Повернути пам'ять і згуртувати земляків!

Таким є головний і стратегічний задум активу літописного села Івангород, що на Ічнянщині. П’ятий рік поспіль тут святкують День села, який щороку збирає все більше і більше івангородців. Цього року святкували так, як святкують, мабуть, не в кожному райцентрі – для дітей безкоштовні атракціони, солодка вата та подарунки, для дорослих – широка концертна програма, безпрограшна лотерея, запашна юшка, а головне – можливість відірватись від рутини, зібратись широкою дружньою родиною, згадати історичну минувшину і подумати про майбутнє. Більшість фінансових і організаційних витрат взяло на себе місцеве підприємство ТОВ «Івангородське». Молода команда аграріїв має амбітні плани в Івангороді, найголовніші з яких – створення нових робочих місць. Втілювати їх в життя почнуть вже з наступного року, по завершенню головного об’єкту – відбудови стародавньої церкви.



Село з колосальною історією

В центрі Івангорода – велелюдно! Звісно, не так, як всього 200 років тому – тоді тут мешкало понад 10 тисяч селян, били дзвони православних храмів, пливли по Остру човни з хитрим і не дуже крамом місцевих ремісників, ревіли гармати сотенного козацького містечка Іван-Город. Не всі івангородці пам’ятають і знають, якою величною є їхня земля, скільки народів перекочувало цією мальовничою місциною над Остром, скільки поселень загинуло в боротьбі з кочовими ордами – ранньозалізний вік, бронза, Русь, Гетьманщина… Саме тому і виникла необхідність організації такого заходу, як День села – відродити пам'ять та зібрати в дружню родину земляків.



«Декілька років тому наш ініціативний сільський голова почав бомбардувати нас питаннями організації Дня села, – виступає перед земляками уродженець Івангорода, депутат Чернігівської облради від «Аграрної партії» Юрій Болоховець. – Я собі думав: у нас є три Храми, у нас є свято Івана Купала, до чого тут День села? Але коли я познайомився з літописцем та істориком Миколою Терещенком, я зрозумів, що Івангород – це село з колосальною історією, глибиною в сотні років. Після цього питань більше не виникало. Для нашого покоління важливо не втратити той зв'язок, той потенціал, ту славу, які заклали наші предки, – продовжує він. – Нещодавно ми святкували 27-му річницю нашої незалежності. Звичайно, це свято з присмаком горя і біди, але хай навіть така незалежність – це все одно краще, ніж рабство. Тому в першу чергу хочеться подякувати хлопцям, які захищають нашу незалежність на передовій, подякувати волонтерам, які допомагають в тилу, громаді, яка стійко переносить тяжкі моменти війни. Є безліч питань в нашому житті, які нас роз’єднують, але саме з таких свят треба шукати те, що нас об’єднує, те, навколо чого ми можемо згуртуватися і стати кращими. Сьогодні один із таких об’єктів – це наша церква, якій майже 300 років, яка понад 60 років стояла зруйнованою, чекаючи слушного часу. В кожного з нас різні можливості, але коли ми разом, ми – сила!».

Тут закопана пуповина роду



Незмінним і головним спонсором святкового дійства виступило місцеве сількогосподарське підприємство «Івангородське». Товариство працює в селі всього п’ять років, і всі ці роки керівництво підприємства вкладає чималі кошти в соціальну сферу Івангорода. Головним управлінцем тут – юрист-міжнародник за освітою 24-річний Андрій Рева. І хоча сам він мешкає в Києві, в Івангороді закопана пуповина його роду, тут народилися його батьки, тут він провів своє босоноге дитинство, тут і нині живе його рідна бабуся. Андрій і сам не знає, що його потягнуло в аграрну сферу. Мабуть, гени. Його прадід був першим головою колгоспу – більшовики змусили очолити колгосп, бо він мав аграрну освіту та авторитет серед людей. Мабуть, любов до землі і аграрної справи відклалась в Андрія Реви на генетичному рівні.

А починали з 20-ти гектарів.

«До землі мене притягнуло мимоволі. І не сподівався на ній працювати, але так склалося, – каже молодий керівник. – Починали з мисливського господарства «Єгер», і для підгодівлі тварин взяли в обробіток 20 гектарів, потім воно пішло само собою, і було прийняте рішення брати землю та розвивати аграрний сектор».

Молодій команді аграріїв вдалося швидко налагодити нормальний діалог з людьми і люди запропонували, аби ті взяли в обробіток їхню землю. З кожним роком пайовиків в «Івангородському» прибавляється, і за п’ять років площа, яку обробляє місцеве підприємство, склала близько однієї тисячі гектарів. Що ж спонукає людей переходити з паями до «Івангородського»? Очевидно, що ніхто краще за самих людей не пояснить.

«Хочемо, щоб на нашій землі хазяїнували свої»



«В селі землю обробляє чотири основних компанії – агрохолдинг «Кернел», «Індустріальна молочна компанія», ТОВ «Берегиня», що входить до складу корпорації «Росток-Холдинг» і місцеве підприємство ТОВ «Івангородське», – розповідає Івангородський староста Роман Тищук. – Для мене, як для старости села, важливою є соціальна відповідальність підприємств. З «Івангородським» все просто і легко – вони чистять взимку дороги, допомагають школі, дитячому садочку, сприяють проведенню культурних заходів. З тим самим «Кернелом» співпраця тільки через їхній благодійний фонд у Києві. Треба зібрати купу документів, відправити їх до столиці і довго чекати відповіді. Якщо мені треба поховати людину, організувати машину, то це нереально. Інша річ – місцеві, ці завжди допомагають. Ось і День села організований не бюджетним коштом – головним спонсором виступило ТОВ «Івангородське». А найважливіше – це те, що підприємство взялось за свій головний соціальний проект – відбудову 300-річного сільського храму».



Пенсіонер Микола Горобей свій земельний пай в чотири гектари нещодавно передав в оренду до ТОВ «Івангородське».

«Стільки було заїжджих орендарів, що всіх і не пригадати, – каже Микола Семенович. – Тут був потужний радгосп «Берегиня», в якому я відпрацював 40 років. На жаль, попередники, які користувались майном «Берегині», не зберегли його. Це величезні тваринницькі ферми, потужний автопарк, а головне – люди, які залишились без роботи. Тому вся надія на молоду команду наших земляків з «Івангородського», яка взялась за відродження минувшої аграрної слави села».



Микола Кривонос 41 рік відпрацював водієм у місцевому радгоспі. Разом із дружиною Галиною Володимирівною вони вирішили свої 8 гектарів передати ТОВ «Івангородське».

«Бо вони свої, а чужі, які були до цього, розраховувались за паї з запізненням, і порівняно з сусідніми селами платили мало», – обґрунтовують вибір селяни.



Ніна Діденко, дізнавшись від своїх сусідів, що ті переходять з паями в «Івангородське», разом із чоловіком Григорієм Михайловичем, вирішили перейти і собі.

«До того наші паї орендувала «Дружба Нова» – кластер агрохолдингу «Кернел». Їх цікавило тільки інтенсивне рослинництво і, очевидно, що ніхто не збирався відроджувати наші ферми, – каже селянка. – Жінкам працювати немає де, а була б ферма – була б робота. Чужі не дбають про наше село, їх не цікавить його майбутнє, відродження ферми, тому перейшли до своїх, які втілюють надію на відродження Івангорода і вже докладають чималих зусиль в соціальній сфері».



Олександр Мартиненко працював у радгоспі механізатором, нині на пенсії. 3-4 роки його пай був в «Агропрогресі», але, порадившись в односельцями, перейшов у ТОВ «Івангородське».

«Спонукало до такого рішення перш за все те, що ці хлопці місцеві, їхні рідні живуть поруч з нами, – говорить івангородець. – Чужі зібрали врожай – і їх не видно, а ці постійно тут, до них можна звернутись з будь-яким питанням».

«От тільки церкву добудуємо – і візьмемось за щось інше»

І дійсно. Андрія Реву в Івангороді можна зустріти через кожні два тижні.

«Двічі на місяць я в селі, і всі знають, що до нас можна звернутися з будь-яким проханням. Звісно, що у межах наших можливостей, – каже директор ТОВ «Івангородське». – Ми платимо, як і всі, вісім відсотків від нормативно-грошової оцінки паю, але цей відсоток гнучкий. Ми домовилися з нашими пайовиками про те, що якщо інший орендар підіймає плату за землю, то ми також підіймаємо відсоткову ставку».

В Івангороді 4500 гектарів орної землі, фактично кожен четвертий гектар обробляє зовсім молоде підприємство.

«Це не просто так, бо є довіра людей, – пояснює Андрій Рева. – Якби не було довіри, то не було б і землі. Люди наразі стали ставитися прискіпливіше до того, з ким вони працюють і з ким підтримують тісний контакт. Ми стимулюємо своїх пайовиків до кожного великого свята. Нещодавно до Медового Спасу та Дня села давали людям мед, свою гречку і борошно. Щоразу даємо якісь невеликі подарунки на знак поваги до своїх людей. У нас навіть у договорі прописаний соціальний пакет: допомога на весілля, при серйозній хворобі чи, не дай Боже, смерті ми допомагаємо людям коштами. Наші взаємини будуються на довірі, наша політика така, щоб ця співпраця була вигідна і нам, і нашим пайовикам».



Темпи розвитку місцевого підприємства дійсно вражають, і це за умов жорсткої конкуренції з боку «зубатих» агрохолдингів. Тут шкодують лише про одне – що не почали займатись землею раніше. Можливо, і вдалося б вберегти все збудоване батьками. Утім, у планах керівництва є багато задумів – аж до відродження тваринництва та створення додаткових робочих місць для земляків.

«От тільки церкву добудуємо і візьмемось за щось інше», – каже Андрій Рева.

Якась таємнича карма у 300-літнього храму, який понад 60 років стоїть зруйнованим. І гроші є, і згуртованість громади, от тільки вже змінилося шість бригад будівельників. Та все ж цеглина за цеглиною, кельма за кельмою вибудовується красуня-церква, тішить івангородців золотом куполів, дає надію на життєдайну молитву.

Великих змін зазнав цей край – нашестя вражих орд, війну, біду, голодомори, – та селянин по своїй волі не тікав нікуди, тримався за землю, вгризався за неї зубами, бо він хазяїн на ній. Історія села жива і буде жити доти, доки торкається пам'ять людська до неї. Скільки історичних постатей залишили свій відбиток в історії своїм володарюванням над цією прекрасною землею! Незмінним залишиться одне – життєва сила землі, яка дає наснагу жити не одному поколінню, не одній людській долі.

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №35 (696) від 30 серпня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: