«Просто заборонити проїзд – це легше за все. А вирішувати питання ніхто не хоче». Їздити фурам через Козелець чи ні, у суді розбираються ОТГ і підприємці

Понеділок, 19 березня 2018 12:32 | Переглядів: 2521

У Козельці не можуть розібратися, чи їздити фурам через селище. Одні перекривають дороги, інші кажуть: вантажівки не заважають, усім треба їздити. Треті вбачають у конфліктах політичні і бізнесові інтереси. Улітку минулого року депутати селищної ради навіть проголосували за обмеження руху вантажного транспорту по вулицях Соборності, Незалежності, Франка, Сім’ї Розумовських, Покорського, Родини Богомольців. А наприкінці жовтня компанія «Агро-Регіон Козелець» (зареєстрована і розташована у селі Лихолітки за кілька кілометрів від Козельця), а також ТОВ «Данівське» (розміщене у Данівці Козелецького району) через суд довели, що таке рішення депутатів незаконне. Це ж довели і в апеляції. Зараз справа дійшла до Верховного суду.

«Це траса. Ми звичні»

Вулиця Соборності — одна з центральних у Козельці. Саме з неї починається та сама заборона. Місцеві жителі дивуються.

— Та раніше по нашій вулиці йшли усі машини. На Москву їхали фури, одна за одною. Навіть тоді не заважало. А зараз проїде «КамАЗ» із зерном, то що? — говорить житель вулиці пенсіонер Віктор Баранов. Вікна його квартири виходять на проїжджу частину. — Їздять не цілий рік. В основному по осені. Ну, проїде п’ять машин за день.

Може, як десь по вулочці, то і заважають. А це траса. Ми звичні.

— У чому ж, думаєте, справа?

— На місцевій владі зав’язано, — переконаний Віктор Михайлович. — У них як на Скрипчин 5 тисяч гривень, то немає, а як сто тисяч на лекції СБУ чи мільйон на Муніціпальну варту — є.

— Тим паче їздять нормально, не літають,— підтримує сусід пенсіонер Микола Назимко.

— Ну, їздять фури, але особисто мені не заважають. Хата над дорогою, сідає потроху, але не думаю, щоб то через фури. Скоріше, через старість. Я жалоб не писала.

І лісовози, і скотовози їдуть. Звичайно, краще, аби не їздили. Але куди подітись, дорога є дорога, — з розумінням ставиться жителька вулиці Франка Валентина Макаренко, медсестра у поліклініці.

— Як машини, чутно. Упаде хата, тоді будемо жалуватись, — усміхається жителька вулиці Франка Людмила Кузьменко. — Хай катаються. Як треба, то що ж.

«Хата трясеться, аж страшно»

На вулицях Сім’ї Розумовських, Покорського жителі настроєні менш дружньо. Проїжджа частина тут неширока. Яма на ямі. До хат від дороги усього кілька метрів.

— Будинок старий. Мо’, сто років, як не більше, йому. Як їдуть фури, то стіни отако дрєбєжжать, підлога теж. У буфеті чарочки, чашечки брязкають. Буває таке, що і перевернеться. Ото трошки заборонили, а тепер знов, — розповідає Ольга Гніда.

— Здоровенна як вагон, буває, така машина прьот. І хата трясеться, аж страшно. Так і здається, що розвалиться, — підтримує сусідку Валентина Луценко.

— Я фундамент минулого літа поміняв, бо стіни потріскались. Як машина 40-50 тонн проїде, такий грохот стоїть, що ого. А хатинки старенькі. Мій будинок у 60-х роках побудований. Наша дорога на такий тоннаж не розрахована, — говорить Леонід Лєпєєв, житель вулиці сім’ї Розумовських, працює інженером господарчої групи управління сім’ї, молоді та спорту. — Аби ви тут пожили, самі б зрозуміли. Ми колись чотири години чекали міліцію. Аж машини їхати перестали.

— Їдуть, і їдуть, і їдуть. Особливо вночі. Такий гуркіт. Думаю, може, гроза. Як у стакані ложка, то аж брязкає. У людей хати тріскаються. І у нас кут одійшов, — показує Надія Важка. Її хата над шляхом, по якому їдуть фури.

«Щороку страйкуємо»

Над «проблемною» дорогою разом з родиною 18 років живе депутат селищної ради Віктор Сергієнко.

— Проблема з’явилась у 2013 році. Фури їздять до 60-80 тонн. На інших вулицях, може, не так заважає. Там від дороги по 15-20 метрів. А наш будинок, наприклад, за п’ять метрів від дороги, а багато таких, що і потри метри. Як вночі їдуть, то люди прокидаються. Нема спокійного сну.

До того ж під асфальтом труби. Коли фури йдуть, труби ламаються. То з-під асфальту фонтани били.

ТОВ «Данівка» раз на місяць вивозять скот, «Агро-Регіон Козелець» їздять під час збиральної кампанії. Є об’їзні шляхи, але їх не використовують. Ідуть коротшими, які для них вигідні.

Ми з людьми перекривали дороги, ще як я не був депутатом. Разом із сусідами, у 2014 році. Поставили знаки про заборону руху, не більше 15 тонн. Це було того ж року.

Коли був головою Валентин Бригинець, знаки прибрали. До того дійшло, що біля гімназії, де діти ходять, по коліна ями вибиті. Вийшли люди на страйк, перекрили дорогу. Викликали представників «Агро-Регіон Козелець».

Вони профінансували ремонт частини дороги. Але питання нормального життя для нас так і не вирішилось. Останній страйк був улітку 2017 року. Нас підтримала селищний голова Олена Дмитренко.

— Який бачите вихід із ситуації?

— Є, об’їзні шляхи за межами Козельця. Це грунтова дорога. Але можна зробити висипку, прогрейдерувати. До того ж цією дорогою з Лихоліток у Берлози було б уполовину ближче.

Тріщина у будинку Важких

«Не ми одні»

— Рішення селищної ради не е правомірним, — вважає Катерина Мороз, директор ТОВ «Агро-Регіон Козелець». — Це, скоріше, маніпуляція депутатів.

Питання виникло у 2016 році, коли змінилось керівництво. До того наші бізнеси не перетинались. Ми спокійно працювали. Надавали селам допомогу, і до нас хочемо нормального ставлення. Звертались з цим питанням і до губернатора Куліча.

Зараз ми оскаржуємо рішення ради.

Щороку подаємо лист на селищну раду, щоб затвердили можливість проїзду по населеному пункту. Адже наші складські приміщення по різні боки Козельця. Якби був якийсь інший проїзд, то питання б не виникало. Так, наприклад, коли ми вивозили минулого року свій врожай, то користувались дорогою через Носівку. А це ще плюс 80 кілометрів. Це враховуючи, що різниця між нашими складами через Козелець плюс-мінус десять кілометрів. Це наче до вашого ж сараю, який ви бачите, треба обходити через кінець села. Це зручно для вас?

Коли ми дев’ять років тому викупали тут ці колгоспи, повністю занедбані, про те, що будуть перекривати вулицю, ніхто не казав.

Має бути інвестиційна політика. Якщо люди зацікавлені у тому, щоб тут існувало нормальне прозоре підприємство, яке сплачує чи не найвищу орендну плату в районі (у середньому — 10,1 відсотка), можливо, треба сідати за стіл переговорів? Тим більше, «Агро-Регіон Козелець» — не єдине підприємство, що працює в районі. Ще є лісгосп, багато податків платить, і так далі. І їм також перекривають ці дороги. Але ми взяли вогонь на себе.

— Люди кажуть про грунтову дорогу.

— Про цей шлях нам відомо. Ці грунтові дороги ми щорічно грейдеруємо. Але там не завжди навіть трактор проїхати може. Не те що машина.

Одне питання: чому фурам одного підприємства можна їздити по Козельцю, а іншим — ні? Але й це не головне. Польовий шлях має бути переведений у розряд дороги, до того ж загального користування. І для початку потрібно перевести орну землю, що має найвищий бал, в розряд доріг, що мають найменший бал. У людей, відповідно, зменшуються паї. Самі для себе таку дорогу ми робити не в змозі. Адже, як мінімум, не маємо на це права.

Вирішувати питання ніхто не хоче. Заборонити, обмежити — так. А от розв’язання проблеми не шукають. Ми і «Данівське» виділяли кошти на ремонт вулиці Розумовських. Але вони десь розчинились, як і багато чого іншого.

Коли треба було прибирати врожай підприємствам, спорідненим з нашою владою, вони спокійно їздили через Козелець. І ніхто не перекривав їм дороги.

Ніхто не довів, що руйнування капітальних будівель це вина транспортних шляхів. Для цього ж потрібна експертиза, якої ніхто не робив. Ми з’ясували, що будинки, зведені близько до дороги, — це самовільна забудова. Я розумію, що руйнувати ніхто не буде. Але ж коли ви будували без погодження, мали це розуміти.

Просто заборонити проїзд — це легше за все. Не можна сказати: ви мені не подобаєтесь і працювати тут не будете. У нас вкладені кошти. Наше підприємство з іноземними інвестиціями. Тому підключали бізнес-омбудсмена. Всі конфліктні питання вирішуємо в судах.

У нас офіційні заробітні та орендні плати. У районі працюємо з 2009 року. У 2012 спеціально перереєструвались у Козелецький район з Бориспільського, щоб податки надходили на місце. Перереєстрували усі договори оренди з усіма пайовиками. Щоб за місцем реєстрації утворювати бюджет.

Ми одне з п’яти бюджетоутворюючих підприємств району. У 2018-ому розглядаємо питання підвищення орендної плати за паї. Але з такою інвестиційною політикою щодо нашого підприємства будемо думати.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №11 (1662), 15 березня 2018 року