Чи збудують Меморіал у Корюківці?

До 70-річчя Корюківської трагедії залишилося всього три місяці. Якраз 1 березня наступного року в Корюківці мали відкрити Меморіал пам’яті не лише місцевих жителів – жертв фашизму, а й усіх знищених гітлерівськими нацистами населених пунктів України. Він бачився нами, живими, величнішим, ніж у білоруській Хатині чи російській Хатуні. Але держава мільйони для будівництва Корюківського меморіального комплексу не виділяє, обласний бюджет їх не має. А де взяти районному?..

Бажання – одна річ. Реальність – інша. Меморіал ніхто не будує. Та є люди, які не заспокоюються. До Корюківки двічі за останній час приїздили кияни – представники Української спілки в’язнів-жертв нацизму й організації ветеранів та інвалідів війни Святошинського району столиці.
– Всеукраїнський меморіал має будувати вся Україна! – заявляють ці невтомні люди і вже збирають кошти. Отож вирішили підняти суспільство. Вдається? Визнають, що це непросто.

Петро Ярош, який очолює святошинську організацію інвалідів війни і Збройних Сил України, розповів відверто:
– На наші звернення керівники багатьох благодійних фондів Києва, їх там сотні, просто відписуються. Для якої ж благодійності вони існують?!.. Ми розіслали разом з іншими громадськими організаціями 350 акцій-листівок депутатам усіх рівнів. Відгукнулися... аж два! Один із них – народний депутат України Володимир Бондаренко, інший – депутат Каївради Лев Пархаладзе. Та ініціативна група на чолі з Варварою Кобою не заспокоюється. Ветерани мали виступити на Всеукраїнському форумі ветеранів, але черга до них не дійшла й свою ініціативу вони не оприлюднили. Ніхто не відгукнувся й під час виборів. Обіцяли Клички, та марно...

Кияни, які переймаються болем Корюківки, дуже уважно оглядали історичний музей, ескізи Меморіалу, над проектом якого працює відомий скульптор Андрій Дєдов з багатьма творчими людьми. Коли почали виступати свідки корюківської трагедії – старі й хворі, екскурсанти не приховували сліз. В уяві Діни Корнієвської та її сестри Ірини Ткачової й досі крики корюківчан, яких вели на розстріл люті карателі. І вогонь, скрізь вогонь. Як великі свічки, горіли дерева...
Ганні Нековаль не забути двох братиків, які благали фашистів не вбивати їх. Не пожаліли...
Галина Попова згадувала, що у схованці, навколо якої ходили кати, маленькі діти, перейнявшись бідою, навіть не писнули, щоб не видати всіх...
Станіслав Тройна хлопчиком урятувався, коли разом із матір’ю не залишився в церкві. Всіх, хто там був, вивели надвір і розстріляли разом зі священиком...

Ми ці розповіді чули вже не раз. Корюківчан уже не здивуєш, а от приїжджі так переймалися стражданнями родичів жертв, що забували, скільки пережили самі. У них було чимало запитань не тільки до свідків трагедії, а й до заступника голови райдержадміністрації Івана Бузака, начальника відділу культури і туризму Людмили Бабич, працівників музею. Вони дізналися, що скоро мають перепоховати останки жертв розправи карателів. Слайди-знімки поховань убитих і спалених корюківчан показала науковий працівник музею Оксана Толкачова. Восени в Корюківці працювали пошуковці – з чернігівського пошукового клубу «Пам’ять Перемоги» на чолі з Михайлом Баланом, а також військові спеціалісти товариства «Військовий меморіал» з Дніпропетровщини. Ними керував Олег Захаров. Приїздили й допитливі студенти. Знахідки – вражаючі. Знаходили й невідомі поховання. Зокрема, на вулиці 8 Березня відкопали погреб з останками людей. Вогонь загерметизував металевий люк. А купа обгорілої картоплі пролежала майже 70 літ...

Автор цих рядків теж допомагала пошуковцям знайти могили вбитих фашистами людей у лісі біля Корюківки. Терпляче, обережно і професійно робили свою справу невтомні пошуковці.
Оксана Ткачова, котра брала участь як працівник музею в цій кропіткій роботі, зазначила:
– Раніше я розповідала відвідувачам про корюківську трагедію, як про щось звичне. Тепер – інакше. Я бачила у могилах останки дітей з проламаними черепами або ж пробитими кулями... А в мене теж є діти...
Ніякі, навіть найдосвідченіші пошуковці тепер не віднайдуть усіх поховань. Та і як знайти, коли Корюківка – суцільні могили...

Не зробити Меморіал хоч тепер - означає знехтувати пам’яттю тих, хто вже ніколи не побачить небо і сонце.
А київські ветерани готують звернення до Міністерства закордонних справ України. Вже домовилися, що наші дипломати розмовлятимуть із німецькими властями, аби Німеччина взяла участь у створенні Меморіалу в Корюківці.
Як не хочеться стояти з простягнутою рукою!...

Зоя Шматок, тижневик «Деснянка вільна» №97 (396)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.