Як журналісти в кризу роботу шукали

Шліфувальник Сергій Медведь

Чи зможемо ми за один день знайти роботу в Чернігові? Чи працюють міські заводи-фабрики? Кому потрібні дві молодиці у самому розквіті сил? (Інтим не пропонувати, тільки робочі спеціальності). Такі запитання виникли є в наших розумних головах, і у п'ятницю, 24 квітня, ми вирушили шукати відповіді.

1. «Завод стоїть, а їм роботу давай!»
Так з нас сміялись на «Хімволокні». Підприємство зупинилось 26 грудня 2008 року. Люди по три місяці у відпустках за свій рахунок. Це розповіли відразу, на прохідній. «Ким ви будете працювати?» — веселились охоронці. Але підказали, як пройти до відділу кадрів. «Хімволокно» десятки років давало шматок хліба і дах над головою тисячам вихідців із сіл та райцентрів. Невже цього вже ніколи не буде?

Перш ніж відправитись по найвідоміших підприємствах Чернігова, дізналися у міському центрі зайнятості, чи потребують вони працівників. «Хімволокно» заявок не давало. Хоча, як з'ясувалося, роботу там ми могли отримати.
Йдемо, по ходу відмічаємо, що підприємство зберегло всю свою чималу територію та адміністративні будівлі. Де-не-де видно колючий дріт.
Ось і відділ кадрів.
— Ви з біржі? — питають у відділі прийому та звільнення. — Давайте поставлю вам штампики. Завод стоїть, а їм на роботу!
— Ні, дякуємо. Нам жодні штампи не треба, справді хочемо потрудитися, — ведемо своєї. — Ви підкажіть, як звати начальника відділу кадрів.
Наталія Анатоліївна була у себе. Уважно вислухала. Спитала:
— А що ви вмієте?
— Ми згодні на будь-яку роботу і швидко вчимося.
Відповідь була несподівана:
—Тоді чекайте. Зараз прийде майстер і забере вас. Будете трудитись.
Оце так! Привіт, трудові будні! Ми завжди підозрювали — той, хто справді хоче працювати, роботу знайде!
Через десяток хвилин прийшов майстер. Високий, симпатичний чоловік. Представився: Михайло Миколайович Подорван. Іти довелося не менше кілометра. Майстер долає ці відстані на велосипеді. З нами йшов пішки.
Тихо, людей не видно. Стоїть «Хімволокно», і Ярославський його не врятував. Принаймні, надовго.

— А що ж ми будемо робити? — питаємо.
— Нам треба робочих, щоб шліфували дерев'яні коробки.
Перед цехом лежить купа напиляних соснових дощок. З них роблять коробки — для вікон, дверей. Щоб готовий дерев'яний виріб був гладенький, його треба відшліфувати наждачкою. Заходимо. Пахне столярним клеєм. Кілька чоловіків і одна жінка орудують наждачками. Спробували й ми. Ніби не складно. Раніше «дерев'яний» цех обслуговував тільки потреби підприємства. Тепер замовники різні.
— Нам треба сюди ще чоловік 10-15, — пояснює майстер. — Можете приступати хоч сьогодні, оформляйтеся. Ще потрібні столяри, вантажники-різноробочі.

— А скільки ж тут платять? І як часто?
— Є аванс, є зарплата. Можна виробити мінімальну зарплату, і більше.

2. «Вакансій немає!»
ВАТ «Чернігівський молокозавод» повідомив, що йому потрібні майстер і заступник директора по заготівлі сировини. Але в центрі зайнятості нас попередили, що це дані лише на 24 квітня. Вони можуть уже змінитися, виявитися застарілими.

Раніше 9,98% акцій ВАТ «Чернігівський молокозавод» володіла голова правління підприємства Антоніна Цвєткова, 10% — голова наглядової ради Петро Зінченко, 9,93% — заступник голови наглядової ради Петро Устенко, 5,5% — член правління Олена Зінченко, 6,75% — член наглядової ради Олександр Гладченко, 9,92% — член наглядової ради Сергій Устенко, розповідає  http://ukr.rynok.biz. Підприємство було зареєстроване в Чернігові. Нині контрольним пакетом акцій молокозаводу володіє компанія «Мілкі ленд». Тобто, усі доходи йдуть на Київ.

Біля заводу повно машин, людей — видно, що робота йде. На прохідній радять дзвонити у відділ кадрів. Набираємо заповітний номер 200. А що? їздити по селах нам не звикати, маємо вищу освіту. Раптом підійдемо в заступники?
«Вакансій немає!» — відповідають у відділі кадрів.
— А майстер? А заготівля сировини?
Майстер повинен мати досвід роботи. А в заступники директора потрібен чоловік. Хоча раніше на цій посаді працювала жінка. Кажуть, що ми можемо надіслати свої резюме директору Валентину Галичу факсом або на його електронну адресу.

— А робітничих вакансій — нема? — запитуємо, щоб пересвідчитись.
— Нема.

— Яку ж зарплату платитимуть тому, хто забезпечуватиме завод сировиною?
— Це скаже директор під час співбесіди.

3. В царство пива потрібен інвалід
Вирушаємо туди. При вході аж три вивіски. Стара «Пивкомбінат «Десна», новіша «Сан Інтербрю Україна» і найновіша — «Сан ИнБев», не по-нашому написано. Просимось і проходимо у відділ кадрів.
Яке розчарування! Як і попереджав центр зайнятості, вакансій нема.
— Ви інваліди? — запитали в нас.
— Ні, здорові, як коні.
— Нам потрібен діловод. Інвалід. А взагалі, якщо і братимемо на роботу, то колишніх працівників, — пояснюють у відділі кадрів.

— У вас було скорочення?
— Ні, не було.

— Може, вам все-таки треба люди — мити пляшки? Чи дегустувати свіже пиво?
— Ні, не треба.

4. «Досвід є? Не менше п'яти років»
Добре, що «Ясен» залишається нашим, чернігівським. Та, виявилось, додаткової робочої сили тут не потребують. Трьох вантажників нещодавно найняли. Начальника планово-економічного відділу немає. Але на цю посаду потрібна людина з досвідом роботи на підприємстві не менше п'яти років. У жодної з нас такого досвіду нема.

Покидаємо прохідну, далі якої і не пустили.
Хоча ні, можна ще спробувати. В Чернігові є підприємство під назвою «Ясен-Торг». Корпоративні кольори ті самі, вивіска схожа. Може, там пошукати щастя? Ідемо на вулицю Київську. Тим більше, ще в п'ятницю у міському центрі зайнятості значилось: тут потрібні продавці, контролер-касир і дві прибиральниці. Ну, в прибиральниці нас точно візьмуть! Бо кожна заміжня жінка — прибиральниця у власному домі.
І що ви думаєте? Вже в понеділок усі вакансії, крім двох продавців у кіоски «Ясена», виявились заповненими!
— Хочете в продавці? Заповнюйте анкети, — сказали нам. Торгувати належало на Шерстянці, на ринку «Вісла», та в кіоску на Борисенка, неподалік заводу. Зарплата 750 гривень плюс проценти від виторгу. В місяць виходить 950-1000 гривень чистими. Перший тиждень — стажування.

— Безплатно? — цікавимось, бо в нас на роботі за початок стажування теж не платять.
— Безплатно.
50-річна Галина Филипенко зі Старої Подусівки (район Чернігова) теж прийшла на «Ясен-Торг» у пошуках роботи. І теж розраховувала на місце прибиральниці.
— Я інвалід другої групи. Працюю прибиральницею в «Оптиці», на Подусівці, на півставки. Отримую 240 гривень. Мені б ще півставки, щоб приходити на годину-дві у понеділок та четверг. Першу роботу я знайшла легко. Звернулась до міського центру зайнятості, там підказали. Оце розповіли про «Ясен». Жаль, запізнилася.

5. «ЧеЗаРа» не працює по п'ятницях
— А решту днів? — питаємо на прохідній.
— Не всі. Хто потрібен, приходить за списком.
Навідались у понеділок. У відділі кадрів відразу сказали, що вакансій немає. Виходимо. На дверях кабінету табличка: «Бюро платних послуг». Виявилось, це щось на зразок магазину. Де можна купити сітку для теплиці, скоби для неї ж, культиватор (невеликий, ручний), прищіпки по 7,5 копійки за одну, дерев'яну товкачку, качалку, радіоприймач для дротового радіо. І все це роблять на «ЧеЗаРі». От вам і космос, от і ракети.

— А сюди, в магазин, вам продавці не потрібні?
— Дівчата! Нас самих скорочують!
Отже, можемо поділитись досвідом.
1. Якщо робота дуже потрібна, низькооплачувану фізичну знайти можна. Навіть за день. Добру (гарні умови, зарплата) — складно.
2. Треба хоч щось вміти робити добре.
3. Перш ніж іти у відділ кадрів, подзвоніть, переконайтеся, що підприємство в цей день працює.
4. Краще йти по знайомству, ніж з вулиці. Так було при Союзі, так і зараз.
5. Уявіть в ролі прибиральниці (продавця, шліфувальниці), яка проситься на роботу, свого начальника, голову ради, адміністрації—у хустці, по-простому вбраних. Полегшає.
А інтим нам і не пропонували. Охоронці на прохідній одного з дочірніх підприємств "ЧеЗаРи" натякали, але якось відчувалось, що багато у них не заробиш... І ми відмовились.

Ольга Макуха, Валентна Тимошко, тижневик «Вісник Ч», № 18/1198

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: