«Якщо потрапляєш в таке пекло, це залишається з тобою назавжди» (відео)

Так каже про війну в Афганістані її ветеран Сергій Шегеда. З тими страшними подіями у нього пов’язані п’ять років життя, за цей час він у складі автомобільних військ безліч разів пересікав Міст Дружби, дивом не загинув, і навіть встиг з’їздити у відпустку і одружитися, дружина потім також служила разом з ним у Термезі. Війна на все життя залишає відбиток в душах тих, хто її не оминув, загадаємо про це у день виводу військ з Афганістану.



Для Сергія Шегеди афганська війна розпочалася у 1983 році, коли він був направлений до Хайратона командиром взводу 261-го окремого батальйону. Через рік його призначили заступником з технічної частини роти, і до 85-го постійно їздив у техзамиканні.

Автомобільні війська дехто чомусь вважає тиловими, проте без них ніяк не обійтися. Якщо не доставити військовий вантаж, бійцям не буде ні що їсти, ні чим воювати. А про небезпеку таких поїздок годі й говорити. Сергій Шегеда розповідає, автомобілістів негласно називали «дурнями в телевізорі», адже машини були не броньовані, водій на виду, може запросто «спіймати» снайперську кулю, бути обстріляним з гранатомета, підірватися на міні. А ще душмани були не тільки озброєні краще за радянських військових, вони вели партизанську війну. Спеціально відволікали одні групи, щоб залишити беззахисними інші, і підірвати саме машини з пальним і авіаційними бомбами. Назавжди закарбувався в пам’яті нашого співрозмовника випадок, коли у 84-му році за Салангом таким чином було повністю знищено дві колони.

Кілька військових тоді все ж залишилися в живих, дочекалися допомоги. Хоча побачити їх уже ніхто не сподівався.

Довго живе і дружба з бойовими побратимами, багато з яких мешкає в Росії. Тим і болючіше усвідомлювати, що воюють зараз українці з тими, від кого найменше очікували ножа в спину. Зараз Сергій Шегеда є командиром 21-го батальйону територіальної оборони, пройшов злагодження у Гончарівському, готовий, якщо не вистачатиме кадрів, їхати на Схід. Каже, сумно стає, коли бачиш, скільки серед молоді тих, хто ховається від військкомату.

Але скільки молодих патріотів вже заплатили кров’ю за те, що українська армія стільки років була нікому не потрібна. Іноді хочеться за нашу армію плакати, каже Сергій Шегеда.

Воїни АТО віднедавна також стали вступати до ветеранських організацій. Пан Сергій каже, боїться, аби ці хлопці не почули від чиновників, до яких звертатимуться за допомогою те, що свого часу чув він: «Я вас туди не посилав». А своїм товаришам по службі в Афганістані бажає, перш за все, здоров’я і берегти свій найголовніший тил – родину.

«Сівер-центр»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: