Які традиції у вашому колективі?

Скоро Спас. Сядемо святкувати, І що робити? Пити чарку за чаркою, та й усе? На такий випадок і придумані традиції. Є домашні, а є такі, що прижилися у колективі. Про них і поговоримо. От у вас — які?



Вафельні торти, апельсини, цукерки возили з Москви

Олександр Кисляк, пенсіонер, Варва:

— У 60-70 роках був заступником директора Гнідинцівського газопереробного заводу. По службі доводилось їздити до Москвм. Це ж тепер у наших магазинах можна купити все, що завгодно. А тоді на смаколики був дефіцит. І була у нас в колективі традиція. Як тільки хтось десь побув, обов’язково щось привозив. Пам’ятаю, тоді з’явилися перші вафельні торти, частенько возили. Апельсини, цукерки шоколадні. Різали фрукти невеликими дольками, на шматочки. Якщо когось на робочому місці не було, смакоти його чекали наступного дня. 30 серпня у нас буде ювілей, 50 років. Плануємо зібратися, згадати старі часи. Ні багато ні мало, а 560 ветеранів.

Попою об борт

Юрій Скрипка, 44 роки, командир повітряного судна авіакомпанії «Дніпро-Авіа», родом з Андріївки Ічнянського району:

— Десять років працював у колективі вертолітної ескадрильї спеціального авіаційного загону МНС України, що базується в Ніжині. Шість з них був командиром ескадрильї. Була в нас така традиція. Злітає льотчик перший раз, вже після всіх тренувань, без інструктора. Пролетів, опустився на землю, зарулює на стоянку. Перед цим техніки кладуть йому на дорогу пачку цигарок. І він має цю пачку колесом переїхати. І тоді пригощає колектив тими цигарками — вони цілі, хіба трохи сплющаться. Але то потім. Зразу, як вийде з кабіни, його беруть за руки-ноги і б’ють попою об борт літака чи вертольота, на якому злітав. Стільки раз, яке число в номері на борту (там дві літери і дві цифри). Добре, як 01 попадеться... В мене, пам’ятаю, було 38. Але ж б’ють не щосили, легенько.

«Картоплю одне одному вибирали, пісні після буряків сліпали»

Людмила Ярова, менеджер СТОВ «Дружба-Нова», Бережівка, Ічнянський район:

— Як колгосп був, тяжко працювали, але і весело було. На свято працівників сільського господарства начальство вітало, грамоти, медалі давали. Була у нас бухгалтерка, кожен рік яблуками пригощала. По своєму рецепту антонівку квасила, приносила на роботу. Добренні такі. А як на буряки ходили, 150 гектарів треба було посапати. Три бригади трьома машинами у поле вивозили. Як роботу закінчували, збиралися гуртом, трішки вип’ємо, поїмо. Додому їдемо, на машини пісні українські народні співаємо. А як у кого біда яка стаєть — не кидаємо. Було таке, що і картоплю одне одному допомагали вибирати.

«По весні сідаємо в «газельку», і їдемо в березняк»

Валентина Калюжна, голова Шаповалівської сільради Борзнянського району:

— Є традиція пити чай. Щодня, о пів на одинадцяту. Збираємось всі: я, секретар, бухгалтер, землевпорядник, бібліотекар. Усі — жінки. Тільки директор будинку культури чоловік, але у них окреме приміщення і свої традиції. Якщо в когось яка дата — бере з дому на чай щось смачненьке, випічку.

Удома колють порося (всі свиней тримаємо), традиційно приносимо на роботу свіжину: смажене сало, м’ясо, ковбасу. Або якщо одна закрила консервацію по-новому — несе пробувати на роботу. Ділиться рецептом, тоді вже інші приносять, у кого як вийшло. Кожної весни перед всеукраїнським суботником сільрада та будинок культури (разом вісім колег) їдемо «газелькою» в лісопосадку, в молодий березняк. Накопуємо саджанців. А потім висаджуємо в парку в центрі села, біля дитячого майданчика, ще де треба озеленити село.

Великдень відмічали за роботою, а Новий рік — завжди дома

Станіслав Гагін, тимчасово безробітний, Печенюги, Новгород-Сіверський район:

— Довго працював на обжигу деревини на вугілля, на різних підприємствах, в Семенівському районі. Виробництво безперервне, повахтово. Робота без вихідних. Ото як у кого день народження, сіли, потрошку остограмились, і далі працюємо. Попало на Великдень чергувати — а що, і трудимось, і Паску відмічаєм. У селі пасок набрали, від Жадового тоді кілометра за півтора стояли. Тільки на Новий рік процес зупиняли. Бо кожному хочеться його з сім’єю зустріти. В бочки деревину закладали, але не запускали. І 31 грудня роз’їжджались по домах. А тоді другого чи третього січня назад, запускали — і далі пішло виробництво. А головне — коли на виробництві стоїмо в лісі, всі відрощували бороди. Бригада бородачів.

Тижневик «Вісник Ч» №33 (1684), 16 серпня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: