«Нас вчать шукати зорі в калюжах»

Дев’ятеро цілеспрямованих і відчайдушних хлопців та дівчат у вересні приїхали до Ніжина, аби відкрити для себе таїнство слова у всіх його проявах. Уже півроку вони вивчають журналістику на філологічному факультеті Гоголівського вишу і діляться враженнями з нашими читачами.



«Журналістика» спеціальність у Ніжинському університеті нова, влітку 2017-го був перший набір. Проте це аж ніяк не лякає юних першопрохідців, навпаки, як зізнається група Жур-11, додає мотивації і відповідальності.

Зазвичай на філфаку більшість студентства - представниці прекрасної статі. Не обійшла ця тенденція і наших журналістів. У групі тільки двоє хлопців.

- Як воно у «дівочому царстві»? - запитую їх.

- Нічого - навіть ліпше, ніж ми сподівалися, - посміхаються Василь Семенченко та Станіслав Кармазін.

- Я навіть побув старостою та зрозумів, що це не моє, - підтримує розмову Василь.

- А ви козаків не ображаєте? - звертаюся до дівчат.

- Не вигадуйте, - бере слово нинішня староста Сніжана Протащук з Семенівщини. - Ми навпаки - задоволені, що в нас такі розумні й талановиті парубки.

- Тепер до всіх питання - чому саме журналістика?

- Я, наприклад, довго не могла вирішити, що обрати - фінанси у Києві чи журналістику в Ніжині, - продовжує Сніжана. - Хоча з друкованим словом знайома з дитинства. Сестра моєї бабусі працює в Семенівській районній газеті. Певно, її приклад і переконав мене.

- Тут я не новачок, - каже Василь Семенченко з Липового Рогу, що на Ніжинщині. - До цього гриз граніт науки в обласному ліцеї при університеті, тут же вирішив і продовжити навчання. Не спокусився на столицю, бо хотів бути поряд з домом, аби допомагати рідним по господарству. Люблю літературу, пробую і себе в художньому слові.

За плечима у юнака перемоги та участь у багатьох конкурсах і змаганнях. За півроку навчання він встиг засвітитися на університетській сцені. У складі команди КВК філфаку «ІТД» допоміг улюбленому факультету перемогти у веселому змаганні. До речі, вперше за багато років. Паралельно з навчанням працює.

- Одним із факторів мого журналістського вибору стала історія, що відбулася у рідному селі, - приєднується до розмови Станіслав Кармазін. - Це боротьба місцевої олігархії за шматок землі. Власні роздуми щодо цього я виклав в одному зі своїх перших матеріалів.

- А у нас Гоголівський інститут - це сімейне, - усміхається Анастасія Ржанська з Чернігова. - Багато рідні свого часу закінчили цей виш. Вчитися тут давно мріяла і я.

- Мені, чесно кажучи, було трохи боязко їхати через пів-України до Ніжина, - каже Марина Лоцько. - Я сама зі Львівщини. Так, знала, що здивуєтесь, але приїхала сюди! Бо впевнена, що це моє. Коли влітку зателефонували з Дрогобича, запрошували на біологію на бюджет, я сказала, що їду до Гоголівського університету!

- Що цікавого у навчанні? Що вже вмієте?

- У нас викладають не тільки педагоги нашого вишу, - з гордістю ділиться Аліна Гоблик з Прилуччини. - Приїздять і науковці з Києва та Чернігова - доктор із соціальних комунікацій, професор кафедри української літератури та журналістики Тетяна Дзюба, а також заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик.

- Пан Микола влаштовував нам уже й першу міні-практику, - додає Валентина Гавриленко. - Ми писали до районки чимало матеріалів. Розбавили, так би мовити, теорію краплинкою практики.

- Навчатися не дуже складно, - каже Ірина Чубенко. - Після точних наук, на які робили акцент у моїй школі, гуманітарні я залюбки освоюю. Валя правду каже - дописувати до газети нам сподобалося. У подальшому хотілося б ще більше практики та занять з англійської. А висновки робити ще зарано.

- Часто кажуть, щоб стати журналістом, необов’язково потрібен фах. Якої думки ви?

- Негативної, бо журналістів нині багато, проте за деяких буває соромно,- розмірковує Марія Науменко. - Без освіти професію освоїти важко, треба або неабиякий талант, або, як мінімум, досконале знання української мови.

- З кожним днем, з кожною парою така, здавалося б, недосяжна журналістика стає все ближчою й ближчою, - каже Станіслав Кармазін. - Бо навчання нас змінює в ліпший бік.

- Чимало хто думає, що писати цікаві тексти чи просто навіть замітки - це доволі просто, - зауважує Анастасія Ржанська. -Хто хоч раз спробував писати, навряд так вважає. Це велика праця! Недарма викладачі нас вчать шукати зорі в калюжах...

- Спасибі за щирі відповіді. Плідного та цікавого навчання!

Михайло Ломоносов, "Деснянка" №5 (690) від 1 лютого 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: