Миколу Невшупу підвісили за ноги і стукнули сідлом по голові

Микола Невшупа

20 липня менська міліція порушила кримінальну справу за фактом катування 50-річного Миколи Невшупи, жителя Синявки. Він потрапив до рук односельців. Наслідок — струс головного мозку, закрита черепно-мозкова травма, множинні забої, закритий перелом руки. Так люди вирішили провчити чоловіка, якого підозрюють у крадіжках. Лупцювали з десяток сільчан.

1. «Якби дочка не спасла, був би кончився»
Хатина Невшуп далеченько від центру села. Паркан повалився, воріт немає. Перед хлівом і хатою бур'ян по пояс. З хазяйства лише собака. Дружина Світлана порається на городі, донька Альона приглядає за 2,5-річним сином Назаром. Господар Микола Антонович відлежується з хаті.

—  ...Ніяк не оклигаю, — жаліється чоловік. — Як згадаю той день, аж трясе мене. Було то 12 травня. По сусідству проводи гуляли. Я ж туди не ходив. Хоча стопочку теж зранку хильнув. Сиджу вдома, нікого не чіпаю, надворі білий день. 13-а година, і тут з гулянки у мій двір приходять батько й син Лозові, Комаров, Гончаренко, Василенко та інші. І до мене: «Ти коня вкрав!» У Гончаренка кобила пропала в ніч з 9 на 10 травня. Я й відказую: "Нічого не знаю, нічого не бачив. Вони давай мене лупцювать.

— Випросилися?
—  Мовчав. Били, доки й паморокіл не забили. Дружину у цей час у хаті зачинили. Кричали: «Признавайся, що ти вкрав!» Товкли мене перед порогом. Відбиватися сил не було. Тоді вони зв'язали мені ноги дротом і підвісили перед порогом на залізній трубі між яблунями.   Від   голови   до землі лишалися сантиметри. Всі, кому не лінь, продовжували мене товкти. Так тривало хвилин двадцять. Розлючені односельці лазили в моєму сараї. Комаров вискочив із велосипедним сідлом у руках. Мовляв, знайшов своє... і вперіщив мене по голові. Я відключився. Прийшов до тями уже на землі, мене відливали водою.

— Батько був весь у крові, його колотило, коли я  зайшла у двір, — згадує 23-річна Альона Невшупа, донька Миколи. — Кинулася до нього: «Папа, як себе почуваєш?» А він щось таке відказав, зовсім не у тему. Я закричала, що викличу міліцію, і побігла у сільраду за допомогою. Лише тоді вони перестали гамселити батька. Напівживого відвезли до лікарні. Більше двох тижнів лікували. А тепер мені оті, що били, погрожують. Мовляв, якщо нас посадять, тобі не жить.

—  Миколо Антоновичу, чому саме до вас прийшли люди нарозбірки?
— Хтось комусь щось сказав, мовляв, бачили мене з Юрієм Кузьменком, що коня
вивели. Юрій утік у ліс, а його співмешканку під погрозами змусили написати, що то ми крали. Через це я й постраждав. Хоча і кінь Гончаренка знайшовся.

— У вас четверо членів сім'ї. Ні ви, ні дружина, ні донька ніде не працюєте. За що живете?

— Свій город. Що виротимо, продаємо на базарі, та за ті гроші, що донька за внука отримує, живемо.

2. Якби не крав по людях, ніхто б і не чіпав
— Після „повчань” Невшупи я взяв усю вину на себе, — розказує 40-річний Олександр  Гончаренко, —   бо все почалося через мою коняку. Вона ж годувальниця! Уявіть, роботи в селі немає. А в нас з дружиною двоє дітей. їх годувати, ростити, вивчити треба. Чим по людських погребах та городах красти, завели хазяйство; чотири корови, двоє свиней, кобила, гуси, кури, сорок соток городу. Підйом о 4-ій ранку, відбій опівночі. Щоб до ладу, щоб хоч якусь копійку заробить. А воно нетруджене... — Олександр Гончаренко стискає кулаки і на очі навертаються сльози.

— Як зникла Зорка, я був сам не свій. 9 травня працювали цілісінький день, півтора гектара  волочили.  Закінчили уже по темному. Кобила ледь ноги тягала.

Зморену, я прип'яв її пастись, думав, хай хоч ніч відпочине. Вранці на пасовисько— тільки ланцюг валяється. Розстебнули і коня вкрали. Я в сільраду, в міліцію заяву написав. Дружина, діти і я добу її шукали по всій окрузі. Потім люди розказали, що бачили її, пасеться поблизу села Забарівка, біля станції Низківка. Це за 10 кілометрів від Синявки. Пішов пішки.

Тварина була загнана. Оті десять кілометрів назад вів її аж чотири години. Певно, вони скакали на ній, а вона ж не підкована. Ледь привів додому. Вона лягла і не встає. І діти, й жінка голосили за нею, як за покійником. Слава Богу, за кілька днів оклигала.

