Чернігів – Замбров: інтеграційний табір для інвалідів

Понеділок, 11 серпня 2008 14:20 | Переглядів: 9078

- Як ти ставишся до інвалідів?
- Я їх боюся.

З життя.

Близько двадцяти інвалідів з Чернігова та польського міста Замбров брали участь у проекті “Ми бачимо світ однаково”, спрямованому на соціалізацію людей особливим потребами. Табір тривав із першого по десяте серпня на базі “Елеткроніка”, що у Снов'янці. З чого все почалося та чим закінчилося – читайте далі.

Польський погляд

Богуслава Вішневська, член громадської організації “Товариство “Шанс”, місто Замбров:

Цей табір – другий крок великого проекту, й він має бути інтернаціональним. Чому саме Чернігів? Тому що ми здавна товаришуємо.

Місто, в якому ми живемо, невеличке, 24 тисячі населення. І якось ми помітили, що у нас багато інвалідів. Це дивне слово - “помітили”, адже зазвичай ці люди замкнені в чотирьох стінах, їх мало хто бачить, але вони завжди потребують допомоги. Тому ми й розпочали роботу нашої організації “Шанс”. Зараз ми працюємо над створенням бази волонтерів та бази інвалідів. Бо головне тут - це взаємодія. Скажімо, в людини є час ввечері в суботу присвятити себе волонтерству. Вона має лише сказати нам про це, а ми запропонуємо їй перелік людей, які саме цього вечора потребують допомоги. Скласти точний перелік волонтерів дуже важко, тому що багато людей приходять, багато йдуть. Хтось займається цією справою лише раз на рік, а хтось – щодня.

Для зручності роботи в нашому місті є локальний центр активності – це одна будівля, в якій знаходяться різні громадські та волонтерські організації. Завдяки зручному розташуванню вони пов'язані й легко координують свою роботу. Найвдалішим способом для створення постійної волонтерської бази ми вважаємо шкільні клуби волонтерів. Ці клуб передбачають часту зміну кадрів, однак і безупинний потік нових. Таким чином відбувається й виховання дітей, й постійна допомога тим, кому вона необхідна.

Український погляд

Світлана Федорова, голова правління Чернігівського міського громадського об'єднання “Шанс”.

У Чернігівській області проживають близько 80 тисяч інвалідів, половина з них – у Чернігові. Головна їхня проблема – та ж сама замкненість. І часто вона створюється дивним чином: замкнений спосіб життя інваліда провокують... батьки. Дуже легко уявити ситуацію, за якої в сім'ї народжується неповносправна дитина й мати – виключно з добрими намірами – намагається захистити свою дитину від оточення. Щоби її не образили, не завдали шкоди, щоби не засміяли. Усі свої сили мати віддає своїй дитині, однак вона не може забезпечити її тим, чим забезпечує суспільство. Тому навіть коли нашій організації вдається домогтися працевлаштування для дорослої людини з особливим потребами, вона часто буває до цієї роботи не готовою.

Головною своєю задачею ми бачимо роботу з дітьми та з батьками, які в жодному разі не мусять ізолювати свою дитину, а оточуючі, в свою чергу, мають етично й доброзичливо ставитися до інвалідів. І тут же варто згадати про функцію держави, яка за останні десятиліття звикла вирішувати проблеми інвалідів пенсією. І все. А світовий досвід показує, що в інваліді перш за все треба побачити людину, а вже потім цій людині подати руку допомоги.

Волонтери в нашу організацію приходять час від часу. Дехто йде після першого ж дня. Дехто лишається на завжди. Інколи ми звертаємося по допомогу до студентів Чернігівського педагогічного університету. На приклад, зверталися до них під час зимових свят, щоби вони допомогли нам рознести подарунки у сім'ї інвалідів. Багато хто не витримав більше одного дня, адже побачити й пережити стільки людського горя не кожному під силу.

Правозахисний погляд

Сергій Буров, правозахисник.

Те, що відбувається сьогодні в цьому таборі- лише маленька крапелька того, що має робити держава. Адже держава розглядає людей з особливими потребами виключно як пункт витрат – пільг, пенсій, соціальних допомог. Хоча й цей свій обов'язок вона виконує сумнівно. На приклад, порівняйте: прожитковий мінімум для здорової людини в Україні складає 647 грн, а для інваліда – 481 грн.

Що ж відбувалося в таборі

Протягом десяти днів – із першого по десяте серпня – двадцять інвалідів і вісім волонтерів переконували одне одного, що вони бачать світ однаково. Основним акцентом протягом цього часу була художня майстерність та рукоділля, адже - “Ми бачимо світ однаково”, значить, цьому баченню має бути візуальна підтримка. Також молоді люди робили театральні постановки, пантоміми, різні поробки.

Гостям, які приїхали на завершальний вечір, зразу було не дуже зрозуміло, в чому полягала робота волонтерів і тренерів. Але організатори, які перебували в таборі з першого до останнього дня, розповіли, що результати роботи просто вражаючі. Інваліди - люди, які все життя просиділи вдома, майже нікуди не виходили - спершу взагалі не йшли на контакт. Вони не розмовляли, не брали ні в чому участь, не йшли на контакт.

А вже за тиждень у кожного з них світилися очі, вони жваво розмовляли, всюди хотіли бути першими, дарували одне одному квіти. Як пояснила пані Богда з Замброва, ці люди відчули головне: вони можуть жити поза межами дому. Після тижневої розлуки з близькими вони сприйматимуть домівку не як тюрму, а як осередок добра й тепла. Хоча й знатимуть, що поза домом у них теж є друзі, які їх завжди підтримають та радо зустрінуть.

Надалі організатори планують й інші програми для соціалізації інвалідів. Зокрема таку, в якій основним методом соціалізації буде театр.
Така робота необхідна, адже незважаючи на те що ми бачимо світ однаково, в здорових та інвалідів є, чому повчитися одне в одного. І з усього спектру почуттів, які варто мати щодо інвалідів, боятися їх узагалі не треба. Адже рідко коли можна зустріти людей таких добрих та таких світлих, як вони.

Вітання іменинників