Марія Кириченко: Чотири дні у таборі вікінгів

У неділю відпочивальники на Валу були вражені: з теплохода "Казбек" на берег вийшло близько сотні молодих людей з величезними рюкзаками за спинами. А в декого можна було побачити і мечі, і щити, і луки... Це прибули учасники фестивалю "Коровель-2008" який ось уже восьмий рік поспіль традиційно відбувається біля села Шестовиця.

Історія зовсім поруч

Організатори фестивалю історичного фехтування і слов'янсько-варязької культури "Коровель" не випадково обрали для нього саме цю місцевість, адже вона історична. Протягом ГХ-ХІІ століть тут розташовувалось поселення вікінгів.

— На той час сухопутних доріг практично не існувало, — розповідає завідувач кафедри археології та етнографії педуніверситету, заслужений працівник освіти України, організатор і керівник археологічної ектедиції у Шестовиці Володимир Коваленко. — Головними транспортними магістралями тоді були річки.

Шестовиця — це ключ до замка, яким був Чернігів. Десна вперше підходить до високого берега саме тут, біля території фестивалю. Згодом з'являються сухопутні дороги. Але й тепер ця місцина у виграші: лише один раз тогочасний шлях з Чернігова до Києва спускався з тераси на околиці Шестовиці. Пливли каравани суден по річці — варта сідала на кораблі, і, як кажуть, "гроші ваші стали наші". Рухається караван по суші — варта сіла на коней, і — те ж саме. Тобто мешканці поселення контролювали два важливих шляхи. Без них немає торгівлі, без торгівлі немає процвітання.

У X сторіччі — пік розквіту цього комплексу. Коли Київ займав 50 гектарів, це поселення — один гектар. Тут було 3 лінії укріплень. Комплекс наводив страх на все північне узбережжя.

На початку XI століття прийшов Мстислав і розгромив його. Якщо до середини XI століття цей пункт був гегемоном Чернігова, то у XII він просто став заставою на підступах до нього. У середині XIII століття його повністю розгромили татари.

Наприкінці XVIII — на початку ХГХ століття тут стояв хутір на 2 двори. Потім — піщана дюна, на якій зовсім нічого не росло. У 1950 році територію зорюють і засаджують лісом.

На сьогоднішній день це — один з кращих в історичному плані пунктів на території Європи. Найсенсаційніше відкриття зробили тут у 2006 році. Археологи знайшли поховання конунга — молодого вікінга, з жінкою, конем, у повних обладунках.

Вікінги повернуться сюди?

У перспективі, сподівається чи, швидше, мріє Володимир Коваленко, біля Шестовиці буде створено європейського рівня музей під відкритим небом. Причому не звичайний. Це має бути своєрідний молодіжний центр, куди б влітку приїжджали люди

3 усієї Європи. Протягом місяця-двох, позмінно, могли б жити реконструктори за законами того часу — вбираючись в тогочасний одяг, обладунки, харчуючись їжею, ведучи господарство як у ті давні часи. А туристи платили б хороші гроші за те, щоб зануритися в середньовіччя, приносячи таким чином прибуток району і селу, учасникам — за можливість показувати, як жили наші предки. А історикам
— на археологічні розкопи та наукову роботу. Тобто, це міг би бути культурний, туристичний і науковий центр в одному комплексі. На сьогоднішній день, запевняє Володимир Коваленко, вже є його графічна реконструкція.

Цього року за ініціативою президента України відновлюється дерев'яний замок XVII століття в Батурині, через рік планується почати реконструкцію подібного об'єкта у Любечі.

— Я думаю, — говорить Володимир Коваленко, — третім історично відтвореним місцем буде Шестовиця.

За захоплення учасники платять

Перші два фестивалі проходили на базі археологів. Розповідають, що це місце люблять екстрасенси — відчувають тут позитивну енергетику: приходять, сідають у позу і медитують. Всі інші — на березі Десни, адже фестиваль потребує свого антуражу, свого середовища, атмосфери, мікроклімату.

— Ідея проведення фестивалю виникла завдяки харківському клубу "Варяг", — розповідає голова чернігівської федерації історичного фехтування і голова оргкомітету "Коровеля" Гендій Михайлович Обушний. — До Чернігова приїхав його представник Олександр Суботін — один з найавторитетніших тренерів у історичних видах спорту. З ним ми вже давно у дружніх стосунках. Сам він родом з Чернігова, але потім поїхав до Харкова і згодом повернувся. На першу "Шестовицю" приїхали представники всього 2 міст — Харкова та Чернігова. А число учасників — 40-50, з них бійців лише шестеро. З часом "Коровель" вдосконалюється, набирає авторитету (до речі, це давньоскандинавське слово, воно не задокументоване, але скоріш за все означає "долина, поросла лісом"). Бійці ростуть, теж набираються досвіду.

Фінансувати фестиваль допомагає управління у справах сімї та молоді, культури і туризму облдержадміністрації, а також мерія (вона надає сцену та ін.).

Свій внесок зробила і Черніїівська райдержадміністрація. Та попри це, поки що всім учасникам за своє захоплення доводиться платити самим. Той, хто має реконструйований або добре стилізований костюм, платить лише за їжу — 40 гривень. Якщо костюма нема, перебування на фестивалі обходиться у 50 гривень без харчування. Годують тут два рази на день кухарі Чернігівської школи №36. Учасникам дають і відповідні бейджі: дерев'яна пластинка з чорним або червоним Семарглом (язичницьким богом) і написом "Коровель-2008".

Цього року, на відміну від попередніх, у таборі чергувала міліція — четверо людей у формі, яких відрядив сюди районний відділ, та, як завжди, працювала охорона фестивалю — добровільна народна дружина, що забезпечувала основний порядок і перевіряла бейджі. Безкоштовно могли тут перебувати діти. Цьогоріч офщійно на відкритті фестивалю представили трьох малюків — Данила, Златку (вона з восьми місяців приїздить на фестиваль), а також Мстислава.

— Тепер гості приїжджають не лише з Черніїова, Харкова, а й з усієї України, а також з Білорусі, Росії, навіть Канади. Пару років тому були тут також посли Швеції і Норвегії, — каже Геннадій Михайлович. — У середньому прибуває більше чотирьохсот людей, 60 клубів. Проте цього року прогнозували погану погоду, і тому багато з них передумали. За 8 років негода була лише один раз і всього на півдня. Що б не творилося навкруги, а тут завжди нормально.

Геннадій Михайлович також наголошує, що "Коровель" ставить перед собою мету переконати молодь у тому, що в житті не все визначають гроші, а ще є щось, що ховається всередині — душа, культура, дух, почуття колективізму... І фестиваль виправдовує її.

Щоб місце відпочинку залишилось чистим, усім дали пакети для сміття. Зазвичай, наприкінці фестивалю викопується велика яма, в якій згорає все сміття. Але цього року сміття вивезли машиною Чернігівкомунтрансу. І туалети викопали... По завершенню фестивалю їх засипали.

Пошити сорочку вручну і за одну ніч - це можливо

За декілька днів до початку фестивалю дізналася: для того, щоб жити в офіційному таборі разом з учасниками, треба пошити або роздобути десь історичний костюм. Керуючись бажанням пізнати всю суть шестовицького свята, я хотіла жити поруч з основними його учасниками. Задля досвіду вирішила власноруч зробити сорочку. З Інтернету скачала схеми викрійки, залишалось лише підігнати під свій розмір. Знайшла домоткане полотно (саме з такого у середньовіччя шили одяг). Його нещодавно подарували нам родичі з Прикарпаття. І взялася до роботи... З 9 вечора до 9 ранку не змикала очей. І зранку виріб був готовий. Виконаний повністю вручну: ножиці, голка, нитка і мої руки. Обережно поклала його до рюкзака і почала шукати відповідний посуд. Чашки та миски — глиняні, ложки — дерев'яні Образ майже готовий. На жаль, не знайшла взуття, але на фестивалі воно мені і не знадобилося. Чотири дні я проходила боса, і, незважаючи, що пройшов дощ, що намочила ноги, на щастя, не застудилася. Може, й справді енергетика тих місць?