З самого початку підозрював, що то Невшупа, і в міліції про це казав. Бо не раз від людей чув, що він причетний до викрадення коней у селі. Виводить і здає скупщикам  -м'ясникам по півтори тисячі за голову. Це тоді, копи добру конячу з упряжжю продають по чотири з половиною. Отоді і згадалося все, як пропав кінь у Василенка, у Щербини, Бондаренка. А коня Погорілка знайшли у покинутій хаті, що навпроти житла Невшуп. Та довести, що то він украв, не могли. А люди у селі все бачать.

Невшупу не раз ловили односельці у себе на городі. У того картоплю покраде, у того часник, іншу городину, курей, індиків і їздять на базар продавать. Його ж з армії, був прапорщиком, служив у Сумській області, через крадіжку вигнали. Щось із складу поцупив. І тепер не кається. Копи сиділи на проводах, хтось почав розмову про те. що він краде коней, іншу живність. Ось і пішли до нього поговорити. А він в очі бреше: «Ні, я нічого не знаю». Навіть після того, як люди пішли у сарай і почали виносити звідти свої велосипеди (точніше, те, що від них залишилося), обприскувачі, каністри з соляркою. Кожен впізнавав своє. Такий ґвалт зчинився...

А я, як згадав про свою Зорку, не стримався,..

Та хіба я один такий, якби всі, кого він обікрав, зійшлися, точно б прибили. Навіть дружина Невшупи за нього не заступилася, мовчала, як риба. Попросив чарку, налила. Закуску вже брав сам, чавун здоровенний з тушкованою індичатиною стояв. Взяв стегно, заїв. Скажіть, звідки у цих лобуряк індик? Теж у когось украли! Та тільки бабці самотні бояться йому претензії пред'являти, бо ще спалить чи вночі придушить. Я мужик, а він і на моє позарився. Ніяких злих намірів я не мав, не готувався. Все сталося спонтанно. Просто хотів провчити прапора, щоб більше у людей не крав, — Олександр обнімає кобилу, ніжно гладить по морді. —Добре, що жива лишилася. Бо прапор украв у когось півня і, певно, кинувся рубати. Попав по волу, птах вирвався і втік. Тижнів зо два бігав по людських городах, люди підгодовували. Він клював зерно, а воно через дірку випадало... Такі здох.

У Василини Михайлівни Левенець пропали перед Пасхою дві курки і півень, червоні, вгодовані. Та не заявляла бабця у міліцію. «Якщо голодне, нехай їсть», — поблажливо каже вона. «А що толку скаржитися, — приєднується Ганна Зінченко, колишня сусідка Невшуп. — Він, Коли жив з нами, не в ліс, а в наш хлів взимку по дрова ходив. Стежку протоптав. Викликали ми голову сільради і міліцію. А Невшупа на своєму стоїть: «То не я».

3. "Його вбить мало, паразита"
Так кажуть про Миколу Невшупу у Синявці. До кого не підходиш, усі негативно відгукуються про нього. І кожен розповідає свою історію.65-річна Євгенія Зеньцова, вчителька, нині пенсіонерка:

— Минулої осені у моєї сестри Зінаїди Козачок рясно_ вродили яблука. Якраз у той час у село приїздила машина з «Ясена» їх закуповувати. Ми з чоловіком і сестра нарвали 16 величезних полотняних мішків яблук. Склали їх під деревом у садку. Вранці мали везти здавати. В той час, коли вкривали мішки, мимо проїздив Микола Невшупа. Вранці чоловік запряг коня і за мішками. А їх немає. Я кажу, поїдь, подивись, хто наші яблука здаватиме. Він і став біля приймальників. Дивиться, а Невшупи з Комаровим привезли наші яблука здавати. Чому наші? Бо у нас давній сорт, рябенькі такі. Ні у кого в селі таких немає. Я до Невшуп, у них всі яблука на деревах. Я до Комарова. Батько каже, нічого не знаю. Я стала совістити. Кажу, дайте, хоч свої мішки заберу. Зайшла у хлівець, а вони лежать. Невшупи з Комаровими наші яблука вкрали.

Проте їх тоді навіть не оштрафували, хоч ми і заявляли у міліцію. А для порушення кримінальної справи не вистачило суми збитків (500 гривень).

Я за Сашу Гончаренка, свого колишнього учня. Натерпівся чоловік. А тепер його можуть у тюрму посадити. Питається, за що?

P.S  Звісно, людей можна зрозуміти. Проте одного разу вони провчать винного, вдруге іще здасться, що то винний, а втретє — за звичкою. На те, щоб карати винних, е правоохоронці; суд, тюрма.

Альона Невшупа із сином

Євгенія Зеньцова

Валентина Тимошко (щотижневик „Вісник Ч” №33)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: