20-річний Ярослав Бреус – учасник шоу «МастерШеф-4»

За три ефіри встиг приготувати п'явок і побитися за продукти

Ярослав Бреус живе на три населені пункти — з мамою Тетяною в Мені, з батьком Віктором у Феськівці Менського району, працює в Києві помічником кухаря в ресторані.

Про свою участь у шоу «МастерШеф-4» на телеканалі СТБ ні з ким не радився. Рідних поставив перед фактом: «їду». Придумав собі для шоу український стиль — стрічка з народним орнаментом, вишита сорочка.



«Я була недільна мама. Це трагічно»

Тетяну Бреус, маму Ярослава, застаємо вдома. її відправили з роботи (працює пакувальницею на чипсовому заводі), бо знепритомніла. Відлежується.

— Сказали, що можуть іще з СТБ приїхати, так я тут здуру і лінолеум слала, і порядки наводила, — показує, де наводила лад у невеличкому будиночку.

У кімнаті Ярослава затишно. На стіні — грамоти і синьо-жовтий прапор.
— Це він у Києві біля стадіону в ресторані робив. До 12 ночі зміна. Одного дня, після матчу, вийшов з ресторану, а прапор валяється. Він його забрав.

У нас ситуація в родині складна. Я з батьком Ярослава розлучена. Поїхала на заробітки в Київ. Дитя моє залишилося з татом. Я була недільною мамою. Це дуже трагічно. Бувало, що й тижнями не чула голос сина. Поки мене не було поряд, Ярик, який був відмінником, став двієчником. А це випускний дев'ятий клас. Перетягла його до себе в Мену. У Феськівці він був лідером у класі. А в Мені своїх лідерів, що собак не різаних. Мене викликали в школу щотижня. Я стояла у директора, як піонерка. Просила: «Поможіть мені щось зробити! Дитя губиться».

У школі казали: «Як ти міг кинуть тата і піти до мами жити?». А в нього й так травма через наше розлучення. Ярик же любить нас обох! Він перестав ходити до школи.

Довелося забрати після дев'ятого класу. Тоді я його обманула. Сказала, що заплатила великі гроші, щоб він учився у Шостці Сумської області (у вищому професійному училищі, на кухаря-кондитера). А фішка в тому, що в Шостці він був під наглядом знайомої, яка працювала в училищі майстром. До того готувати не вмів і не хотів. У Шостці син побував на першому кулінарному конкурсі. Хлопець-учасник захворів. Обирали, хто піде замість нього. Ярик визвався. Ще й переміг. Навчався добре, але закінчив без червоного диплома.

На роботу поїхав у столицю. Спочатку працював у ресторані «Бель Вю». І в «Шале» робив. Але він хлопець такий: перестали платити — звільнився. 5300 йому лишилися винні. Останнє місце роботи — таверна «Вінштуб», поряд з фунікулером. Там працював справжній італієць. Як почалися події на Майдані, в іноземця стався інфаркт. Ярослав казав про нього: «Це бомба! Я багато чого у цього Франко навчився». Тепер син мріє його знайти в Інтернеті.

У свій день народження минулого року я працювала. Ярослав якраз приїхав у Мену. Каже: «Ма, грошей лиши». Я йому картку дала. Тоді вдень дзвонить: «Мам, запрошуй гостей». Питаю: «Нащо?». Він: «Ти думаєш, якщо я тебе не привітав, то забув, що тобі сьогодні 45? Я приготував поляну». Нас було чоловік десять. Він приготував усе просто, але смачно. Картоплина, на неї шматочок цибулі і риби. Це холодна закуска. Привіз додому мушлі. Приготував рибний салат і поклав у мушлі. Такий запах класний!

У Ярослава є проблеми зі здоров'ям. Навіть в армію не взяли. Зараз кажу: не взяли служити, коли хотів, тепер і не несіть повістку. Як він буде там воювати? Я сама донбасівка. Усе життя місцеві мене називали «наволоч донбасівська». Приїхала сюди картоплю перебирати, зустріла Бреуса і залишилася. А на Донбасі мій рідний брат, має 18 дітей. То як Ярик стрілятиме у своїх братів?

«Я ще виграю, по-любому!»

Поки говоримо, дзвонить Ярослав.
— Алло, моє сонечко! — радіє мама.
— Щоб потрапити в двадцятку, довелося пройти серйозну боротьбу, — розказує нам Ярослав телефоном. — Я потрапив у команду, яку вважав першою на виліт. Узяв відповідальність на себе, став капітаном. Розказую, як, що робити, а вони навіть картоплю смажити не вміють.

Пізніше ми готували нереальні французькі страви. їх перемололи в блендері. Треба було вгадати, що то за їдло. Салат «Нісуаз», цибулевий суп, закуска з мідій, десерт. Циганка-молдованка там є Така сука! Кажу: «Ти мен стільки всього наговорила Як вину спокутувати будеш?» Вона: «Тільки натурою». «Та на хрін, — кажу, — мені твоя натура? Натурою кожен може».

А ще готували страву з п'явок. Це був мені подарунок від Бога. Так круто, екзотично! Але я цю екзотику готував по-сільськи.

Я ще виграю, по-любому. Після поїду у французьку кулінарну школу «Кордон Блю». Пройду там курс навчання. А тоді піду в київський ресторан і буду одним із кращих шефів України, хочу нормально варити їсти.

Ярослав на шоу за три ефіри вже примудрився побитися за продукти. Мама не змовчала.

— Бреус, бійка була ганебною, мені не сподобалося, — розкритикувала. — Як так битися, то краще зовсім не починати.

— Одну програму знімають п'ять днів, — веде далі Тетяна. — На кожен ефір вишиваю йому сорочки. Це наша спільна з ним ідея. Вишиту сорочку на відбір брала в місцевому ансамблі «Менщина». І ми, група підтримки, були в таких сорочках. А учасників на шоу красять усіх, пудрять. Він готував і тернувся рукавом об лице, замазав одяг. Треба було переодягнутись. А я що, думала, що шифонер одягу треба було із собою брати? Запасна сорочка була тільки жіноча. Переодягнувся.

Коли він у 50-ку проходив, готував рибу сібас. Така нещасна рибинка маленька, 40 гривень на базарі коштувала. Там і базилік був, овочі на грилі. Ми їздили його підтримувати, кричали: «Ярик, Ярик, ты у нас просто прелесть, просто класе!». Синові 20 років, йому все легко поки дається, як іграшка. Але дуже боїться вилетіть.

Подобається журі конкурсу (канадський шеф-кухар колумбійського походження Ектор Хіменес-Браво, ресторатори Микола Тищенко та Тетяна Литвинова). Ектор російською розуміє, а говорить погано. Тільки я до них особливо не лізла, як до сина їздила.. Думаю, їм неприємно, щоб кожен перся до них.



«Один син, і той шкодун — уліз у таке»

Батько Ярослава Віктор порався на городі. Біля картоплі топталася і бабуся Катерина Петрівна.

— Я не хотіла, щоб онук ішов на кухаря вчиться з дев'яти класів, — пригадує Катерина Бреус. — А він пішов. Зате тоді Ярослав мені налисники пік, деруни. Кабана закололи, так він мені ковбаски починив.

— Готувати почав, як мати його відправила навчатися в Шостку, — долучається до розмови батько.

— У нас Храм на Миколу, 19 грудня. Він приїхав, швидко все мені наготував,— нахвалює внука бабуся.— Його, мо', й одчислять із шоу, та дарма вже.

— У київському ресторані, де син робив, я ні разу не був, — бідкається тато.
Що на шоу поїде, Катерина Петрівна не дуже підтримала:
— Приїхав і мені: «Бабо, я записався на СТБ». Кажу: «Чого ти туди йдеш? Там же і плачуть, і п'явки їдять? Не йди!». А це подзвонив із Києва на днях: «Здрастуйте, Катерино Петрівно». А я думаю, це вже по кредиту дзвонить. Питаю: «Ахто це?». Відповідає: «Я з Києва. Це Ярослав, їду на зйомки». Є там учасник — мужик, який на нашого Ярослава каже: «Селянин ти красний». Так Ярик же йому в морду дав.

Питала в нього, як усе закінчиться, чи візьмуть його на роботу назад, у той ресторан, де робив. Сказав, що візьмуть. А там хто його знає.

— У дитинстві мріяв бути футболістом. Тільки не в батька — не водієм. А я 25 років на КамАЗі проїздив, — трохи шкодує Віктор.—Тепер он по телевізору дивимося. Один син, і той шкодуй—уліз у таке.

Довідка:

«МастерШеф» — реаліті-шоу, що з'явилося в серпні 2011 року на телеканалі СТБ. Під час кастингу відбирають 100 осіб. У перших двох випусках судді вибирають учасників, які входять до 20-ки кращих. Цапі упродовж чотирьох місяців кухарі беруть участь у конкурсах. Після кожного конкурсу судді виділяють найгіршого та дають цьому учаснику чорного фартуха. У кінці програми відбувається битва, в якій сходяться учасники в чорних фартухах. Судді видумують різні завдання. Ті, хто впорається, повертають собі білий фартух, а хто ні — залишає проект назавжди. І так поки не визначиться п'ятірка кращих. Вони потрапляють у фінал. Та всі вони отримують кітелі. У фіналі після кожного конкурсу учасники залишають проект. Так визначається двійка суперфіналістів. які сходяться у фінальній битві. Той, хто перемагає, отримує шанс навчатися у французькій школі Le Cordon Bleu.

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №38 (1480)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.