Суровые будни студенческих общаг (фото)

Середа, 19 листопада 2008 15:04 | Переглядів: 12983

Совсем недавно начался новый учебный год. Тысячи иногородних студентов приехали в Чернигов добывать знания: кто-то впервые переступил порог учебного заведения, а кто–то продолжил начатое. Однако иногородних студентов ЧГПУ ожидал неприятный сюрприз: плату за общежитие увеличили ни много ни мало в два с половиной раза – с восьмидесяти трёх до двухсот пятнадцати гривен в месяц.

Сам факт подорожания вполне логичен – за прошедший год цены на электричество, воду и газ росли с завидным постоянством. Однако почему сумма поднялась настолько – непонятно. К примеру, в технологическом университете жить в общежитии нынче стоит всего сто гривен в месяц. Да и столичные ВУЗы предлагают иногородним студентам кров по куда более сносным ценам: к примеру, место в общежитии Киево-Могилянской академии обойдётся в 180 гривен. В общем, мы решили выяснить что к чему. Вооружившись студенческим билетом младшего брата, я отправился в гости к его иногороднему одногруппнику, который живёт в одном из корпусов общежития ЧГПУ. Сходство с братом и небольшая разница в возрасте позволили мне беспрепятственно пробраться внутрь и начать собственное «расследование».

Первое впечатление при виде общежития изнутри, было двоякое. С одной стороны, меня захлестнуло возмущение: и за ЭТО платить такие деньги? Лифт не работает, горячей воды нет, коридоры мрачные и обшарпанные, на кухне и в санузлах – старая сантехника, вызывающая чувство брезгливости, потолки в рыжих подтёках…. Но с другой стороны.... Ведь наш педагогический университет – в списке известнейших ВУЗов страны! Это славное учебное заведение с давно устоявшимися традициями, прекрасной репутаций, из лона которого выходят уже столько десятилетий высококвалифицированные педагоги…. Но, судя по состоянию общежития, государство не удовлетворяет должным образом материальные потребности университета. Поэтому единственный способ хоть как-то улучшить состояние общежития, чтобы соответствовать своему уровню – повысить цену на проживание.

Мой «экскурсовод» сразу же сообщил: «Двести пятнадцать – это ещё не предел. Совсем скоро обещают ввести что-то вроде налога на пользование бытовой техникой. Надо будет платить по отдельности за все электроприборы: от чайника до компьютера. Так что повышение стипендии будет не слишком-то заметным, ведь половину придётся платить за жильё».
В комнатах оказалось гораздо уютнее, чем в коридоре и местах общего пользования. Сразу было видно, что там живут ребята, неравнодушные к собственному уюту. В комнатах на два места частенько поселяют по три-четыре человека, однако от этого комнаты только выигрывают. Ремонт делают сообща, порядок наводят по графику. Жильцы некоторых комнат вскладчину покупают новые рамы, люстры, мебель, словом, обустраивают свой быт по высшему разряду. Ведь общежитие минимум на четыре года становится им вторым домом, а соседи – лучшими друзьями.

После экскурсии по комнатам мы отправились дальше. Как оказалось, некоторые санузлы таки отремонтировали и установили новенькую сантехнику, недорогую, но качественную и аккуратную. Контраст с увиденным ранее был настолько сильным, что сразу было понятно: починили ровно столько, на сколько денег хватило….

Итак, наша экскурсия подошла к концу, но она оставила после себя больше вопросов, чем ответов. Пробежавшись по этажам, стало понятно, что повышение цен на проживание оказалось не прихотью руководства, а вынужденным и необходимым действием, которое должно помочь улучшить условия проживания студентов. Однако легче ли от этого самим студентам? Почему они должны самостоятельно выкручиваться из создавшегося положения? И почему, в конце концов, государство не предпринимает никаких действий, чтобы им помочь?

Прокомментировать все перечисленные в материале факты мы попросили проректора Черниговского государственного педагогического университета по воспитательной части Анатолия Тимошенко.

Анатолий Тимошенко

- Дійсно, ми не повною мірою забезпечуємо житлом наших іногородніх студентів. Сьогодні ми можемо задовольнити потреби в помешканні лише приблизно на 65%. І це при тому, що в кімнатах розрахованих на три особи селимо по чотири людини. До того ж під житлові кімнати переобладнані в гуртожитках кімнати для занять і побутові кімнати. Ми запитували у студентів, які проживають в гуртожитках: що краще, селити їх по четверо в кімнаті, чи дотримуватися норм і тим самим збільшити кількість «бездомних». Вони погодилися на ущільнення. Але двомісні номери ми не перевантажуємо. Там живуть по двоє.

- Виходить, що третині студентів-нечернігівців нема де жити.

- Насправді ця цифра значно менша. У багатьох є родичі в місті, хтось може винаймати житло і не буде жити в гуртожитку навіть якщо там будуть вільні місця… Можу сказати, що нагально потребують вирішення цього питання приблизно 50-60 студентів. Вихід є, але він пов’язаний з вирішенням питання надання житла викладачам університету, що проживають в гуртожитках. Якщо би вони отримали житло, то у нас звільнилося би місце для 250 студентів.

- Ще одна проблема - стан гуртожитків і ціна за проживання. Чи можна сподіватися, що з різким зростанням вартості проживання, підвищиться і якість умов?

- Ми обговорювали це питання з студентськими радами гуртожитків, з студентським парламентом… Фактично, всі сплачені жильцями кошти йдуть на оплату комунальних послуг (електроенергія, газ, опалення, вода, вивіз сміття і т.д.) і на зарплатню персоналу (від комендантів до вахтерів і сантехніків). Залишок - 150-200 тисяч гривень на рік для кожного гуртожитку.

- Ця сума замала?

- Порахуйте, ремонт лише одного ліфта обходиться нам в 50-55 тисяч гривень. І якщо в 3-му і 4-му гуртожитках працюють хоча би 1 з 2 ліфтів, то в 2-му обидва стояли. Зараз ректор підписав платіжку на його ремонт. Наразі у нас є кілька основних проблем: треба купити і встановити нову сантехніку і ліжка і обладнати кілька так званих «прольоток» - майданчиків між лівою і правою частинами будівлі. Ми вже обладнали там кілька кімнат для занять і відпочинку в кожному гуртожитку. Плануємо так само обладнати і дитячу кімнату, де діти як викладачів, так і студентів змогли би гратися. Ми вже піднімали це питання, але чомусь відгуку серед молодих батьків не знайшли, і не наполягали. Думаю, даремно. Треба повертатися до цього питання.

- А з Міністерства освіти гуртожитки не фінансуються?

- Була державна програма «Гуртожиток», яка була широко розрекламована ЗМІ. Ми розраховували з її допомогою отримати 1-1.5 мільйони, але вона так і не запрацювала. А тих 400 тисяч на рік, що йдуть на університет для ремонту і підтримки в належному стані інфраструктури, недостатньо. Причому це не на гуртожитки, а на все разом – включно з аудіторним фондом, з адміністративними приміщеннями. В матеріалі порівнюють наші ціни з київськими. Добре, але тоді давайте порівняємо суми, які ці навчальні заклади отримують від Міносвіти. Там менше 6-7 мільйонів гривень мало які ВУЗи мають на рік. А національні – до 15 мільйонів. Так що порівняння не зовсім коректне.

- Якісь нововведення для покращення умов проживання будуть зроблені?

- Університет виділяє 0,5 ставки бухгалтера для того або був працівник, який повністю би обслуговував лише гуртожитки. Якщо раніше ми іноді дозволяли собі якусь копійчину перекинути на потреби бібліотеки, наприклад, то тепер цього не буде. Все заплачене жильцями гуртожитку буде залишатися в ньому.

Також плануємо для певних робіт залучити студентів індустріально-педагогічного факультету. Там же хлопці з золотими руками. Створимо бригаду з 5-7 чоловік, зарахуємо їм практику, виділимо якісь кошти з стипендіального фонду… Вони ж можуть кран замінити, раковину встановити. Нема чого приховувати правду - сантехніки в гуртожитках найчастіше працюють напівп’яними, а інших за зарплатню в 500 гривень ми не знайдемо. Тому у нас навіть нові раковини і унітази вже при установленні перестають бути новими і неушкодженими. Коли налагодимо систему - повернемося до втраченої практики відповідальності жильців. На кожну кімнату, на блок створимо паспорт, в якому будуть перелічені меблі, сантехніка, вказаний їх стан. Тоді можна буде спитати й з пожильців.