О третій годині від річного порту у четвер вже відпливав теплохід "Казбек". На ньому їхали учасники (квиток — 10 гривень). Поїздка тривала трошки більше години. Пасажири знайомилися чи просто віталися й обіймалися, зустрічаючись. Адже серед них було чимало старих знайомих, хороших друзів, що їхали на "Коровель" з різних міст. За п'ятнадцять хвилин до прибуття у Шестовицю пішов дощ. Хтось приймав його як благо небес, а хтось навпаки ховався... Організатори потім жартували, подейкуючи, що ще 15 хвилин — і корабель потонув би.

Щойно ми торкнулися берега, як дощ припинився. Зупинилась я у шатровому слов'янсько-варязькому офіційному таборі разом з чернігівською федерацією історичного фехтування. Половина учасників, поставивши намети, перевдягнулася і пішла реєструватися. У перший день фестивалю, зазвичай, проходить щось схоже на нараду капітанів команд Тут обговорювались нагальні питання фестивалю.

Бійці відмовлялися їхати у лікарню...

Зранку наступного дня, після сніданку, відбулося відкриття фестивалю. Представили всі клуби, а також дітлахів (серед них наймолодшому — Данилові — 1 рік), виступили представники влади, організатори. А через кілька годин почалися бої у номінації "щит-меч" Нині на ці змагання подали 48 заяв, а перемогу здобув Євген Онищенко з Харкова. Він займається історичним фехтуванням вже 13 років:

— На цьому фестивалі вперше Хоча я за професією коваль, та обладунок сам собі не роблю. Заради призів я б не бився, просто завжди цікаво позмагатися з новими бійцями. Якщо казати об'єктивно, то рівень українських бійців значно упав у порівнянні з 2000-2001 роком, тоді був пік історичного фехтування. Але зараз знову починається відродження. Належного обмундирування в Україні немає, воно все деконструйоване. На фестивалі на історичні костюми звертають більше уваги ніж на лати. У Москві є три спеціальні магазини, де можна купити або ж замовити відповідне вбрання. В Україні — жодного.

У чоловічій номінації "щит-меч" брала участь і Ольга Мазур з Вінниці — єдина представниця жіночої статі.

— Я намагаюся набути досвіду, тому й виходжу на бої з чоловіками. З ними у Шестовиці змагаюся вже другий рік поспіль. Але, на жаль, ще не вигравала.

Проте Ольга отримала перемогу у жіночих номінаціях "щит-меч" та "меч-меч", які відбулися наступного дня. До речі, вперше за історію фестивалю.

На традиційні бої у номінації "меч-меч" подали менше заявок для участі — лише 24. Другий рік поспіль їх виграє Олексій Пашутін, який має псевдо Медвідь, з Донецька (до речі, тут був ще один Медвідь — з Харкова. Коли вони билися між собою і судді оголосили, що переміг Медвідь, глядачі трохи не хором закричали: а який?). Отже, не плутайте: змагання виграв Олексій Пашутін з клубу "Тріумф".

Торік я здобув два перших місця у номінаціях "щит-меч" і "меч-меч". А загалом на фестивалі я вже вчетверте, — розповів він. — Погано, що учасників нині менше ніж торік.

Паралельно з боями на ресталищі неподалік відбувалися турніри лучників. їх організовував, як він себе називає на цьому фестивалі, Добриня:

— Лучні турніри я проводжу разом з дочкою Тетяною Резунко. У 2007, як не дивно, і вона, і я взялися за лука вперше.

Добриня та Тетяна участі у турнірі не беруть — мабуть, хочуть залишатися чесними, адже тут існує традиція: організатори змагань не можуть одночасно бути їх учасниками.

У лучному турнірі серед 25 претендентів переміг Сергій Жуков з Донецька (клуб "Тріумф"). Він лідирує вже другий рік поспіль. Серед юніорів (змагання проводилися вперше) виграв Андрій Чучвага з Черніговаї

А у турнірі з метання перемогу над іншими шістьма учасниками здобув теж чернігівець — Антон Бубнов.

Щовечора на ресталищі відбувалися бугурти — бої між двома командами по 15-20 воїнів у кожній, імітація історичного бою. Також на VIII "Коровелі" "винайшли" новий підвид бугурта — так звану "лодейню" Учасники розбивалися на 2 команди, ставали на дощечки, які виконували роль "кораблів", і "топили" суперника, зіштовхуючи його за "борт"(на траву із дощечки) або просто "вбивали"

На це видовище приходять подивитися майже всі учасники фестивалю. Тут не буває без казусів: цього року одному з бійців розсікли брову, іншому— губу. Та на допомогу завжди приходив лікар.

— Лікар була вражена атмосферою фестивалю, — розповідає голова оргкомітету Геннадій Обушний. — Вона, мабуть, вперше побачила, як безліч чоловіків йдуть у бій, не жаліючи себе. А отримуючи травми, відмовляються лікуватися стаціонарно. Кажуть, що не хочуть їхати з фестивалю.

Як мовиться, отримані травми — не смертельні, жити можна. Згодом лікар звикла до цього. Мало того, їй дуже сподобався фестиваль.

Перемогу у бугурті здобула команда "Європа", а у "лодейні" — "Харків". Вони отримали в нагороду по ящику пива...

Конкурс костюмів

Уже традиційним став на "Коровелі" і конкурс історичного одягу. Учасники, які подавали заявки на участь у ньому, шили костюми власними руками, з натуральної тканини, за традиціями середньовіччя. І фарбували їх також, як у давнину, натуральною фарбою. Найкращим було вбрання у Максима Самофалова (Харків) та у Валентини Швачко зі Львова. Вони виграли вперше, і не збираються зупинятися на здобутому.

Цього року також запровадили неординарну стрільбу з лука, але, на жаль, переможців тут не обирали. Стріляли через дзеркало, на гойдалці, на бігу, а також гуманізованими стрілами (які не можуть завдати серйозної шкоди) по людині в обладунках, що рухається (виходить така собі рухома мішень).

Увечері проводили майстер-класи з історичних танців, був конкурс менестрелів. Серед жінок на ньому перемогла дівчина з Ізмаїла, яку тут називали Барда, її можна слухати і вдень, і вночі. Вона, певне, знає найбільше пісень, віршів і просто цікавих історій з усіх учасників фесту. Навіть в останню ніч, коли запалили великі прощальні багаття, а мікрофони і світло на сцені вимкнули, глядачі зібралися навколо Барди і довго-довго слухали, сміялися і сумували разом з нею: наступного ранку вони мали залишити Шестовицю на цілий рік. А серед чоловіків — найвідоміший бард слов'янського світу Сауронич з Мінська,

Мене особисто найбільше з усього вразило фаєр-шоу (шоу з вогнем). На "Коровель" приїхало одразу декілька театрів вогню: брянські — "Живі вогні" та "Сфайрат" чернігівський — "Мрія дракона". А київський "Шабаш" представляла одна людина, Роман Якобчук, якого всі називали Білкою.

— З вогнем я займаюся років півтора-два, — розповів він. — Вчився сам, зрідка обмінювався досвідом з іншими фаєрщиками, іще рідше — на майстер-класах. То був час, коли рух тільки починав розвиватися, не було ніякої техніки безпеки. Одного разу використав неправильне пальне і спалив собі обличчя. Ходив кілька місяців з пухирями. Іноді бувають дрібні опіки: вогонь — не іграшка.

Закриття фестивалю відбулося у суботу із салютом. А вже наступного ранку учасники вантажилися на "Казбек" і поверталися додому. Дехто добирався й автобусом. Але чимало було й тих, які залишилися у Шестовиці ще й на неділю, адже бачаться вони нечасто — хіба що раз на рік...

Марія Кириченко (щотижневик „Місто” № 30), фото Миколи Турчина

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: