Постраждалим від пожежі Косачівцям дали по 100 тисяч гривень кожному двору

Єфросинія Рекун біля купленої хати

30 квітня поїхали в Косачівку Козелецького району. 16 серпня  минулого року село накрила пожежа, яка йшла з лісу Постраждало близько 30 дворів. Згоріло 10 хат, з яких жили люди. Що з ними тепер, як перезимували? І чи знають уже, хто винен в їхній біді?

«Ванни з водою стояли у дворі. Туди залізли поросята»
В'їзд у Косачівку все ще обрамлений мертвим лісом. Під селом лежать складені колоди. На місці згорілого саджають новий ліс.
На пошті розповіли, де зараз живуть погорільці, і ми поїхали за адресами.
Іван Жабинець зразу після пожежі ночував на лавочці просто неба. Дружину, Єфросинію Рекун, приймали переночувати сусіди. їли, хто що дасть. Навіть одежу люди давали.
— Спаслася у нас тільки корова, бо була на пасовищі. Та кіт. А ще свині. Як усе палало, ми тікали. — згадує Єфросинія Рекун. — Хвірточку на город відчиненою залишили. Пізніше приїхали пожежники, спасали сусідську хату. Наша вже згоріла. А у них у дворі дві ванни стояли з водою. Пожежники туди, за водою, а в них мої поросята поховалися. Живими залишилися. Розумні такі.
З хазяїном, Іваном Жабинцем, поговорити не вийшло. Ще 17 грудня чоловіка паралізувало. Майже відмовила права частина тіла: не відкривається око, не працює рука, ледь ступає на ногу. Говорить дуже погано.
— Всіма фінансами, купівлею, облаштуванням будинку займався чоловік, — говорить Єфросинія Ігнатівна, — він би вам більше розповів, аби міг. Гроші давали. Що, звідки, я не знаю. Не скажу. Нам як пенсіонерам ще додали по дві тисячі. На хату хватило — 60 тисяч заплатили. Остались гроші, ми ще купили холодильник, пральну машину, стінку, телевізор. Усе ж погоріло. Ремонти тепер робити треба. Ну, є криша і добре. Хата, що згоріла, в нас добра була. І сарай. Чого вони оцінились так мало — по страховці 10 тисяч гривень дали всього.
По подвір'ю бігають строкаті індокачки. Шиплять.
— Уточок сусіди дали, чотири штуки.
— Хто ж вашу хату спалив, уже знаєте?
— Ніхто нам не пояснював. Знаємо, що з полігону горіло. Воєнні не тушили, на допомогу не кликали, і воно пішло на село.
Зимували ми вже в купленій хаті. Участок свій ще на продаж не виставляли, хай буде, — продовжує Єфросинія Рекун. — Казали нам акт підписати, щоб у суд на воєнних подать. Переказують, закрили справу, доказів нема. Додому чи не кожен день ходжу. Поплачу, подивлюсь. І всі так...

«Військові нічого не компенсували»
Вдома у Ганни ЦИБИ застала сина Василя. Він робив фундамент під веранду. І невістка була у дворі. Бабуся пішла на город.
— Хто спалив мамину хату, вже знаєте? — запитую Василя Цибу.
—Досі нам не сказали, — знизує плечима Василь, — ми з сусідами (тими, що погоріли) писали на Козелецьку прокуратуру. Вони передали на воєнну.
Осінню приїжджали військові, все переміряли. Визивали постраждалих у сільраду. Навіть переписали, що в кого згоріло (яке майно, худоба). І все, точка. Воєнні нічого не компенсували. Хата в мами була хороша: дві кімнати, кухня, веранда, прихожа. Все згоріло і живність також.

А по лісництву у нас ніяких претензій нема (Василь Циба — звапювальник лісу в Косачівському відділенні Остерського лісгоспу.—Дві). З роботи поміч оказали на вищому рівні. Все давали, що потрібно було: і колоди, і дошки. Сарай збудували, веранду строїм, підлогу міняти треба.

Ділянки під згорілими хатами приватизували безкоштовно
— По 70 тисяч погорільцям виділила облдержадміністрація, по 10 — дали з районної і по 12 тисяч гривень вийшло благодійних, що перераховували для погорільців різні організації. Ще люди допомагали, поміч через сільраду йшла. Як надійде, так і роздавали, коли по скільки. І одяг, і їжу. З Чернігова, Києва, з усієї України привозили. Що в сільраду, що і самі роздавали по людях. Страховка за хату невелика, 12 тисяч гривень, — каже Василь Циба. — Оддали за два тижні.
От тільки паркан навкруг згорілих дворів не поставили, як обіцяв голова районної адміністрації. А солдати згарище повбирати обіцяли. Осінню вивезли дві-три машини. І все, затихли. Лісництво своїм працівникам по 36 тисяч виділило компенсації. Хата обійшлася в 33 тисячі, сторгувалися. Вікна повставляв, піч переробив. А ще ремонтів скільки.
Зате Василь придбав невеликий тракторець. Каже, грошей назбирав раніше, ще до пожежі.
— У мене ж тільки мотоцикл і залишився... (На той час Василь жив з матір'ю. — Авт.)
— А так тяжко часом буває. ремонтуєш що-небудь, думаєш: у мене ж у гаражі така деталь є. потім згадуєш: а все ж згоріло,
— махає рукою Василь Циба.
— Згорілі ділянки всім постраждалим, по бажанню, приватизували безкоштовно. У нас до того неприватизована була. Скільки тепер коштує, не знаєм.

Василь Циба біля материної хати та нового трактора

— На ремонт 50 тисяч гривень уже пішло, — розповідає Анатолій Анисовець. У родини згоріло дві хати. Своя і материна. — Бабу забрали жити до себе, перейшли в хату, що залишилась у спадок дружині.
— Хата стара. Ще багато чого переробляти треба. А в мене ж дві дочки. Не знаю, як там у сільраді ті гроші розподілялися. Мені згорілий мотоцикл ніхто не компенсував, а декому і машини компенсували. За велику свиню дали якусь малу, негодну. Вже здохла, — скаржиться Анатолій.
На городі стоїть новенький «Жигуль».
— Родичі грошей підкинули. А чого, кажуть, ти на старій машині їздитимеш? Вона вже нікуди не годиться.
— Ділянку згорілу вже на продаж виставляли?
— Навіщо? Хто там її купить?
— Адже поряд Київське море...
— Ви бачили те море? Все очеретом поросло. Болото.
Василь ображений на владу, на військових. Хата справді не дуже. Чи не краще було купити нову?
— Яку нову, де вони тут, хороші хати? Надивились одну, так за неї 100 тисяч просили. І то така, що там ще треба на ремонт стільки ж.
— Хто винен? Може, лісництво, може, місцева влада, що вчасно пожежних не викликали, — роздумує Марія Анисовець. — Чула, прокуратура визнала, що воєнні не причетні. Винних нема, виходить.
Ніхто з погорільців свої ділянки не продавав і поки що не збирається.

Ходять по старих дворищах і плачуть
— Мені досі не пояснили, з чиєї вини моя хата згоріла, — говорить Євдокія Артюх. Жінка йшла на своє згоріле подвір'я шукати трактор, щоб виорати город. Каже, часто сюди навідується.
— Я й сама знаю, хто винен, — ліс. Як горіло ще далеко, я побігла до сусіда, лісника Бойправа, кажу: «Вітю, горить!» А він мені: «То на полігоні горить, до вашої хати не дійде». Ще й як дійшло. Ні щоб зразу тривогу забити. А дров у лісництві потім просила, то Костенко не дав...
За курей, кролів нічого не давали. За свиню двох поросят отримала. Купила хату скраю села. Тут у мене дві хати було на одному подвір'ї, обидві не застраховані. Одна стара, я в ній жила. Інша тільки достроєна. Думали з покійним дідом, діти в гості приїжджатимуть. А гроші дали тільки за одну хату. Хоча обидві згоріли. У тій, що купила, піч, груба розвалені, переробляти треба. Ніхто ж не жив год 20. А я вже стара, ледь перезимувала, як там холодно. І документів на хату мені ще не віддали — спадкоємці все судяться. Головиха каже, через суд видадуть. А я вже не впевнена.

Віктор та Надія Бойправи з Косачівки виїхали, купили хату у Ведильцях Чернігівського району — ближче до дітей. Я випадково застала їх на старому дворі. Жінка ходила там, де стояла колись хата, плакала.
— Ні, ми з приводу компенсації ніяких претензій не маємо, грошима допомогли нормально, — каже Надія. — Але на душі так тяжко... Хоч і хата там хороша. А тут у нас ліс був, так гарно. Всю красу військові попалили, все пусте, дерева мертві. Півроку у сусіда в Косачівці жили, потім хату купили і виїхали. Це приїхали на біржу ставати, з роботи ж довелося звільнитися. Там роботи мені нема, а чоловік, може, знайде.

Військова прокуратура все ще шукає винних
— Уже знаєте, хто винен у пожежі, хто спалив людські домівки? — запитала лісничого Косачівського лісництва Анатолія Костенка.
— Я знаю. Мені нічого додатково пояснювати не треба. А офіційно ніхто не доводив і не повинні були. Я людина маленька, наді мною начальство. Працювала державна комісія. Губернатор приїжджав, його заступник, начальник МНС, голова лісового господарства. Хто я такий, щоб вони мені щось звітували?
— І все ж таки...
— Звідки вогонь ішов? З Остерського військового лісгоспу, з полігону. Збитки ми не підраховували. А військовий лісгосп людям зовсім не допоміг, от вони і ображаються. Полігон також постраждав, що ж тепер? Я вважаю, людям виплатили нормальну компенсацію. Хати собі майже всі зразу покупляли.
— А на вас ображені були?
— Звісно, були. Адже ми своїм людям (працівникам, пенсіонерам) допомагали всім, що треба було: лісо-, пиломатеріали. Кому дрова, кому цеглу. Анисовцю лісгосп двері поробив, шифер дали безкоштовно.
Остерський лісгосп виділив людям десь по 40 тисяч. Але ж тільки своїм допомагали, а йшли ті, що до лісництва відношення не мають: то дошок дай, то дров, ще й попиляй... Аякже, з лісу ж горіло. Ну, ми і їм допомагали, може, не в тому розмірі, як би їм хотілось.
У суботу знов горіло поблизу Косачівки. З другого боку. Очерет біля Київського водосховища. Був сильний вітер, але ліс ми відстояли. Було задіяно шість одиниць пожежної техніки.
Люди, які не проживали в Косачівці постійно, так звані дачники (дев'ять хат), отримали тільки страховку за згорілі помешкання. Звісно, у кого вони були застраховані. Можливо, збитки людям компенсують ті,
кого визнають винними у пожежі. Досі справу розслідує прокуратура Деснянського військового гарнізону.
— Справа ще на експертизі, в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз, — повідомив військовий прокурор Сергій Козакевич.
Експертиза триває з листопада.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч», №19 (1199)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: