«Парубки, як справи ваші?» 74-річні Павло і Андрій лікували животи

У дворику Прилуцької центральної районної лікарні на лавці сидять два товариші. Андрій Нецора із селища Линовиця і Павло Андреєв із села Боршна. Андрій Григорович — колишній працівник Линовицького цукрозаводу. Говорить українською. Павло Павлович — колишній далекобійник. Родом з Астрахані, місто на Волзі. Говорить російською, окаючи. Він з бородою, на відміну від чисто поголеного діда Андрія.

Обом по 74. Лежать в одній палаті. Одужують після операцій. Обох прооперували тиждень тому. Обидва поступили у вкрай запущеному стані.


Зліва направо: два товариші, Павло Андреєв та Андрій Нецора, на лавці у дворику біля лікарні

У Андрія Григоровича був гострий холецистит. Таке запалення, що жовчний міхур розлізся. У Павла Павловича — перфоративна виразка шлунка. Перитоніт. Із шлунка просочувалося у черевну порожнину. Кишки запалилися. Перемивали все в животі.

Обох оперував завідувач хірургічного відділення Прилуцької районної лікарні 46-річний Андрій Петрик.

— Леонідович витяг із того світу, — говорить Андрій Нецора. — Андрію Петрику доземний уклін. Ще б година, дві, і ми б... Учора ідемо, а він: «Парубки, як справи ваші?»

— Морально нас підтримує, — додає Павло Андреєв.

— Складно було, — тихо розповідає Андрій Григорович. — Привезли після операції у палату, а тоді знову в реанімацію. По новій під апарат, який дихає сам (,апарат штучного дихання). Камені були у жовчному міхурі. Він уже майже згнив. Досидівся дома...

— Досидівся, що печінка до міхура приросла, — додає Павло Андреєв.

— На УЗД подивилися, сказали Петрику: твій клієнт, терміново треба оперувати, — згадує Нецора. — Розрізали живіт. Лапароскопом не виходило, бо воно розсипалося. Запущене. Линовицькій лікарці вдячний, Ларисі Григорівні Протасовій.

І медсестрі Аделіні Анатоліївні Галібаренко, сусідці. Просив лікарку, щоб дома подивилася, полікувала. Каже: «Ой, не ризикую я. Треба в місто», — швиденько направлення написала. Аделіна подзвонила сюди, щоб прийняли.

— Дуже боліло?

— Приступами. Поболить, перестане.

— Ми звикли терпіти до останнього, — каже Павло Андреєв. — Та якби не привезли мене зранку, до обіду я б уже не дожив. «Швидка» доставила, дочка викликала. Якби вони «швидкі» поміняли. Старий «Уазик». Віз як дрова. Я злетів на долівку, між ящиками застряв. Привезли, кажуть: «Вилазь». Андрій Леонідович прощупав живіт. Давай колоти, готувати до операції. Перемивали кишки. Щось усередині зашили. Дійшло до того, що у мене почала кров заражатися.

— Вчені з’ясували, що виразку викликає бактерія хелікобактер пілорі. -А люди кажуть, що від нервів. Від горілки та куріння. А ви як вважаєте?

— Я не п’ю взагалі, — каже волжанин. — Від чого б не була, лікувати дорого. На одні ліки за тиждень — за десять тисяч гривень перевалило. І товариш мій стільки ж витратив.

«Сидять до останнього. А тоді чудеса героїзму треба проявити»

— І в тому, і в іншому випадках — екстрена патологія, — говорить завідувач хірургічного відділення Прилуцької районної лікарні Андрій Петрик. — Без операцій не обійтися. Ризикові операції. Вік. Запущеність. Перфоративна виразка повинна оперуватися протягом 6 годин. А чоловік поступив через 2 доби. Холецистит — доба, і оперуватися. А він через тиждень поступив. Необізнаність наших людей. Сидять до останнього. А тоді чудеса героїзму треба проявляти. Перші сигнали негараздів в організмі — біль.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №20 (1671), 17 травня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: