«Ласкаво просимо!», або Над школою навис дамоклів меч

Прошкую доріжкою через лісок. Ані душі. Лише кілька величних ялинових стовбурів тримають велосипеди.
Попереду добротна двоповерхова цегляна будівля, а над входом привітний транспарант – «ЛАСКАВО ПРОСИМО!»
Цим «запрошенням» я і скористався – переступаю поріг Гусавської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Менського району.

На волосинці

Роздивляюся – і очам не вірю. Все блищить, усе сяє. На стінах із любов’ю розміщено декоративно-ужиткові твори, так би мовити, гусавської мистецької школи, вистачає різної наочності. Таке враження, якщо не Президента, Прем’єра чи міністра освіти сьогодні зустрічатимуть, то обласне керівництво – це вже точно.
Але тієї п’ятниці, 15 березня, жодних заходів не було заплановано. Школа жила своїм звичним життям. І хоч їй, колишній соціалістичній, уже під сорок, має здоровий вигляд – на совість збудована, та й ремонти, бачу, тут роблять вчасно: де пофарбують, побілять, а де цементним розчином акуратно залатають…
Не приховую своїх перших вражень перед директоркою Наталією Картун.
– Батьків залучаємо… А подивіться, який лінолеум у коридорах! Райвідділ освіти потурбувався, – вдячно каже.
Більше того, Наталія Олександрівна була готова показати кожний куточок і закапелок свого закладу. Заглянув, у які встиг, кабінети і класи – всі впорядковані, естетично оформлені та прибрані.
– У нас працюють різні гуртки, маємо майстерні, ігрову кімнату, спортзал, комп’ютери, ноутбуки, – не без гордості зазначила Наталія Олександрівна. – Їдальня хороша, діти повноцінно харчуються. Батьки продуктами допомагають, а місцевий підприємець свіжу рибу часто завозить. Постійно у раціоні учнів 1–4 класів – молокопродукти. Між іншим, якраз перерва, і можете оцінити, наскільки смачно готують наші кухарі.
Відмовляюся, і лише краєчком ока, з-за одвірка, підгледів, із яким апетитом почала обідати дітвора.
– Просто чудово, – роблю висновок.

Але, здається, директорка цього не чує, якісь надокучливі думки не дають їй спокою.
– Вас щось бентежить? – не можу стриматися від запитання. – Ніби ж немає жодних підстав для щонайменшого хвилювання.
– А як не тривожитися? – не стримується пані Наталія. – Вже давно ходять чутки про закриття школи. І, на жаль, небезпідставні. Загалом школа розрахована на 250 місць. Нині у ній 32 учні. Отже, малокомплектна.
– Розкажіть про колектив, – «пом’якшую» болючу тему.
– Для кожного працівника школи у мене знайдеться добре слово, – обличчя керівника посвітлішало. – І не тільки про педагогів. Хоча, безперечно, вони – ядро колективу. Це, зокрема Євгенія Мозирко, Валентина Бойко, Лариса Титенко, Катерина Шепель. Середній вік наших педагогів – 35 років. Молодих учителів четверо. З 12-ти! Тільки б працювати! Але реалії невблаганні.
Словом, над школою навис дамоклів меч. Її існування – на волосинці.
І така ситуація, як виявилося, аж ніяк не вдовольняє громаду Гусавки.

«Перед Богом, перед вами, людьми, запевняю…»

Районна влада відповідно зреагувала на протест проти закриття Гусавської ЗОШ і 19 березня делегувала сюди своїх представників – заступника голови Менської райдержадміністрації з гуманітарних питань Олександра Мисника, начальника райвідділу освіти Леоніда Литовченка, завідувачку районного методкабінету Аллу Бикову.
Якийсь час протистояння було запеклим. І в чиновників, і у громади – вагомі аргументи та контраргументи. Зрештою, обидві сторони пішли на компроміс, аби не товкти воду в ступі.
…Гусавка, як не прикро визнати, – село безперспективне. Суцільне безробіття. Хіба що коров’яче вим’я виручає, свиняче стегно і крохмалиста… Але труд який, ще й невдячний!
У переговорах із «районом» протестувальники дійшли у своїх вимогах навіть до того, що повноваження Локнистенської сільської ради треба передати… Гусавці. Заради школи.
Це була, так би мовити, невеличка розрядка, яка викликала у присутніх іронічний сміх.

Адже і в трьох із половиною кілометрах, у Локнистому, становище не набагато краще. І хоча там проживає найбільше – 926 людей з усіх 1444-х жителів територіальної громади, демографічна ситуація «в центрі» також плачевна. У дитсадку на три села всього 15 дітей, у середній школі 66 учнів.
– Вона розрахована більш ніж на півтисячу, – поінформував мене випадковий попутник, і він, як я потім з’ясував, не помилявся. – А давайте, до часу, «пісний» анекдот розповім. А то геть заніміли.
– Для розрядки, – стою, як бурулька, – валяйте!
– «Батюшко, а чи можна у піст ковбасу їсти?» – запитує прихожанин. «Нашу можна. У ній все одно м’яса немає», – сміється разом зі мною. – А ось і автобус, махайте….
Кепсько себе почуваю. Температура за 37, не менше. Наче у мареві, переосмислюю епізоди нашої, на державному рівні, розмови.
– Ну, то й що я можу змінити, як вплинути?! – чую свій голос у диктофоні.
– А Ви напишіть, як було… Головне, щоб приміщення школи залишилося, щоб нашим учителям роботу дали.
І всі почули тому підтвердження.
– Перед Богом, перед вами, людьми, запевняю, – сказав наостанок начальник райвідділу освіти Леонід Литовченко, – що всіх ваших учителів працевлаштуємо, що буде шкільний автобус. А нинішній навчальний рік для вашої школи закінчиться, як і заплановано.
Певно, це останній, 2013-й, і Гусавка минулого вівторка де-факто прощалася зі школою.

Р.S. Що ж буде з приміщенням? Візьме на баланс сільрада? Сільський голова на цю пропозицію громади лише скептично посміхнувся у вуса і безпорадно розвів руками.
Люди хапаються за соломинки: відкрити тут клуб, перукарню, спортивні секції, перенести сюди з іншого приміщення бібліотеку…
А поки робота школи на стадії призупинення. У перспективі – охоронний варіант. Щоправда, перед очима постає Горностаївська середня школа, що в Ріпкинському районі, яку місцеві вандали «пообгризували», наче пацюки… Таку «перспективу» передбачають і місцеві «ясновидці».
Але ж громада ще не ухвалила свого остаточного рішення…


Катерина Шепель зі своїми учнями

Олександр Фальчевський, фото автора, газета «Деснянка вільна» №25 (428)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.