А в Мені на базарі...

Містечко Мена - звісно, не Одеса. Але Мена теж варта знайомства зблизька.


Перше метушливе життя, що зажевріло вдалині майже порожньої центральної вулиці Мени, виявилося... торгівельним лотком із погребальними вінками. Господар царства мертвих Аід просунув свої щупальці у світ живих та робить бізнес. У Мені в нього ціла торгівельна мережа, розташована серед рядів місцевого базару.

- Невже вимирає Мена? - запитую у продавця магазину ритуальних послуг.

- Ні, що Ви! Віночки по тридцять гривень, табличка з фотокарткою за сто, -відповідає Наталія Іванівна, паралельно обслуговуючи клієнтів. - Живе й жити хоче. Хай не ми, то хоч наші діти добре поживуть. Вчора вже щось наш Прем’єр-міністр із ЄС підписав, ось ми на крок етапи ближчими до Європи. Може не ми, так наші діти скоро Європу побачать.

- Так побачити й зараз можна. Купуйте квитки і - вперед.

- Грошей нема.

- То невже після підписання чогось там з ЄС з’являться?

Можливо й права Наталія Іванівна, що до Європи ми все ближче стаємо. Ось в їхньому одязі вже ходимо!

Маю на увазі магазинчики вживаного одягу з толерантним написом на вивісках: «Одяг з Європи»...

Ось і на велосипедах уся Мена їздить, наче в якому-небудь Амстердамі чи Лондоні. Там новенькі бюджетні двоколісні стоять на стоянках. Заплатив карткою пару фунтів - і катайся хоч день, залишивши потім засіб пересування на будь-якій міській велостоянці.

У жителів Мени велосипеди інші. Переважно радянські, облізлі, що пройшли вже не один десяток тисяч кілометрів і капітальні ремонти. Але ж свої, власні! На відміну від Європи, у Мені можуть собі це дозволити. Такі ось сумні жарти виходять.

Та й лишати засіб пересування не обов’язково на якійсь стоянці - кинув прямо на сходах до торгі-вельного павільйону, та й пішов у справах.

- Власники кидають велосипеди так безтурботно! У Мені їх, мабуть, не крадуть? - запитую у жінки, що продає поруч засоби для гоління.

- Каждый размышпяет по-своему, - відповідає вона російською з таким чітким неросійським акцентом, що будь тут хоч один справжнісінький бандерівець - стояли б її родичі у черзі до Наталії Іванівни. Та нема у Мені бандерівців. Хоча... Путін може б і знайшов.

Інші продавці місцевого базару розмовляють або російською, або... «менською».

- Дві пари російських шкарпеток, будь-ласка, - звертаюсь до жіночки, на лотку якої висить табличка «Тільки українські шкарпетки».

- Російських немає. Є українські, турецькі, китайські.

- Що, Путіну бойкот оголосили?

- У нас ніколи російських не було. Далеко з Росії возити.

- Згоден: з Китаю, напевно, ближче.

Посеред рядів висить чийсь невеличкий радіоприймач. Обмотаний дротом, причеплений до вішалки разом з товаром. Із нього гучно лунає трансляція засідання Верховної Ради України. Менський базар слухає словесні бої народних обранців.

- Після голосування я дам Вам слово, - вкотре заспокоює в одній особі перша й друга людина країни (в.о. президента та голова парламенту) Олександр Турчинов депутата Єфремова. Той пристрасно хоче висловитися саме з питання, яке ставиться на голосування.

По закінченню голосування Турчинов, як і обіцяв, надав Єфремову слово, котре тепер, після прийняття рішення, втратило вже будь-який сенс.

- А каченята, по-Вашому, не хворіють? - обурюється бабуся словами торговки. Та продає «качок-немовлят» і намагалася переконати досвідчену сивиною господарку, що каченята, на відміну від курчат, зовсім не хворіють у юному віці.

А тим часом Єфремов з радіоприймача наводить докази того, що під час голосування лише з одного питання нова, «найдемократичніша у світі» влада, вже двічі порушила регламент.

- Зміни влади ми поки що не відчули, - каже продавець мороженої риби. - Та й не до нас їм зараз. Про оборону країни слід думати.

Бабця, що розташувалася біля самої проїжджої частини, про оборону не думає. Вона думає, кому б продати кров’янку, пропагуючи кожному перехожому правильне харчування.

- Візьми, хлопчику, вона свіженька й смачна, - звертається бабуся до зголоднілого кореспондента «Чернігівщини». - Скуштуй тільки. Її отак зразу й можна їсти. Думала до Києва везти, але родичка померла, тому тут торгую.

- Купуй. Я й шматочками тобі поріжу, - не вгамовується бабуся. Вмовила! Без грошей вона сьогодні точно додому не піде. Хоча на менському базарі у неї стільки конкурентів, що без активного продажу можна й прогоріти.

«Можливо, лев у зоопарку сьогодні вперше поласує кров’янкою», - протягую продавчині 8 гривень за два чималі шматочки.

Ігор Стах, "Чернігівщина" №15 (467) від 10 квітня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: