Землю отримали 18 жителів Скрипчина. Вільні ділянки знайшли самі

— Кожна людина, незалежно від місця реєстрації (прописки), у будь-якому куточку України має право отримати два гектари землі, — каже 62-річний Петро Нідзельський, житель села Скрипчин Козелецького району. — Я 27 років відслужив у армії. Купив дачу в Скрипчині. У 2009 році переїхав з Києва. Було, тримав корову. Городу маю трохи більше 20 соток — все, що біля хати. Хтось збуває корів, хтось заводить. Одна родина тримає 15 голів. Час такий: сьогодні корови немає — завтра буде. Селян цікавить випас.


Петро Нідзельський та Ніна Пенська

Цьогоріч, коли на рівні Києва заговорили про продаж землі, захвилювалися. Самі не могли добитися: куди доведеться виганяти скот, коли існуючий випас продадуть чи роздадуть. Там, де зараз випасають корів, за документами — рілля, землі запасу держави.

Ще у лютому 38 жителів села звернулися до мене з проханням допомогти врятувати громадське пасовище. Я — до голови сільради. Він знизує плечима. Тоді я кинувся в район. Понаписував купу звернень. Тодішня голова Козелецької районної ради Олена Дмитренко допомогла порадою. Скерувала до Головного управління Держгеокадастру в Чернігів. Поїхали ми. З’ясувалося, що під громадський випас є 23 гектари, тільки їх ніхто не оформив, не узаконював. Ще й 9 гектарів 64 сотки вільної землі знайшлося. А сільський голова, коли я питав, відповідав: «Немає землі».

Розвісили оголошення по селу. Закликали тих, у кого немає паїв, прийти на збори. Люди зійшлися. Сільський голова не з’явився. Був якраз у відпустці. Я виступив, розповів і про пасовище, і про вільну землю. Стали вирішувати, кому і скільки дати. Гуртом проголосували дати в першу чергу і працівникам соціальної сфери, у яких немає паїв. Виділили по гектару учителю, завклубом, продавчині, багатодітній сім’ї. Загалом шести родинам. Решті бажаючих поділили по 30 соток. У тому числі і мені. Сказали: «Петре Івановичу, ти ж займався». Дали АТОшнику з села Пушкарі — хай буде.

Так 18 чоловік отримали наділи. Вже відправили заяви в Держгеокадастр, щоб надали дозвіл на розробку документації по землеустрою про відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації. До кінця місяця отримають акти. Та з’ясувалося, що на тих дев’яти з лишком гектарах вже посіяний соняшник. Без дозволів.

Тепер будемо вирішувати питання про сплату фермером за користування нашою вже землею. І це тільки один нюанс. А ще дороги польові позаорювали. Прибутки одержують, а село від того ні копійки не бачить, не розвивається. Земля — якраз над дорогою. Можна, хто захоче, і побудуватися. Діти, внуки ростуть — хай буде. Люди з сусідніх Пушкарів, як почули про випас у Скрипчині, теж хочуть собі узаконити. Та на все потрібен час, — говорить Петро Нідзельський.

— Молодець, чоловік розумний, добився, і моєму синові 30 соток дали, — каже 65-річний Іван Ленський.

— Дуже вдячна Петру Івановичу. Дочка моя працює вихователем у дитсадку. У неї четверо дітей, а паю немає. 18 соток біля хати. Коли працювала у сільраді, ділили, обіцяли, та не дісталося. То вже нікуди не ходили і не просили за землю — думали, немає. А це дали цілий гектар. Тепер я за онуків спокійна, — усміхається 62-річна Ніна Пенська (пів-Скрипчина мають таке прізвище).

— Петре Івановичу, а що будете робити, як фермер землю не віддасть?

— Не віддати він не може. Бо не має на неї документів. Це землі запасу сільської ради. Про оплату спробуємо домовитися по-людськи. А не вийде — підемо до суду.

* * *

Соняшник на тих гектарах, що отримують у власність люди, посіяло ТОВ «Сираївське». Керівник — Олег Старіков. Помічник — Богдан Дмитрук.

— Що думаєте робити? — запитала Дмитрука.

— Розбираємося.

P.S. Під лежачий камінь вода не біжить.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1624), 22 червня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: