У постійному страху, під прицілом панських дерев

Жити біля таких - дерев неабияка небезпека

У «Історії села» (Нових Борович), зокрема, читаємо: «Після реформи кріпаки переселилися на гірші землі. Ціла вулиця кріпака, яка тяглася понад берегом річки, була переселена. А ця найродючіша земля була засаджена садом, що належав Милорадовичам…»

«Моя бабуся розказувала про цей сад, - каже Надія Кононенко. – Ще дівкою вона прибирала в маєтку Милорадовичів». Бабуся дожила до 93 років.
Надії ж Федорівні нині 74. Так вийшло, що свій будинок вони з покійним нині чоловіком спорудили якраз на цій землі понад дорогою, що вела до річки. Ще за поміщиків дорога була обсаджена  кленами. Безперечно, було красиво. Але час зробив свою справу – дерева з величезними кронами і дуплами всередині стовбурів з об’єкта прикраси стали об’єктом небезпеки. Особливо для самотньої немолодої жінки.

«Сусіди, де є в домі хазяїни, - журиться, - спиляли столітні дерева.  А мені до кого звертатися?»
Розказує, приводила колишнього сільського голову, показувала, просила допомоги. Він сказав, що дуже дорого коштує спиляти навіть одне дерево, - сільський бюджет, мовляв, такої суми «не підніме». Зараз - тим паче.
А клени, між тим, старішають. Не так давно у негоду зламалася верхівка в одного з них. На щастя, хата Надії Федорівни уціліла (за щасливим збігом обставин).

«Увесь час, як лютувала буря, - розказує жінка, - я не знаходила собі місця. Здавалося, зараз налетить вітер і звалить  дерево просто на мій дах. Просила Бога, щоб не допустив.
Того разу обійшлося».

Але чи витримають дерева наступні погодні катаклізми? Це не дає літній жінці спокою ні  вдень, ні вночі.

А у неї і без того стільки горя. Розказує, - все життя пропрацювала в колгоспі. Спочатку – дояркою, потім – на різних роботах.  Все, що мали з чоловіком, нажили власними мозолями. Уже сьомий рік як нема її Семена – двох літ не дожив до золотого весілля. Поховала трьох братів, невістку,  доньку… Стільки всього довелося  пережити, стільки сліз виплакала.

Тепер-от ці дерева – постійна її пересторога, постійний клопіт. Як тільки посилиться вітер, гудуть, розхитуються вікові крони, завмирає серце у баби Наді. Не дають їй спокійно спати панські клени.

Невже ж до останнього дня жити старенькій під їхнім прицілом?

Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: