Роман Грабович: Викиньмо 80% чиновників на вулицю, тоді, може, заживемо по-людськи

Викиньмо 80% чиновників на вулицю, тоді, може, заживемо по-людськи

На всю область не знайдеться зали, яка б могла їх усіх гуртом вмістити. Навряд чи й такий майдан знайдеться. Річ у тім, що, за даними Рахункової палати України, в розрахунку на 10 тисяч жителів країни припадає в середньому 13 працівників державних адміністрацій. І це тільки – АДМІНІСТРАЦІЙ! А чиновників районних рад? А представників всіляких служб – настільки «важливих» для життєдіяльності краю, що й самі їхні працівники часом ледь-ледь здогадуються про функції, на них покладені? Скільки ж дала нам влада отих «управлінь», «відділів», «палат», «приймалень», «інспекцій» і т. д. і т. ін.! Окрім обласного центру і двох міст обласного підпорядкування, регіон розбито на 22 райони, в кожному з яких діють структурні підрозділи управлінського апарату! Часом сідаю я біля карти нашої рідної області, підіпру кулаком голову та й думку гадаю, - і на чортового батька нам стільки?!

Скільки можна оплачувати свинство?!

Скількох нахлібників посадила на голови платників податків (тобто, нас з вами) влада! І не лише посадила, а до всього цього надала їм «блатний» статус держслужбовців. Доплати, ранги, ступені, пільги – все це є для них, і все це фінансується з кишень простих громадян. Для них створено окремі курорти, лікарні, профілакторії і санаторії. Вони катаються на «крутих» іномарках, в окремих купе і, навіть, вагонах, в кріслах бізнес-класу на літаках. Кого бізнес-клас не влаштовує, той може і цілий літак взяти, вітчизняну красуню прихопити і в Париж (можна, транзитом через Японію і Гаваї) злітати на вік-енд. Ось наш відомий земляк так чинив, півмільйона наших з вами грошей прокатав і відповідати за це, схоже, ні перед ким не буде.
Крім цього, вони мають до сорока днів оплачуваної відпустки, «тринадцяту зарплату» (про яку вже забули прості громадяни), захмарних розмірів премії. Карпатські гори, морське узбережжя Криму, а тепер вже і лісові та озерні території Чернігівщини вкриваються віллами і «хатинками» закритого типу, призначених для відпочинку «слуг народу». У них окремі, оточені колючим дротом і охороною, місця для ловитви риби, полювання, пікніків і т. ін. Проїдьте, шановний читачу, хоча б у Берестовецький ліс, що на Борзнянщині, поспілкуйтеся з мешканцями навколишніх сіл, то багато чого дізнатись зможете. І там, і в багатьох інших місцях вам розкажуть про те, що (яке неймовірне свинство!)  коїться під час цих заміських прогулянок достойників столичного, обласного та районного рівнів. А після свинства пани начальники «відмиваються» у блатних банях і саунах. І все це неподобство фінансується з бюджету! Фінансується в Києві, Чернігові, Ніжині, Борзні, Срібному і Талалаївці.
Так-от, під час розглядання карти моєї рідної області особливу увагу звернув я на дві географічні назви, позначені в цьому списку останніми. Зупинився я поглядом у лівому нижньому куті карти, де, окрім Талалаївського й Срібнянського, скромно притулився ще один район-ліліпут – Варвинський. І отут згадався мені нещасний, закиданий яйцями на території рідної йому Київської області, віце-прем’єр з питань адміністративної реформи Роман Безсмертний. Згадався «в контексті» роздумів на тему «Якщо чиновницьку «касту» не можна перетворити на справжніх «слуг народу», то, може, справді варто ще раз спробувати хоча б зменшити їхню кількість – на 10, 20, 50 чи й усі 80 відсотків?» Отже, подумав я і вирішив запропонувати поміркувати на цю тему читачам.

Скоротити!

Я, шановні земляки, терпіти не можу Безсмертного. «Слизьким» якимось він мені здається. Я також розчарований тим, що відбувається в країні після Помаранчевої революції, яка й зініціювала спробу здійснення «реформи Безсмертного». Але! Іншого виходу, як повернення до неї не бачу.
Ну, навіщо державному і обласному бюджетам райони, в кожному з яких не нараховується і по 20 тисяч мешканців? А от штатний розклад посад і посадовців у них той самий, що і в Прилуцькому? Чому не об’єднати їх в одну адміністративну одиницю? Чому цього ж не зробити зі, скажімо, Ніжинським, Носівським та Бобровицьким райони. Те ж саме – з Бахмацьким, Борзнянським і, наприклад, Коропським. А штати чиновників скоротити, і нехай вони ідуть і стають на облік на біржі праці – туди ж, куди своїм недолугим керуванням упродовж років і десятиліть спровадили тисячі своїх земляків. Досить з чиновників держслужби (взагалі в самому цьому терміні закладене казна-що, - невже працівник управління чи відділу освіти більше прислужився державі, чим, наприклад, вчитель сільської школи?!).

З голоду не пропадуть

Закиди на кшталт того, що після переформатування в районах, мовляв, почнеться безвладдя, бо з райцентру далі до села їздити представникам влади буде, вважаю смішними. Такими ж є і закиди про те, що «чужі люди» не знатимуть проблем району так, як «свої». Чого вони не знатимуть – як корупційні схеми, виплекані роками, до нових умов пристосувати? Ну, це хіба що. Знаю, що на «маленьких» посадах з невеликими зарплатами в органах влади працює чимало чесних людей. Їм, звісно, треба допомогти працевлаштуватися – отримати таке місце роботи, де б людина не штани (чи спідницю) протирала, а користь землякам, суспільству і самій собі приносила. І це має зробити держава! Натомість жодного жалю не має бути щодо представників високого чиновництва, яке втратить посади в районах. Не хвилюймося за них, адже абсолютна більшість з них має бізнес, зареєстрований на інших (часто підставних) осіб, має такі «зв’язки» і в області, і в столиці, що без шматка хліба не залишиться. Крім того, слід врахувати, що такі чиновники давно «відрізали» собі шматки жирної землі, яка «чудодійним чином» опиниться в їхніх руках (і в руках знову ж таки підставних осіб), щойно піде процес вільного продажу землі. А що вони встигнуть це зробити і що це відбудеться дуже скоро, то в цьому немає жодного сумніву. Переділ землі давно закінчено, все, що можна було, вже вкрадено, а що не можна, вони вкрадуть пізніше. Встигнуть! До всього слід додати те, що їхні гаманці, банківські рахунки та панчохи давно переповнено капіталом. Що тут скажеш, коли в одному з районів області (земелька в ньому – пальчики оближеш!) рядові громадяни тільки й говорять про те, що, мовляв, голова райдержадміністрації та його «сільськогосподарський» заступник «взяли» по півтора мільйони хабарів за «сприяння інвесторам, які брали місцеві землі в оренду». Всі про це знають. Всі, окрім представників правоохоронних органів і тих осіб, які рекомендували потенційних хабарників на посади. Чому? Бо поділилися! А не поділилися, то ще поділяться.
Дурницею є і закиди на кшталт того, що при вищезгаданій реформі буде ліквідовано багато населених пунктів. Дурницею є також байка про «закриття районних лікарень», а також деяких шкіл, дитсадків, будинків культури. При правильному підході, серйозній до нього підготовці, внаслідок реформи саме місцеві громади (сільські, селищні, міські) отримають кошти на розбудову власної інфраструктури, а також - право самим розпоряджатися ними. Хай ці гроші йдуть саме на це, а не на те, щоб наповнювати корито, з якого жеруть представники чиновницької касти на місцях. 

Чому мовчить влада сьогодні?

Ще у 2005 році Роман Безсмертний говорив: «Дитсадок, дороги, освітлення, комунальні послуги, гаряча і холодна вода, опалення, дахи тощо, всі ці послуги, як показує досвід, може надавати тільки один інститут — місцеве самоврядування. А воно не може належним чином виконувати функції, бо не має на те ні повноважень, ні ресурсів. Вони замкнені на рівні держави. А держава цього не зробить, бо вона надто далеко від  людських проблем. Виходить замкнене коло.     Інша причина того, що людина не отримує тих послуг, які вона чекає від держави, — це нинішня система територіального устрою. Вона є дуже кострубатою. І не дозволяє раціонально розподілити повноваження та фінанси, вона не дає організувати життєдіяльність певного населеного пункту так, щоб людина в конкретних умовах отримувала якомога ширший спектр послуг, вона не дозволяє раціонально розпоряджатися тим ресурсом, який має певна адміністративно-територіальна одиниця...»
Говорив пан Безсмертний і про інше, а саме: «У кількох областях існують такі поняття, як міжрайонні податкові адміністрації. Тобто, одна податкова працює одразу на два або три райони. Це пояснюють тим, що в одному з районів немає платників податків. Тоді виникає питання: а чим у цьому районі займається місцева державна адміністрація?!»
Так було тоді і так є зараз. Просто влада на рівні держави, яка, в принципі, розуміє, що без адміністративно-територіальної реформи не обійтися в майбутньому, мовчить. Тимчасово. Чому? А тому що президентських виборів чекає. Той, хто хоче бути наступним президентом, змушений мовчати, бо, як почне говорити про цю реформу, то йому вибори на місцях чиновники-паразити, які бояться «скорочення штатів», завалять. А президентом, як бачимо з вересневих подій 2008 року, хочуть бути… УСІ – і Ющенко, і Тимошенко, і Янукович. І, що цікаво, двоє останніх прекрасно розуміють, що ніякі їхні викрутаси в парламенті, ніякі «прагнення» знівелювати значення президентської посади у них не пройдуть. Та ж вони обоє хочуть бути президентами з повноваженнями не меншими, аніж у Кучми! Це – факт, як є фактом і те, що про їхні справжні наміри знають політики на місцях. Події в Чернігівській облраді у вівторок 9 червня, коли фракція БЮТ не спромоглася назбирати голосів, щоб висловити недовіру своєму «ворогові» - губернатору Хоменку – є тому свідченням… Але я відхилився від теми.

Щоб не протягнути ноги

Так-от, країна, область і ми з вами, шановний читачу, ще трохи протягнемо, несучи на своїх шиях чиновників-упирів. Але протягнемо, наголошую, ТРОХИ… В іншому разі - протягнемо ноги. Надто довго мучились. Чому? Річ у тім, що до 1996 року країна жила за старою, ще радянською конституцією з узаконеною адміністративно-командною системою часів СРСР. Інакше не можна було. А от одразу після прийняття Конституції України люди, які хоч трохи думали про державу і її долю, зітхнули з полегшенням і заговорили про потреби реформ. Вже влітку 1997 року розпочалася робота над Концепцією адміністративної реформи в Україні. Тільки ж керування комісією доручили не будь-кому, а «комсомольцю» (після цього він, щоправда, встиг побути навіть Президентом України) Леоніду Кравчуку. І схоже на те, що «комсомольці» Кравчука-Кучми, коли розібралися в ситуації, вирішили, що реформ, які б зменшували реальну владу членів «КАСТИ», яка на той час вже сформувалася, не потрібно! Були, щоправда, якісь там кучмині укази, викаблучування перед демократичною Європою, але… «Заглохла», як кажуть, справа. Кучмі і його людям на місцях було й без того добре.
А потім був Майдан. І була надія. А потім була хитра мармиза Безсмертного, яка не подобалася більшості громадян. Далі і в Безсмертного і у, власне, «його» реформу полетіли яйця. Ні розуму, ні терпіння ані у Президента, ні в його оточення не вистачило, щоб довести справу до кінця, щоб пояснити громадянам, що реформа не Безсмертному потрібна, а ПРОСТИМ ЛЮДЯМ!

Реформа потрібна простим громадянам

От і маємо тепер те, що маємо. А маємо чиновницьку піраміду, ланки якої на місцях фактично лише фіксують отримані згори накази і (по можливості) працюють над їх виконанням. Жодної своєї думки, жодної відкритості щодо питань землекористування, приватизації, проведення тендерів на освоєння бюджетних коштів, як це планувалося в післяреволюційні часи, нема! Натомість є корупція, кумівство, недовіра (яка вже переростає в ненависть) народу до влади. Але! Почни говорити представникам цього ж народу в Щорсі чи Ріпках про те, що їхня районна влада відтепер базуватиметься в Корюківці або Чернігові, як вони не яйцями, а камінням готові будуть в тебе кидатися. Чому так? А тому що Безсмертному і його агітаторам не це треба було говорити. Перш за все, вони мали пояснити людям те, що реформа перш за все призведе до того, що чиновника Івана Петровича, посадовця Петра Івановича та держслужбовця Семена Семеновича (а їх усіх ДОБРЕ знають на місцях) в першу чергу викинуть з кабінетів. Що ті кошти, як б спрямовувались на зарплату першому, підуть на ремонт бруківки на місцевій площі, другому – на проведення газового опалення в місцевий дитсадок, а третьому – на ремонт водогону на околиці містечка. Що за кошти, виручені від продажу їхніх персональних авто, буде відремонтовано всі палати в місцевій лікарні, незважаючи на те, що вона втратить приставку «РАЙ». 

Так буде краще
 Я, звісно, все дуже спрощую. Не пишу подробиць про те, як це буде здійснюватись, скільки на все це потрібно грошей. Але, шановні читачі, всі потрібні матеріали є в періодичній пресі за 2005 рік. Читати варто, бо інакше, коли після виборів Президента у 2010 році знов заговорять про реформу, ми вдруге виявимось не готовими! Дозволю собі тільки ще раз зацитувати Безсмертного (тільки цифри!): «У законопроекті „Про територіальний устрій України” пропонується встановити три рівні адміністративно-територіальних одиниць: регіон, район, громада. При цьому громада припускає проживання в її межах не менш 5 тисяч жителів, район і місто-район — не менш 70 тис. жителів, регіон і місто-регіон — не менш 750 тис. жителів. Отже, крім 33 регіонів і міст-регіонів має бути узаконено 280 районів і 70 міст-районів, а також 4 тисячі громад. А сьогодні територіально-адміністративна система України включає 27 регіонів, 118 міських районів, 490 сільських районів, 12 115 рад різного рівня від сільських до обласних, а також 29 922 населених пункти…» Відчуваєте різницю?

Радикал, але ж фахівець
Зараз про все це говорять і, тим більше, пишуть набагато менше. Дозволю собі зацитувати кілька уривків з недавнього інтерв’ю політолога Олега Соскіна, який зараз очолює столичний Інститут трансформації суспільства. Його думки можна назвати радикальними, але все ж таки вони, на мою думку, заслуговують на увагу. Отже…
1) «Потрібно перейти до дворівневого рівня самоврядування. Треба ліквідувати райони. Залишити область і громаду як адміністративно-територіальні одиниці. При цьому ми погоджуємося навіть не змінювати кордони областей. Цим ми знімемо фактично штучний поділ на село, селище. смт, місто районного значення, обласного і т. ін. Ми знімемо основний поділ на міське і сільське населення. Це взагалі ламає залишки класової системи, яка ще існує в Україні. Це повністю вирівнює стандарти, відкриває можливості для зміни стандартів на селі… Отже, ми ліквідуємо районну ланку, таким чином ми зразу ж розкріпачуємо всі громади…»
2) «В малих і середніх містах ліквідуються управління СБУ, міліція і податкова і змінюється вся судова система. Міста розбиваються на дистрикти і кожний такий район обирає на 3 роки свого громадського суддю, який вирішує поточні справи; обирає свого дільничного на три роки… Служба паспортів – це також обов’язок муніципалітетів, так є в Чехії. Вводиться муніципальна міліція, яка слідкує за паркуванням та порядком у містах. А СБУ залишається тільки на рівні областей, так само, як і податкова…»

3) «Підходимо до головного питання – фінансів. Наша модель передбачає залишення фінансових ресурсів на місцях шляхом бюджетної і податкової реформи. Казначейство ліквідовується на рівні міст і агломерацій. Державне казначейство займається тільки питаннями контролю за державними грошима. Гроші, які сформовані на рівні місцевих бюджетів казначейство не має права забирати. Ми пропонуємо перехід до системи так званих директивних податків і розщеплення податків у точці їх збору. Це автоматичні податки, які не треба обраховувати. Вони автоматично наповнюють той чи інший рівень бюджету. Ми повністю ламаємо, ліквідуємо ієрархію бюджету. Тоді вже кожний бюджет є самодостатнім. Міста, райони, області, - ніхто не чекає, щоб був затверджений центральний бюджет. Кожен формує сам свій бюджет і має постійні джерела його наповнення. Таким чином, чи ліквідуємо систему бюджету розвитку і бюджету інвестиційного на рівні місцевої громади…»

Три вищенаведені цитати – лише думка групи фахівців, яка працювала над цим питанням. Звісно, можна все робити й по-іншому. Але що за це потрібно братися – в цьому немає сумніву. Звільнення від зайвого баласту, яким є чиновницька братія, Україні і українцям піде лише на користь. Від скількох вдасться звільнитися – 20, 50 чи 80% - поки що невідомо. Як на мене, то чим більше, тим краще. Зробимо це, - оживе Україна! 
Важко, але можливо
Закінчую двома тезами. По-перше, як би хто не ставився до Президента Ющенка, але треба віддати йому належне за те, що у 2005 році він наважився ставити питання про адміністративно-територіальну реформу. Наважився, без сумніву розуміючи, що цим самим наживає собі непримиренних ворогів в середовищі чиновництва! Втратити теплі місця, де можна майже нічого не робити і нажити капітал фактично без будь-якого ризику, для них неприйнятно.
По-друге, на жаль, немає в Україні політичної сили, яка могла б допомогти здійсненню проекту реформи. Річ у тім, що партійні структури вщент заповнено людьми, які і прийшли туди, щоб або зберегти посаду держслужбовця, або ж при нагоді за перемоги СВОЇХ на виборах, отримати доступ до бюджетного корита. Така ситуація утруднює завдання майбутньому реформатору. Саме тому, на мою думку, формування громадянської позиції кожного мешканця області, кожного громадянина України щодо цього питання вже зараз аж ніяк не буде зайвою. А що Чернігівській області, територія якої є другою (після Одеської) за величиною в Україні, і де проживає небагато населення, треба першою ставити питання про реформу. Досить чиновникам сидіти по закутках і висмоктати з бюджету останні соки.

З повагою, Роман ГРАБОВИЧ, місто Чернігів

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: