«Любви все возрасты покорны»

Дійство відбувалося у обійсті нареченого Дмитра Петровича Цурпалова. Живе він майже на окраїні села, запетльованій вуличками і провулками. Провести туди нас погодилася соціальна робітниця Олена Зеленська. Власне, завдяки їй і створилася ця пара.

- А діло було так, - розказує Олена. – Дмитро Петрович перебуває у мене на обслуговуванні. За правилами територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян кожному підопічному ми маємо обробити по три сотки городу. І так співпало у цьому році, що за півтора тижні всім треба було обгорнути картоплю. Дмитру Петровичу кажу: “Давайте попрошу Майю Миколаївну, хай прийде допомогти.” А він: “Не треба, вона не прийде.” Переговорили, а воно мене так гнітить. Не встигаю я сама. Випадково зустріла  Майю Миколаївну, вона за конем прийшла.
“Підете до Цурпалова? – питаю в неї. – Він добре заплатить. «Ні, до нього не піду», - сказала, наче відрізала. “Чому?” “Не зручно. Не хочу зайвих клопотів, щоб люди говорили. Ще припишуть його до мене.” “Я Вас прошу, я не встигаю, допоможіть,” – стою на своєму. “Ну добре. Це тільки заради тебе,” – погодилася. У неділю був дощ. Прийшли ми в понеділок. Я – раніше, а Майя Миколаївна з дочкою – трохи пізніше. Закінчили ми обгортать ту картоплю. Дмитро Петрович щось погомонів з Майєю Миколаївною, на тому й розійшлися. А вже через два тижні подали до сільської ради заяву.
Нарешті прибули на місце. Дворик доглянутий. Хатинка невеличка, зате чепурна. Господарі – милі люди. Розмовляють виключно російською. Відразу ж запросили  за стіл. Наїдків повно – усе готувала сама Майя Миколаївна. Гостей – не дуже: гаряча пора. Секретар сільської ради Тетяна Рижкова розписувала наречених вдома. За свідків були онук Майї Миколаївни Дмитро та соціальна робітниця Олена Зеленська. На жаль, цієї церемонії ми вже не застали. Привітати молодят з одруженням прийшов також  сусід Іван. Він же приніс і квіти. Втім, як говорив Цурпалов,  ще не вечір. Розмови і сміх не вгавали. Видно було неозброєним оком, що і жених, і наречена почуваються  щасливими. Він кличе її мамочкою, вона ж називає його Митьою. Цілуватися під вигуки “гірко!” соромляться, але цілуються.

На жаль,  не бачила, якою щасливою почувається матуся, донька Майї Миколаївни. Розсердилася вона на рідненьку. Тому й не прийшла привітати. До цього вони мешкали разом на іншому кінці села. Мама допомагала доньці піднімати на ноги внука і внучку. Дочка ж безробітна. Жили на пенсію старенької та на гроші, які разом по людях зароблять. Ще Олена розповідала, що Майя Миколаївна стільки людям роботи переробила: і городи садила, сапувала, вибирала, і прала людям, і прибирала, і їсти варила. І при цьому за роботу брала не стільки, як зазвичай беруть інші. А майже в половину менше.

- Пересердиться, - заспокоювала сама себе і всіх Майя Миколаївна. – Воно ж, зрозуміло, то за мамою все було. Немов мале дитя від сиськи відняли. Але сердитися нічого. Я їй свою пенсію залишила. Спасибі, Дмитро Петрович мене зрозумів. Ще коли він запропонував перейти до нього, я зразу сказала, що не можу, інакше залишу дочку без грошей. А він порадив мою пенсію залишити доньці. “А нам, - сказав, - і моєї вистачить.”

Загалом, у Майї Миколаївни три доньки. Одна живе у Луганську. Інша  - в Запоріжжі. І лише третя приїхала з нею у Переволочну. Сама ж Майя Миколаївна родом із Запоріжжя. Напівукраїнка, напівросіянка. З першим чоловіком, хоч він із прилуцького краю, а саме з села Лиски, познайомилася у Севастополі. Він служив на флоті, а вона приїхала туди у відрядження. Після одруження переїхали у Харківську область. Там майже двадцять років вона протрудилася  на Ізюмському заводі по виготовленню окулярів. А тоді втекла від чоловіка ... через горілку. Уся рідня залишилася в Запоріжжі. На Прилуччині її зустріла рідня чоловіка. Благо – доброзичливо.
У Цурпалова Майя Миколаївна теж не перша дружина. Він чистокровний росіянин, уродженець Амурської області. Весь вік прожив там і пропрацював, тепер має непогану пенсію. Ким тільки не був: і токарем, і водієм, і електриком... Ще парубком працював мотористом на катері. Пошту перевозив. Там і жив. Гуляти не ходив. А то якось переконали його хлопці піти у клуб, хоч на дівчат подивитися.

- Заходжу, - згадує Дмитро Петрович, - там така красуня пишна сидить. Я до цього часу тільки худеньких бачив, а тут... Сподобалася!!! Відразу кинувся до неї: “Давай женитися!” – кажу. А вона відповідає: “Ще подивитися треба!” А що там довго роздивлятися, кажу: “Даю тобі два дні.” Прийшов через пару днів, як і обіцяв. “Згодна?” – питаю. “Згодна.” Одружилися і прожили з нею п’ятдесят шість років.
Перша дружина Цурпалова померла рік тому. Це заради неї Дмитро Петрович переїхав сюди жити.
-Охіньківська вона, - уточнює новоспечений наречений. – А в Росію привіз її дядько, щоб подивилася, як люди живуть. Бо на Україні тоді злидні були. Та й зараз... Не хотів я сюди їхати. Там у мене друзів багато. В біді не залишили б. А тут? Я наче сирота. Слава Богу, що жіночку таку гарну мені послав.
- А чим же вона вас приворожила? – допитуюся.
- Я з іншими бабцями раніше спілкувався, запрошував приходити жити, а вони казали, то доїти вже не можу, то город обходити немає сили. А ця прийшла, дивлюся  - трудолюбива, дуже чистоту  любить, порядок, а тепер ще й мене, хазяїна. Порядок у хаті навела. Тільки прийшла й каже: “Ой! У тебе все спочатку треба починати: підлога не фарбована. Я люблю, щоб гардини до підлоги висіли, килими були заслані.” Я кажу,  все є: до-ріжки у сарайчику, гардини у шифоньєрі». Все дістала, підфарбувала, повісила. Не хата, а рай тепер.

- Спасибі, Дмитро Петрович на все гроші давав. Ось і оцей, новий, килим ми вже разом купили. Хороша він людина. Навіть з самого початку показав, де гроші в нього. Значить - довіряє.
- А як же інтимні стосунки? – нахабнію.
- Обмежуємося    тільки обіймами і поцілунками, - почули сором’язливу відповідь.
До речі, Дмитро  Петрович з цього приводу навіть трохи хвилюється, але дружиною не нахвалиться. Каже: “От приїдете подивитесь, як ми гарно будемо жити.”

Наталка Весняна, «Прилуччина»
 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: