Застреленого начальника охорони «Каравану» Олександра Завадського поховали у Щаснівці Бобровицького району

28 вересня у селі Щаснівка Бобровицького району ховали 27-річного Олександра Завадського, начальника охорони торгово-розважального центру «Караван» у Києві. 26 вересня невідомий зайшов до «Каравану» купити хліб і молоко, потім поцупив шкарпетки, флешку і заховав у кишеню.

В Інтернеті є відео: від вибору флешки до розстрілу чотирьох охоронців. Рідні Олександра Завадського (батько, мати, брати) живуть у Києві. З ними жив Саша з дружиною і сином. Рішення поховати Сашу на Чернігівщині, на своїй батьківщині, прийняла його дружина, нині вдова, 27-річна Ольга Завадська. Прямо з київського моргу труну з тілом привезли до кладовища у Щаснівці. На неї біля цвинтаря, неподалік, чекала Ольжина мати, 64-річна Раїса Кот. Жінка тихо плакала.

— Я одна виростила чотирьох дітей — трьох дочок і сина. І так раділа, що Олі путящий хлопець попався. Спокійний, добрий, красивий, — втирає сльозу Раїса Семенівна.
— Вони прожили шість років. Онучку моєму, їх синові Тимуру нині п'ять. Саша в охороні робив. Оля — бухгалтер-касир у «Кишені». Вони по роботі і познайомилися. І все у них добре було. Жили у Сашиних батьків. Саша мене мамою, іноді тещею називав, з повагою ставився і Олю шанував. Був найкращим з моїх зятів. Нема його і вже такого, напевне, не буде. Богу, мабуть, теж хороші люди треба, і він їх до себе забирає. А погані живуть і іншим життя псують.
Під'їхав автобус з написом «Караван». На ноші поставили труну. Гарнюсінький, молодюсінький білявий хлопець... Жить та й жить,.тихцем говорили щаснівці, які прийшли на похорон. Вдова, вся запухла від сліз, вийшла з автобуса. Родичі час від часу давали їй воду. Вона ні на хвильку не припиняла плакати. Без слів, сльози текли і текли. Матір Саші, Наталю Валеріївну, підтримував чоловік (він же батько загиблого) Сергій Миколайович. Пригортали сини.

У Завадських п'ятеро синів, Олександр був другим. Двоє менших братів ще школярі. Прощалися тихо. Мати припала до сина і шепотіла: «Сыночек, котик мой». Батько поклав руку синові на голову і тримав, доки не сказали, що будуть закривати. Сини заспокоювали матір. А теща, Раїса Семенівна, взяла до своїх рук холодну праву руку зятя і цілувала її, промовляючи: «Хороший мій синочку, прощай». Тулила ту руку до своїх грудей. Рука Саші зацупла і була стиснута. Певно, у передсмертні секунди вона була у такому вигляді. В такому і залишилася. Убитий він був десь о п'ятнадцятій годині. А тіла загиблих вивозили з «Каравану» після опівночі. Сина на похорон батька не привезли. Нащо дитину травмувати.
Нікого з начальства не було. Щоб хоч для солідності сказати добрі слова про людину, яка загинула за панське добро (цього ж дня у Лютежі, під Києвом, ховали іншого убитого — Володимира Сторчака. — Авт.).

Оля з останніх сил трималася коло труни. Повторювала: «Облиште мене». Батюшка виголосив після відспівування промову про те, що люди чинять смертні гріхи, тому що не знають Бога, не дотримуються його заповідей. Сказав, що Олександр потрапить у кращий світ, де немає мирської суєти. Віко труни занесли над гробом, і тишу, розрізав стогін, який вирвався з вуст Олі: «Кицюню мій...» Заплакали чужі жінки, які навіть не знали Саші, тремтіли губи у чоловіків. Та хіба можна було не плакати. Це ж тільки уявити, була людина і нема. Ще й пожити не встиг.
— Раїсо Семенівно, кажуть, охоронцям у київських супермаркетах платять дві тисячі гривень?
— Та ні, більше отримував. Саша тільки три місяці у «Каравані» проробив. До цього працював охоронцем у іншому місці (служба охорони USS Security. — Авт.)
З квітами і вінками провести в останній путь приїхали люди, які раніше працювали із Завадським.
— Ми працювали ще п'ять років тому разом у «Кишені». У Саші якраз син народився, потім він перейшов в інший супермаркет, далі ми рідко бачились. Та коли дізнався, що він загинув, не зміг не прийти попрощатися, — каже один з них, Олексій. — Важка робота в охоронців. Не буває і дня, щоб не сталося якогось інциденту. І ображають, і б'ють. І начальство вимагає щодня злодіїв затримувати. Недостачу ділить між касирами, продавцями та охоронцями. Тому і плинність кадрів велика. Охоронці з досвідом шукають вищих заробітків і спокійнішого місця.

— Олексію, як ви думаєте, хто убивця?
— Однозначно людина, яка вміє поводитися зі зброєю. За лічені секунди вкласти трьох (поцілити у серце) і поранити четвертого може тільки той, хто вже не раз убивав або служив у спецпідрозділі. На зйомці не видно його емоцій. Він не псих, що б там не говорили. Підозріло, що саме його одного так детально знімала камера. Хоча зараз я навіть радий, що є конкретний підозрюваний, принаймні його фото. А то б міліція впіймала якогось безхатька чи колишнього зека і відрапортувала — зло,чин розкрито. Тепер же треба шукати саме цю людину або дуже схожу на вбивцю. Минуло три дні (розмовляли на похороні.—Авт.). І де убивця? Висновок один: або працювати не вміють, або свого (працівника спецслужб) здавати не хочуть. Думається, це убивство так і залишиться глухарем. Кому ці прості хлопці треба — поховали і забули. Ото якби якогось державного діяча застрелили, швидко б знайшли.
Поминали Олександра Завадського у шкільній їдальні. Допомогу на поховання і поминки виділили з«Каравану».

— Олю, ви бачили раніше убивцю чоловіка?— спитала вдову.
— Ніколи. Саша працював начальником служби охорони у «Каравані» четвертий місяць. Перейшов туди, бо обіцяли вищу зарплату, ніж на попередній роботі. Кажуть, що вбивця раніше служив у міліції, два місяці тому звільнився.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №40 (1378)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.