Директор школи учню: «Забирай документи і «уйо...» на Кархівку»

У Ведильцівській школі Чернігівського району непроста ситуація. Ображений на директора учень перестав ходити до школи.

Те, що дитини з 18 по 28 вересня немає у школі, не зацікавило вчителів. У Кархівку до бабусі хлопчика ніхто не приїхав і не передзвонив (мобілка є). Навіть через сільраду не перепитали: «А де там Андрій, чому до школи не йде?»
— Викладаю українську мову та літературу. В десятому класі у мене уроки в понеділок і в п'ятницю. Помітила, що вже з тиждень немає учня Андрія Коломійця з Кархівки, — розповідає 58-річна Тамара Колесник, учителька Ведильцівськоі школи. — Хлопчик у школу не ходить, ні директор, ні класний керівник не цікавляться, що з дитиною.

Може, захворіла, а може, щось сталося? Отож спитала у школярів, чому відсутній Андрій.
— Збирається йти в інтернат, бо директор школи наказав йому забирати документи і «уйо...» зі школи.
Андрій непроста дитина. Мати позбавлена батьківських прав, опікується ним бабуся. Такі діти дуже вразливі. Я поїхала у Кархівку. Зустріла мене бабуся.

— Плакала і казала, що Андрій збирається до інтернату. Чому? Не пояснює. Півгодини я вмовляла хлопця розповісти, чому не йде до школи. Він розповів: «Мене образив директор, сказав «уйо...» при однокласниках». Тепер з мене в школі будуть кепкувати.
Я сказала: «Андрію, якщо тебе хтось ображатиме, звертайся до мене». Вмовила його повернутися до школи.
— Тамаро Петрівно, а вам що, більше всіх треба, що поїхали додому до Андрія?
— Переважна більшість учителів їздить на роботу з Чернігова, їм ніколи розбиратися в проблемах дітей. А воно як буває, в сім'ї все нормально, а прийшла дитина зі школи і раптом самогубство. За сорок років педагогічної роботи знаю, таких, як Андрій, треба жаліти, цікавитися їхніми проблемами, настроєм. Треба, щоб дитина відчувала підтримку. На початку навчального року ми розписувалися, що ознайомлені з посадовими обов'язками. В одному з пунктів йшлося про неприпустимість образ учня учителем. Невже це для галочки на папері? Хто захистить цього беззахисного хлопця? Наскільки знаю, директор його навіть не перепросив.

— Не перепросив, — підтверджує 15-річний Андрій Коломієць (розмовляла з хлопцем у присутності бабусі і матері). 8 жовтня він теж не пішов до школи, сказав, через дощ.
— Я відсидів шість уроків. Спускаємося з хлопцями з другого поверху, а тут і директор: «Андрію, іди чергуй!». Я й кажу: «Я вже почергував з Максимом, а за інших прибирати я не буду». А директор мені: «Так, забирай документи і «уйо...» на Кархівку». Хлопці це почули, засміялися. Обидно стало, я мовчки додому пішов. У школу вже не ходив. Думав, однокласники наді мною насміхатимуться. В Кархівці зі мною такого ніколи не було (після дев'ятирічки Андрій пішов у 10-ий клас у Ведильці).
— Андрій тихий, спокійний, — розповідає 79-річна Олександра Андріївна, бабуся хлопчика. — Як затявся, не піду в школу, не хочу і все. Він у мене такий, хто його обидить чи поб'є, ніколи не жаліється. Я нічого не знала, доки вчителька до нас не приїхала. Він тільки їй признався, чого в школу не йде. Я ж упрошую: «Йди, внучок, треба вчитися. В інтернаті гірше, ніж вдома».
— Ледве відмовила від інтернату. Андрій пообіцяв, що в школу буде ходити. От тільки хочеться, щоб директор забув оте «йо...». Посада така, що не можна, щоб «уйо...» вискакувало. Я за сина переживаю, хоч і позбавлена батьківських прав, — говорить мати, 46-річна Катерина Степанівна. — Діти, їх у мене четверо, мене мамою звуть. Уже два роки намагаюсь триматися, хоча бувають іноді зриви. В день, коли Андрійку виповнилося три роки, батько купив йому машинку. Додому не встиг донести. Він працював комбайнером. Мужики на стані причепилися, виставляйся за день народження сина. Випили, поїхав працювати. Його в комбайні замотало, тіло пошматувало. Тепер день народження сина — день смерті батька. Зосталася з чотирма дітьми у 34 роки, вдовою. Г оре запивала. Як ішов Андрійко в перший клас, мене суд позбавив батьківських прав. Одну доньку забрала свекруха, ще трьох — моя мати, спасибі їм. За дітей переживаю, не хочу, щоб стали на дурну стежку.

Із 30-річним Дмитром Петровським (він уже п'ять років очолює Ведильцівську школу) зустрілися у Чернігові, у райвідділі освіти.
— Дмитре Валентиновичу, що за ситуація з Андрієм Коломійцем?
— Він тихий, спокійний хлопець. За день його не почуєш.
Читає більш-менш. З письмом труднощі. Мати приходила, просила, щоб навчався. Я сказав: «Нехай вчиться, лишень уроків не пропускає, щоб не було «енок», бо нікуди тоді ж оцінок ставити». Пообіцяла, що ходитиме.
— Ніяких матюків я не говорив.
Хто це чув? Спитайте в учителів, учнів.
— Запитувала. Учителі кажуть, не чули, наш директор нецензурно не висловлюється, учні хіхікали. Говорили, ще не знають чому Андрій не відвідує школу.
— Про документа казав, що віддам. Треба ж чимось полякати. Хоча на це ніколи б не пішов, розуміючи ситуацію, нині хлопчик навіть до ПТУ не дотягує. Учні поскаржилися, що як тільки Андрій чергує, у класі грязь, і я сказав, щоб він почергував.

— Дмитре Валентиновичу, дитина тиждень у школі не була...
— Домашнього телефону у них немає. Це сусіднє село. До того ж він не вперше прогулює уроки. До 18 вересня з 11 робочих днів він пропустив шість, а на п'яти був не на усіх уроках. Це видно по журналу. Він їздить велосипедом, а не шкільним автобусом, отож іде зі школи, коли йому заманеться. Такого, щоб тиждень підряд він не відвідував школу не було. Урок-два відсидить і зникає. Тому буду писати на Кархівську сільську раду, звертатися до міліції, щоб вплинули на ситуацію.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №41 (1379)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.