Катерина Коваль 11 днів була у комі і повернулася до життя

11 діб Катерина Коваль із Змітнева Сосницького району була у глибокій комі. Днів двадцять нікого не впізнавала. У 58-річної жінки стався геморагічний інсульт. Крововилив у мозок у результаті розриву судин. Шанси на одужання були один відсоток із ста. До життя її повернули у Сосницькій районній лікарні.

Місяць годувала через зонд

15 лютого Катерина Іванівна вже сама сидить на ліжку. Розмовляє, ретельно вимовляючи слова. Поряд з мамою — донька Наташа. Розповідає, що мама заново вчиться і говорити, і ходити.
— Ми її вже водимо з батьком, Петром Івановичем, по хаті, — каже Наташа. — Лівою ногою ступає, а праву допомагаємо згинати. Бо права нога не ходить, рука не робить. Надіємося на краще. У неї було таке око підтягнуте... А тепер нічого. Тримайся за мене, — звертається до мами. — Вставай. Ловенько вставай...
Донька радіє, що у мами додалося сили.
— Батюшка (чоловік Наталі, ієрей Петро (Котюк) служить у храмі Іоанна Богослова у Броварах. — Авт.) приїхав відразу, як мама з лікарні виписалася, — розповідає Наталія. — Причащав і соборував її. Не вгадав, так вона схудла. Адже місяць була на штучному годуванні. Через зонд усе заливали.
Наталія розказує, що їжу возили з дому з молодшим братом, Сашею.
— Привеземо, залили, і це на добу. Зазвичай літр бульйону і літр компоту із сушки.

На ліки витратили 15 тисяч гривень

…Виписали Катерину Іванівну з лікарні 28 грудня.
Зле їй стало 22 листопада.
— Поїхала я в магазин. Велосипедом. Рука почала терпнути. Стала дерев'яною. Відчула по дорозі, — сама розповідає Катерина Іванівна.
— Це сталося вже дома,—додає Наталя. — Ми їхали в гості з Броварів (Наталя з чоловіком та сином живуть у Броварах). Дзвонить нам батько о 12.36. Каже, що везе маму в лікарню, у Сосницю. «їдьте прямо на прийомний покой». Приїхали. Бабка наша вже нікакая, хропе. 11-12 днів була у комі. Не вгадувала нас днів двадцять. Подивиться і всьо. Щось говориш, вона не чує. Не реагувала. Кажу: «Хоч моргніть». Ноль реакції. Просто лежала. Дивиться, очі в одну точку. Але щось же відчувала. Лежить-лежить, заплаче. Потім засміється.
— Сни бачила, — пояснює Катерина Іванівна. — Сади красиві, цвіти. Бачила, що на місці, де наша хата, — церква. Ніби я в церкві, людей навколо багато. Всі ждуть священика. Всі пройшли, а я Богу молюся. Ждала, ждала, одна лишилася. Іще раз церква снилася. На підлозі вісім гробів. Я між гробів стою.
— Не лягали хоч у гроб? — сміється Наташа.
— Ні, — серйозно відповідає Катерина Іванівна.

Білі коридори і білі тунелі, про які в книжках пишуть, Катерина Іванівна не бачила. Хоча на межі між життям і смертю вона не вперше.
— Давно колись мамі робили операцію по-женськи, — згадує Наталя. — Тоді вона днів сім не приходила в себе після наркозу. Сусідка прийшла до нас, плаче. Я була у 8 класі. Ми буряки на городі збирали. Каже, давайте я вам поможу, бо нескоро ваша мама прийде. Тоді мама розповідала, що теж бачила сад. Хтось водив за руку і казав: «Тобі ще не пора. У тебе ще діти малі». Мама — найкраща подруга, — продовжує донька. — Піклувалася про нас. ...Я її трошки постригла, пофарбувала, Як гляне на свій вигляд, подумає: «Отлічна девушка», — сміється, обнімаючи маму.
Відразу, як тільки Катерина Коваль поступила, завідувач неврологічного відділення Олександр Ясинський сказав рідним, що шансів мало. Тяжкий стан. Другий інсульт (перший був кілька років тому).
— Сказав, давайте так, щоб я вас, ну тіпа, не роздягав, — пригадує Наталя. — Бо хороші ліки — дуже дорогі ліки. А ми кажемо: «Ні, давайте самі хороші». Все витратимо, щоб потім не шкодувати. Брат Саша підтримав: «Будемо боротися до посліднього». І ми протримались. Кожного дня їй капали, а це коштувало по 800, по 900 гривень.

Лікар каже: «Молодці, що не здалися». Є такі люди, котрі лікують 10 днів, не кращає, переходять на дешевше лікування. І все, ефекту того нема.
Діставали де що могли. Деякі ліки знаходили тільки в одній аптеці Києва. Одна пластиночка — 570 гривень... То брат їздив по ліки, то чоловік мій передавав. Витратили на лікування 15 тисяч гривень. У батька було трохи грошей, але небагато, тисячі чотири. На всіх витрати ділили і справилися. Нас троє, так легше ж.

«Всі діти ловкі»

У Катерини Іванівни та Петра Івановича троє дітей. 32-річна Наталія Котюк, яка вже три місяці поряд з мамою, — середня, заміжня за священиком, має дитину. 37-річна Тетяна Лисенко — найстарша. Живуть із чоловіком (він столяр) і сім'єю у Конятині, сусідньому селі вбік Коропа, у неї двоє діток. 27-річний Олександр Коваль — найменший. Він будівельник, майстер-плиточник. Із дружиною та донькою живуть у Змітневі.
— Всі діти ловкі, — каже Катерина Іванівна про своїх дітей.

Лежала, як мертва

У реанімації Катерина Іванівна була довго, більше двох тижнів. Потім перевели у неврологію.
— Лікар каже: «Я її переведу, але ви не думайте, що їй стало краще», — продовжує Наталя. — Була взагалі, як мертва. Стільки пролежнів... Всі ноги були позгнивали. Бачите, які плями... Лікар каже — не буде діла. Відмирають у неї тканини. Руки розводить — нічого не можу зробити. А потім, днів через п'ятнадцять, до двадцяти: «Може, й витягнем...»
Спочатку Катерина Іванівна була з іншими жінками в палаті. Потім перевели, щоб лежала одна. Коли людина в комі, її тривожити, кажуть, не можна.
Після того, як перевели з реанімації, у неврології ще тиждень нікого не вгадувала. А потім почала прокидатися.

«Це чудо»

Лікар-невролог, 40-річний Олександр Ясинський, говорить, що діти на 105 відсотків все зробили для одужання мами.
— Хвора була у коматозному стані. Оцінювали як 5-6 балів по шкалі Глазго, а це вже глибока кома. У цьому стані вона залишалася 11-12 діб, — говорить Олександр Ясинський. — Такі хворі практично всі помирають. Але цього, на щастя, не сталося. Хвора десь після 12 доби почала розплющувати очі. Я працюю 17 років, у моїй практиці це вперше. Це чудо.
— Може, це чудо через призначення сучасних ліків, через те, що ці ліки були...
— Якщо людина у критичному стані, ліки потрібно збалансовувати настільки якісно... Треба зорієнтуватися так, як працює людський організм. При лікуванні інсультів застосовується дуже багато груп ліків. Судинні. Метаболічні (для обміну речовин). Ноотропні (для мозку). Плюс лікування пролежнів, плюс лікування пневмонії. Адже застійна пневмонія (госпітальна гіпостатична пневмонія) виникає майже завжди, бо людина не рухається, майже не дихає, у неї немає нормальної роботи кишківника.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №8 (1398)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.