Хірург врятував чоловіка, якому бик рогом порвав ОТЕ місце

Хірург врятував чоловіка, якому бик рогом порвав ОТЕ місце

Якраз на свято Трійці в селі Велика Вісь Ріпкинського району племінний бик на полі поколов пастуха. Особливо звістка вражала чоловіків: дізнаючись про деталі, сильна половина автоматично хапалася за... ну те, що нижче поясу. ...А молодий бугай Вітьок стояв уже прип ятий на фермі, дивився на всіх великими сумними очима. І не розумів, чого люди кричать. Він тільки хотів пройти до корови з сусіднього стада, яка так звабливо махала хвостом. І лише одна перепона була між ними — пастух.

1. Спасибі, що живим зостався
Віктор Козел лікується в Ріпкинській центральній районній лікарні. Віктор Васильович бичку його витівку пробачив.

— Бичок у нас один такий на все село, осіменитель. Невеликий ще, трохи більше півтони вагою. Спокійний був, ніколи не кидався. Я його з маленьких ростив. І Вітьком його на мою честь назвали, — розказує Віктор Васильович. — А попереднього бика звали на честь Василя, пастуха, що був до мене, — Васьок. От той був звір! Було, як погонить велосипедиста, той тільки встигає педалі крутить. А Вітьок зроду нікого не зачіпав.

Віктор Васильович пастухом працює вже третій рік. До цього 20 літ пропрацював трактористом, починав ще в колгоспі «Ленінський шлях». Потім техніку розтягнули і працювати стало ні на чому. Пішов пасти корів спочатку в TOB «Добробут». Потім, коли частину паїв викупило TOB «Чернігівська індустріальна молочна компанія», став пасти їхніх корів. Тобто корови ті самі, хазяїн інший.

— Зараз пасемо 140 корів і 50 телят, — розказує Віктор Козел. — Ще є людське стадо (пасуть по черзі самі люди). А бик дорослий — один. «Підлітки», 300-350 кілограмів, до корови ще не доскочать. Усі корови до Вітька ходять, другий рік уже телиць парує.

Коштує «задоволення» 50 гривень. Своїх Вітьок раніше обслуговував безплатно і скільки хотів, бо ходив на пашу з коров'ячим колективом. Тепер нове керівництво розпорядилося трохи вгамувати молодечий запал бугая.

— Деякі старі корови хворіють на мастит. Це хвороба вимені, коли молоко ще в дійках зсирюється. А для м'яса не шкодить. Тому їх здаватимуть на бійню. А щоб Вітьок на них не плигав, його почали прив'язувати й закривати на фермі. Відв'язували, тільки коли йому треба було «працювати».

На Трійцю також із села привели парувати корову. А ми якраз гнали череду на пасовисько, о 8.30. Вітьок, як справу закінчив, вискочив через відкриті двері та й побіг до череди. Адже коли корова гуляє, бик увесь день на неї стрибатиме. Але того разу Вітьок у нашому стаді «гулящих» не знайшов. Тому заспокоївся і пішов собі разом з коровами щипати травичку. На болото. Це кілометрів за три від села. А о 12 годині мимо нас гнали людських корів на обід, щоб люди подоїли. Вони зазвичай пасуть по один бік каналу, а ми — по інший. Ми з напарником трохи відігнали своє стадо вбік, щоб дати дорогу. Бичка я особисто взяв під опіку. Стояв біля нього з палицею за два-три метри і не пускав до іншого стада. А він, звичайно, зацікавився. Я також повернувся, щоб глянути на те стадо, чи скоро пройдуть.

І раптом підлетів високо в повітря. Не зрозумів, як, але той момент у пам'яті закарбувався. Страшний біль. Далі я, здається, навіть знепритомнів. Він лише раз мене піддів, більше не чіпав.

Отямився, дивлюся — штани розірвані, все отут у крові. Біль сильний, та й вигляд такий, що...

Бичка напарник погнав подалі. Мимо проходили пастухи, батько з сином, які в той день пасли людську череду. Як мене бик підкинув, вони не бачили, були далекувато від місця пригоди. Я кричу: «Є мобільний?» Кажуть: «Є!» Я попросив зателефонувати моїй дружині, а вона викликала «швидку». Поки чекав, на руках пересунувся — піді мною калюжа крові. Порвав штани, труси, зробив собі перев'язку, як міг — де прикрив, де перемотав.

Сусід, Микола Кулик, привіз мою дружину і фельдшера. Майже одночасно приїхала «швидка». Мені крапельницю поставили, руки зразу потеплішали, поклали на носилки. Дружина плакала. В лікарню зі мною поїхала донька Наташа.

Тут я вже три тижні. На Вітька зла не тримаю.

Мене в лікарні багато хто провідувати їздить. Односельці, родичі, і Олександр Симончук, директор «Добробуту», був. Двічі приїжджали представники власника молочної компанії. Всі писали пояснювальні: я, завфермою, другий пастух. Мені сказали збирати всі чеки за лікування — оплатять.

Дружина буває через день. На маршрутці доїхати — 3 гривні.

— Журиться? Переживає, чи зможете тепер подружній обов'язок виконувати?

— Мені вже у вересні 55 років буде, жінці — 49. У нас двоє дорослих дітей, дочці — 29, сину — 25. Ви знаєте, нас уже інші обов'язки хвилюють. Тримаємо хазяйство, городи. Обоє працюємо, увечері — домашня робота. З таким життям не до сексу. Тут добре, що живим залишився. І велике за це спасибі хірургу, Віталію Івановичу.

2. Чоловіки, коли чують, хапаються за...
Дружину потерпілого Віру Козел застали вдома, якраз поралась по господарству.

— Коли мені зателефонували й сказали, що трапилося з чоловіком, я була на роботі (Віра Михайлівна працює начальником поштового відділення). Вже з пошти викликала «швидку» з Ріпок. Сама на поле поїхала, мене підвезли. Мій чоловік переживав, сильно. Жалівся, що дуже боліло. Йому навіть чарку наливали, щоб не знепритомнів. Мужики є мужики. Для них же це — основне. Як почують, яке місце бик пошкодив, автоматично за пах хапаються. Людей посходилось багато, особливо чоловіків. Допомогу пропонували. Син молодь позбирав, приїхали на поле, чекали, якщо, може, кров на переливання знадобиться.

Я сама глянула — жах! Усе таке порване, кров іде. Наташа, зоотехнік, плакала, казала: «Буду кидати таку роботу».
Потім хірург сказав, щоб ми Богу велику свічку поставили. Якби, каже, трохи глибше ковирнув, і «швидка» б доїхати не встигла. Атак — ні вени, ні артерії не розірвав, ребра не поламав, нічого не відірвав...

Уже півсела в лікарні побувало. Чоловіки — ті чи не всі провідували.

Після операції тиск упав, гемоглобін знизився. Але чоловік у мене донор, кров здавав постійно, в Ріпкинську лікарню або як кому з села треба. Тому втрата крові для нього не така страшна, швидко прийшов у норму.

— А що з биком? Ви не вимагали, щоб його після цього на м'ясо пустили?

— Ні, звичайно. А хто ж тоді корів запліднювати буде? Це нещасний випадок, збіг обставин. Ніхто в тому, що сталося, не винен. Бик на чоловіка не те щоб кидався. Він же його, можна сказати, з пелюшок ростив, тварина його добре знала. Вітьок його боком штовхнув, одкинув. Хотів прибрати з дороги, щоб до телиць пройти.

Зашивали рану години дві. Як виявилося, бик розітнув, але не розірвав нічого так, щоб не можна було зшити. Бік зразу загоївся.

— Ви, мабуть, дуже переживали, що більше не будете мати з чоловіком інтимних стосунків?

— Та ну, ви що... Ми вже давно про таке не думаємо, що там переживать. Живий, і слава Богу. Але лікар подивився, що можна зашити. Все ціле зараз.

Зарплату чоловіку дали, як у лікарню потрапив. І обіцяли лікування оплатити.

3. Хірург: «Якщо отой працював до травми, працюватиме и надалі»
— Коли постраждалого привезли, він був при тямі. Діагноз — обширна рвана рана мошонки, — розповів лікар хірургічного відділення Ріпкинської районної лікарні Віталій Ковтун. — Хворий скаржився на болі, йому ввели знеболююче. Я обробив рану, прочистив її від коров'ячого гною та бруду. Частково відсікли змертвілу частину мошонки, потім зашили. Нічого особливого. Учора наклав вторинні шви. Скоро, думаю, випишемо.

А взагалі рана була страшна. Відкрита, фартухом розірвана мошонка, яєчка окремо висіли на канатиках, без шкіри. Основа члена також була гола, аж шкіра задрана. Я просто опустив, зашив. Поставив все на місце. Та нічого страшного в цьому нема.

У паховій ділянці справа бик «пройшов» рогом якраз над стегновою веною та артерією. Якби було на пів-сантиметра глибше, чоловіка вже могли б і не довезти. Джгут в паху не накладеш, міг би померти на місці від крововтрати. А так — пронесло. Ріг зачепився за мошонку, потім зіслизнув і пройшов не так глибоко. Були ушкоджені тільки підшкірні, а не магістральні судини. Крововтрата, звичайно, була, але не така велика, щоб викликати шок.

Щодо статевих органів — усе на місці. Було оголене, але я зашив. Все збережено. Якщо працювало до цього часу, працюватиме й надалі. Навіть дітей мати може. Ушкодження були зовнішні. Нічого не одірвалося, хіба що розірвалося, що ми й зашили. Звичайно, не для спеціаліста воно виглядало страшно. Рана рвана, тому знадобилося повторно додатково чистити, накладати вторинні шви. Зараження не трапилося.

4. Тепер Вітьок піде на ковбаси?
Ми попросили зоотехніка Наталію Огієнко провести нас до бичка. На фермі вдень лише телята. І, осторонь, топчеться бугай. Дивиться сумними очима і не розуміє, чому його не випускають на волю.

— Тепер весь час його на прив'язі тримаємо, — розповідає Наталія Георгіївна. — У нас штучного запліднення у господарстві нема. Вітьок і нам корів запліднював, і людям. Спокійний бик завжди був. Іноді, як із хліва вискочить, пастухи кажуть: «Хай вже з нами буде». Вони ж його ростили, він їх знає змалечку. Коли пригостять бичка, хлібця дадуть. Ми поряд ходимо — нікого не зачіпав досі. Тепер трохи боїмося.

Зараз, коли череда приходить, він так жалісно заводить: «Му-у-у».
Приїхав на велосипеді директор товариства «Добробут». Він називає бичка Віталиком.

—Тепер на ковбаси, Віталик, мабуть, підеш, — каже Олександр Симончук. — Ви напишете — керівництво накаже бичка здати.

Вітьок, почувши це, повернув голову, подивився на мене. Я поспішила з ферми.

Олена Гобанова (щотижневик "Вісник Ч" №28)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: