«Я врачів не виню. Тільки не можна було їй самій рожать»,
«Я врачів не виню. Тільки не можна було їй самій рожать»,
— Настя була доброю, світлою дитиною. Її не можна було не любити, — Марія Петрівна вносить до кімнати фото, на якому красива білява дівчина. — Вчилася у Чернігові в тринадцятому училищі на швачку. Дівчата у неї питають: ти не куриш, не п'єш, чого ж сюди приїхала? А вона їм — учитися. Вони ще її на сміх підняли. А потім і подружилися. Настю поважали. І на похорон приїжджали з училища, і директор дуже допомогла. Ми їм вдячні.
І де вона того Артема (Артем Колеша — батько Емілії. — Авт.) зустріла? Завагітніла. Вони ж і не розписані були. Я їй казала: навіщо тобі та дитина? Ти ж молода ще. Не послухалась. Дуже ждала маленьку. Он скільки усього накупила, кімнату підготувала.
Марія Петрівна веде до спальні. Біля стінки стоїть застелене ліжечко, комод з дитячими речами: кофтинки, шапочки, штанці, соски, іграшки. Купили і візочок, і ванночку.
— На обліку Настя в Козельці стояла. Вагітність протікала добре. У неї завжди проблеми з давлєнієм були. А то восстановилось. До послєднього мені на роботі помагала. Я у ФАПі молодшою медсестрою працюю.
18 листопада десь у час ночі у неї перейми почалися. Ми зібралися — і на Козелець. Усі хвалили врачиху Ірину Іванівну Бачерикову. Тож я за дочку і не переживала. Поїхала додому. На другий день Настя подзвонила, що аж увечері їй народжувати. Ну, кажу, тоді завтра приїдемо. А треба ж було їхати зразу. Не можна було їй самій рожать, — заливається слізьми жінка.
Наступного дня по обіді Настя зателефонувала батькам, Артемові і поздоровила з онукою, донькою. Ім'я Емілія придумала заздалегідь. Дівчинка хороша, вага — 3100.
— Потім дзвоню-дзвоню, а вона трубки не бере. А перед цим снилася мені Настя на човні у білому платті. Наче пливе від мене. Та і в думці не було, до чого це.
Приїхали ми з братом у Козелець. Нас завели до кабінету і розказали, що після пологів стався розрив судини біля нирки. Нирку видалив обласний хірург.
До Насті нас пустили. Вона балакала, усміхалась. Щодня до неї їздили, ліки купляли, які казали. Люди з Максима, з Гончарівського, з Десни, з Чернігова, навіть з Києва, спасибі їм, кров здавали, боролися за життя Насті. Їй наче і краще стало, повеселішала. Питала мене: «Мамо, а мене до п'ятниці випишуть?. «Поговорю», — пообіцяла я.
А потім їй стало гірше. І Настю забрали до обласної лікарні. Мені погано стало. Мене у лікарню положили.
Вечором 27 листопада Настечка померла в обласній лікарні. Причина смерті: тромбоз легеневої артерії.
Онучку Емілію бабуся з дідусем забрали додому у п'ятницю, 7 грудня. Сім'я Черненків багатодітна. Четверо синів, Настуня була єдиною дочкою.
Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №50 (1388)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.




