Німецький велосипед їздив 40 років, або Що у нас трофейного?

Учитель історії Вороб’ївської школи Новгород-Сіверського району Михайло Школоберда до 1980 року їздив на німецькому велосипеді. Потім купив «Україну», бо німецький весь час просили покататися. Зараз велосипед не їздить. Треба закріпити ліву педаль, замінити шкіру сидіння тощо.



— Велосипед був дуже легким на хід і витривалим, — розповідає Михайло Данилович. — Зроблений дуже акуратно, точно і якісно. Для того щоб змастити нутрощі колеса чи каретки, не треба його розбирати. Для цього передбачені штуцери. За стільки років міняв ланцюг, гуму, підшипники та інші деталі. Вони майже всі підходили від наших велосипедів. Передаточні зірочки кріпилися на різьбі. Коли зносилися німецькі, поставив радянські. До того часу наші вже навчилися робити. Чимало технологій вивозили з Німеччини.

— З війни везли кілька категорій речей, — говорить директор Чернігівського історичного музею Сергій Лаєвський. — Перш за все, невеликі побутові предмети: ліхтарі, фотоапарати, бритви. Транспорт: від велосипеда до мотоцикла і автомобіля. Військове спорядження та зброя: фляги, біноклі, пістолети. Привозили й одяг, переважно жіночий. Це могла бути сукня, кофточка чи хустинка. Везли навіть порцеляну, статуї, картини.

Невеликі предмети радянські солдати брали собі за правом сильного. Вважали, що вони проливали кров і тому мають повне моральне право взяти собі щось або на згадку, або корисне. Оскільки солдати були переважно з селян, вони брали практичні речі для господарства. Якщо господар чинив спротив, його могли відштовхнути або і пристрелити.

Рядові вивозили те, що могло вміститися у речовому мішку чи могли донести в руках. Офіцери, залежно від звання й посади, вивозили речі транспортом. Комендант радянської окупаційної зони в Німеччині, маршал Георгій Жуков вивозив трофеї вагонами.



Чимало німецького залишилося після війни і в Чернігові. Центр міста забудований за участі німецьких військовополонених. Вони розчищали завали, прибирали вулиці та працювали на будівництві.

— Готель «Десна» на Красній площі будували полонені німці, стояли вежі з кулеметниками, територія була обгороджена колючим дротом, — каже Сергій Назарович. — Це я знаю від батька, який працював там.

Автомобільний міст через річку Десна у напрямку Києва також німецький.
— Конструкції надійшли з Німеччини по репараціях*, тому паспорта на них немає, — повідомив колишній голова Чернігівської облдержадміністрації Микола Бутко. — Довгий час у 1990-х — початку 2000-х тривали дискусії, аварійний міст чи ні. І експертним методом дійшли до того, що його можна капітально відремонтувати.

— Уперше капітально міст ремонтували у 1994-ому, вдруге — у 2004-ому, — додає інший колишній губернатор Валентин Мельничук. — При належному догляді він простоїть ще 50 років.

Репарація — відшкодування збитків Німеччиною.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №19 (1461)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: