Яка найбільша халява у вашому житті?

«За чужой счет пьют даже трезвенники и язвенники», — говорив головний герой фільму «Діамантова рука». А й справді, ну хто з нас не любить халяви? Хоч і один чобіт на дорозі, а все ж додому забрати, бо дармове ж.

Скептики скажуть: нічого безкоштовного у житті не буває. За все, що б не отримав, треба заплатити, відпрацювати. Як щось дадуть однією рукою, то з іншого боку вже, дивись, двома забирають.

Та все ж приємно отримати щось задурно, безплатно, просто так. А яка халява траплялась у вашому житті?



«Треба давати не жаліючи, тоді і тобі буде»

Ольга Бурій, пенсіонерка, Чернігів:

— Ого, в моєму житті, багато даремного було. Купили ми дачу під Черніговом. Сусіди хороші трапилися. У нас фруктові дерева повсихали. Так відрами нам абрикоси, вишні, сливи, яблука, несли. Просто так. Тепер ми свій садок розвели, і я з людьми ділюся. Сусіди в Ізраїль виїздили — нам хороші меблі, сучасну кухонну техніку задарма віддали. А все тому, що ми з ними у мирі, злагоді жили. Дружили. Як вони їздили на море, наглядали за їхньою квартирою. З дачі їм екологічно чисту городину давали. Правду кажуть: «Не имей сто рублей, а имей сто друзей». Як дуже захворів мій чоловік, робили операцію у Києві в інституті. Стільки знайомих нам гроші несли! Просто так, скільки могли, хто двадцятку, а хто і три сотні. Назбирали стільки, що не тільки на лікування, а й на реабілітацію лишилося. А все тому, що і ми в горі і в радості підтримуємо друзів і добрих знайомих. Треба давати не жаліючи, тоді і тобі халява буде.

Допомогли на операцію

Галина Швед, пенсіонерка, Лосівка, Семенівський район:

— У мене інвалідність другої групи. На двох колінах перенесла операцію. А от дурниці халявні у житті були. Від профспілки запропонували путівку на оздоровлення. Безкоштовно. Ще і вибір був: чи під Одесу, чи Ворзель біля Ірпеня на Київщині. Та від відпочинку відмовилась. Треба було робити операцію. На неї пішло 137 тисяч гривень. Відомі люди допомогли. По 10 тисяч гривень дали депутат Олексій Лось та фермер Володимир Лобосок. По тисячі дали підприємці Микола Кулак та Олександр Цирулік. Інші гроші збирали самі, діти допомагали.

«Квартиру без води і газу. Та сину і такої не дадуть»

Наталія Олійник, пенсіонерка, Корюківка:

— Отримала квартиру від лісгоспу. Якщо це можна назвати безкоштовно. 25 років там пропрацювала. Здоров’я у лісгоспі залишила. За це дали домик. Стоїть один серед лісу. Це колишня контора нижнього складу лісгоспу. Загальна площа 62 квадрати. Зараз я сама живу. Отримували на чотирьох. Робили усе самі. Воду проводили. Опалення — дров’яний котел. Газу так і не підвели, тоді не було грошей. А зараз і тим паче. Наче і нічого особливого. А дітям уже як не працюй і такого безкоштовно ніхто не дасть. Тільки купити треба. Ще безкоштовні майже у дворі гриби і ягоди. Та я й по них не ходжу. Хіба раз на вареники собі назбираю. А от паю дармового мені не дісталось. Бо в колгоспі працювала, тільки як школяркою була. На канікулах корів доїла, на зерно ходила. Треба ж було копійчину підзаробити.

Пральна машина, кондиціонер. 100 грам

Іван Пятковський, пенсіонер, Красилівка, Козелецький район:

— Парубок, якому дуже подобалася моя донька, купив нам пральну машину та кондиціонер. Зустрічалися, діло йшло до весілля. Щось не занадилося у них. Донька вийшла заміж за іншого. От і виходить, що речі нам на халяву дісталися. Вони і досі працюють.

На шару трапляється частування. У вівторок і п’ятницю у нас базарні дні. Вийдеш у центр: «О, Леонтійович, давай по пивку» або «Давай по 100 грам». Не диво — пиво, а дорога честь.

Шара від дітей

Наталія Чернишова, пенсіонерка, Козелець:

— Ні разу за життя великої шари не було у мене. Працювала вишивальницею на фабриці «8 Березня», тепер вона «Ярославною» зветься. У Козельці філія була. Діти вже дорослі. Син у Козельці водієм працює. На маршрутці. Ото коли, буває, підвезе. У гості кожного тижня приїжджають. Як свято, торт купують. Ото і шара у мене вся.

«Від багатих родичів скарбів не дісталося»

Іван Кочубей, голова райспоживспілки, Ріпки:

— На пальцях можна перерахувати, що мені дісталося безкоштовно від держави. Дві вищі освіти, перша педагогічна, друга юридична. Двокімнатна квартира у Чернігові, яку залишив двом старшим дітям. Іноді вигравав у лотерею, але не більше 50 гривень. Все, що маю, сам надбав. Від багатих родичів скарбів не лишилося. Хоча предки мої знатні люди були. Я було дуже зацікавився родоводом, піднімав архіви. Знайшов, що наш родовід походить від вороньківського Кочубея (село Вороньки Бобровицького району). Останній багатий родич під час Першої світової війни у 1914 році виїхав за кордон. І сліди його загубилися.

Людська підтримка

Микола Вовнянко, бджоляр, Сокиринці, Срібнянський район:

— Я за неї (див. заголовок) не платив, отже, вона дістається мені на халяву. Підтримують і прості люди, і влада. Від тебе самого залежить, агресію ти викликаєш чи доброзичливість.

Як аукнеться, так і відгукнеться. Правда, трапляються винятки. У мене був прикрий випадок — кримінальні справи, пов’язані з виготовленням питних медів. Але це вже пережито.

Тижневик «Вісник Ч» №29 (1680), 19 липня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: