Бронзового цуцика гладять опівночі, дивлячись на місяць. Вдень теж можна

Скульптуру Миколи Яковченка* в Прилуках встановили в 2008 році. Народний артист України сидить на лавці край центральної площі біля міського палацу культури. Зі своєю улюбленою за життя собакою Фанні (Фан-Фан). Актор-комік жив одинаком, був дуже прив’язаний до своєї такси. Голова і спина прилуцького Фан-Фана затерта до блиску. Бо в Прилуках є повір’я: погладиш бронзового песика — бажання збудеться.



Валентина Даниленко з дочкою Анею сидять у парку на лавочці.

— Я ще бажання не загадувала, не дуже в це вірю. Але сходжу. Аня — випускниця. Хочемо в Київ в економічний вуз. ЗНО здала непогано, та могла краще. Підемо до собачки, перевіримо, чи допоможе.

— Усе просто: треба підійти, погладити цуцика по голові, промовляючи бажання, — інструктує 16-річна Катя Левченко.

— Вголос?

— Ні, це ж бажання. Ніхто не повинен чути про нього. У мене збулося. Погладила по голові таксу. Почекала три роки ©. За цей час трохи підзаробила. І з’їздила-таки на море в Коблево.

— До грошей це, — впевнений Олександр Єліба. — Треба тричі таксу по голові погладити.

— Водяться?

— Легко приходять. Несподівано. Якось перстень золотий знайшов.

— Вушка треба погладити, — ділиться Юлія Пироженко, — три рази. Я вже тричі загадувала бажання, два з них збулося. Перше — хотіла вступити до Національного авіаційного університету в Києві. На факультет фінансів (це друге бажання). І я тепер студентка другого курсу НАУ. А про третє бажання не розкажу — ще не збулося. Воно особисте.

Валерій та Іван з Гребінки Полтавської області кажуть: прийшли на площу подивитися на прилуцьких дівчат.

— Зараз же йду того собаку гладити. Де треба? — завівся Валерій.

— Я краще дівчат погладжу, — не надто надихнувся Іван.

— Таке знаю, але свої хотіння розказувати не буду, — каже прилучанин Євгеній Пазіч. — Треба о 12 ночі стати обличчям до місяця і загадати. Песика по носику погладити. З Яковченком нічого робити не треба, бачите: він негладжений.

— Знаю кращу прикмету: щоб гроші водилися, їх треба класти лицем до себе.

І складати 20-ку до 20-ки, 50-ку до 50-ки — і так всі купюри, — розповідає 69-річна Галина Линник. — І в портмоне щоб так лежали, акуратно складені, а не валялися: там 5-ка, там 20-ка.

Тут же ж на песику цеп зразу був, — згадує, — зірвали. Повісили новий — знов зірвали.

Дітки біля пам’ятника фотографуються, туристів багато приходить. І гладять того собачку, і залазять на нього. Бачите, затерта голова і спина.

*Микола Федорович Яковченко (20 квітня (3 травня) 1900 року — 11 вересня 1974 р.) — народний артист Української PCP (1970), родом з Прилук. Найпопулярніші ролі: Прокоп Сірко, батько Проні Прокопівни («За двома зайцями»), Пацюк («Вечори на хуторі біля Диканьки»), Спирид («Вій»).

P.S. Люди самі творять пам’ятники і легенди. 6 зовсім древні, є новіші, як камінь бажань на П’ятницькій церкві в Чернігові, де теж загадують хотілки. Втім, бажання можна загадувати як у храмі, так і біля ніжинського пам’ятника огірку, скажімо. Якщо щиро вірити і докладати зусиль (не просто тупо чекати, а хоча б підзаробити грошенят) — воно-таки здійсниться.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №27 (1626), 6 липня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: