал, «Вісник Ч», Валентина Остерська, Юлія Семенець

Добавить в:
 
 


Центр Комплект