Чи є у вас земля або право на неї?

«Зателефонував Володимир Горбонос, батько учасника АТО Олександра Горбоноса з Борзни. Майже рік Олександр був на війні. Повернувся, другий рік не може отримати два гектари землі, які обіцяла держава, — обурюється Анатолій Хавило, депутат обласної ради. — На всі звернення до місцевої влади чоловік отримує відписки, що землі немає. Можливо, і справді немає, але давайте переглянемо декларації чиновників та членів їх родин. У багатьох з них побачимо землю. Причому отримали по два гектари саме в період з 2016 по 2018 рік.



У 2016 році учасники АТО запросили мене на зустріч, де обговорювали, як їм отримати землю в Борзнянському районі. До 200 демобілізованих потребували землі. Прийшли керівники району, різних структур. Сіли і розвели руками: допомогти нічим не можемо. Я тоді запропонував, як вийти з ситуації. Написав депутатське звернення в Головне управління Держгеокадастру Чернігівської області. В результаті зняли з аукціону 350 гектарів землі у Красносільському і ту землю роздали учасникам АТО.

Питання було закрите повністю, навіть вистачило АТОшникам з Ніжинського району. Сьогодні теж є вихід, хоч він і не легкий. На Борзнянщині є дослідне господарство «Іванівка» Академії аграрних наук. Це державне підприємство, державна земля. Вони виділили масив 30 гектарів, зробили оцінку землі своїм коштом, відправили документи до Академії аграрних наук. Остаточне рішення має прийняти Кабмін. Маю надію, що нам допоможуть у Києві.

Є й інший ресурс. Міська рада знає, що навколо Борзни чимало покинутих городів, які роздавали років 15 тому. Зараз міськрада проводить інвентаризацію, вилучає зарослі бур’яном. їх можна передати учасникам АТО. У Комарівці вільні землі були і є, але їх дають лише тим бійцям, які проживають на території громади. Але ж Комарівку захищали усі, не тільки жителі села». Повідомлення Анатолія Хавила було опубліковане в Інтернеті і викликало бурхливу реакцію. Тому і запитання нинішнього тижня: а у вас є земля або право на неї? Чи хотіли б ви отримати ділянку? Яку? Де?

За землю хоч вікна поставити

Ганна Семенець, помічник вихователя у дитячому садочку, Плоске, Носівський район:

— Біля хати у мене 30 соток. Половину засіваю, щоб курям зерно було. Соток п’ять картоплі саджаю, щоб собі і батьку вистачало. Йому 90, але живе окремо. Кожен день їсти вожу.

Маю також два паї — свій і покійного чоловіка. їх здаю в оренду «Носівка-агро». Беру грошима. На рік і п’яти тисяч з одного не виходить. Та треба ж з чогось жити. Бо і паркан валиться, і вікна почала ставити, не закінчила.

Син Анатолій у Гончарівському Чернігівського району. Він військовий. По півроку у відрядженні, був на кордоні з Росією. Землі у нього ніякої немає. Може, і пропонували, та не взяв. Теща дачу в селі неподалік Гончарівського має. Там і картоплю, і городини усякої наростили. Вистачає.

Аби родюча

Тамара Макотра, вагар на торфобрикетному заводі, Семенівка:

— Як хороша, родюча земля, то і шість соток вистачить. А як отакий пісок, як у нас, то і сорок мало. Багато труда і грошей треба вкласти, а урожаю нема. У нас біля хати 14 соток і на полі п’ять. Та й ту не всю обробляємо. Ростимо картоплю, городину. На такій землі треба, щоб дощ кожен тиждень йшов, аби уродило. А у нас два місяці ні краплі. Пай у мене від батька лишився. Матері не дістався. І свого не маю, бо у колгоспі не працювала, все життя на виробництві. Цю землю ні самі не обробляємо, ні в оренду не здаємо. Бо платять по 4 відсотки через низьку родючість. Більше мороки.

Я більше землі не хочу. А син хотів би

Володимир Пуховець, Галицький сільський голова, Ніжинський район:

— У мене є город і пай. Я колись працював у колгоспі. Город — 70 соток, це з двором і хатою. Пай, рілля — гектар 40 соток. Малий за площею. Середній пай в Галиці — гектар 80. Паю сіножаті нема. Ми одні з перших розпайовували землі, сіножаті не вийшли. Я більше землі не хочу. Адже взявши, її треба обробляти. А син хотів би. У нього два трактори і сили більше, ніжу мене.

«Мені для початку хоча б гектар»

Ольга Тюканько, домогосподарка, Семенівка:

— Немає у мене ні сотки власної землі. У батьків біля хати 15 соток, приватизованих. Хотілося б для початку хоча б гектар мати. Бо у нас у місті роботи немає. Вирощувала б моркву, картоплю і продавала б. За ті гроші і жила б. У нас же нині у Семенівці ні морга, ні пологового відділення. Щоб потрапити до гінеколога, треба їхати аж у Корюківку. Для молоді немає перспектив. Недавно приїздив до нас нардеп Євлахов. Підійшла до нього і кажу: «Чому ви не можете прислати нам лікарів хороших, забезпечити їх житлом? Ви пробували прожити за 600 гривень на місяць?» Саме стільки я отримую, як мати-одиначка. У нас люди в місті і районі тільки завдяки землі і виживають. Хочу мати власний наділ, та хто ж його дасть.

Город посадити о де, а будуватись — ні

Павло Красноок, голова ГО «Учасники АТО «Щит», Прилуки:

— Кожен учасник АТО має першочергове право на отримання землі: 2 гектари під ведення сільського господарства і 10 соток — під будівництво будинку. З першим у нас проблем нема. По два гектари на Прилуччині отримали близько 800 чоловік. Ми навіть допомагали добиватися в інших регіонах. А от з 10 сотками під будівництво — проблема. По-перше, в багатьох містах на Чернігівщині досі нема генерального плану. А ділянка надається тільки згідно з планом міста. Наприклад, генеральний план Прилук затвердили тільки навесні цього року. Або якщо є план, то нема вільних ділянок. У нас по Прилуках в черзі на отримання ділянки під будівництво були близько 400 АТОвців. Отримали тільки 170. У мене теж нема. Я записався 400-якимось. Останнім, щоб не казали, що голова спілки АТО — корупціонер. А свої два гектари отримав тиждень тому. Біля села Сухополова Прилуцького району.

Тижневик «Вісник Ч» №39 (1690), 27 вересня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: