Недорізаний Сашко

Бондаренко Сашко

Сашко Бондаренко і Люда Письменна з Корюківки клеїли в хаті шпалери. Щоб робота спорилась, випили. У голові зашуміло, але ремонт щось не заладився, ліпилося косо-криво. Люда звинуватила Сашка, Сашко — Люду. Обмінялись «компліментами», потім стусанами. Люда кинулась у кухню за кухонним ножем... Стікаючого кров'ю Сашка з пробитим серцем «швидкою» відвезли в реанімацію Корюківської райлікарні. З такими ранами у районній лікарні не виживають. Треба рятувати в області чи навіть у Києві. Але Сашко вижив - у Корюківці! Місцеві хірурги вчинили диво.

Хірург пальцем закривав дірку на серці

— Це чудо, що Олександр Бондаренко вижив, — стверджує головний лікар Корюківської  райлікарні Геннадій Здор. — Усе вирішували секунди. Олександр втратив два літри крові і запросто міг померти. (Всього в людині 4 - 4,5 літра крові).

— Це було 6 червня. Мене терміново викликали просто з сесії районної ради, — продовжує Геннадій Володимирович. — Хлопця привезли в 11.40 непритомного. Стан був вкрай тяжким. В 11.56, через 16 хвилин, ми вже почали операцію. Остання така була в 2005 році, тоді чоловік сам себе вдарив ножем у серце. Той хворий помер на сьому добу, від цирозу печінки.

У нас досі старі операційні столи, їм років по 30. Операційний стіл — це система, що дозволяє зафіксувати хворого в певній позі. Нам треба було розвести ребра, зафіксувати руки. Під бік оперованого замість спеціального валика мусили підкласти скручену ковдру. Потім ніяк не могли прикріпити до стола кронштейн опори для руки. Довелось анестезіологу, спеціалісту вищої категорії Василю Ступницькому взяти в руки молоток. Ним загнав підставку в операційний стіл. На все це витратили не менше п'яти хвилин. Після цього ми з хірургом Володимиром Лук'янцем змогли приступити до операції.

Ножем були пересічені п'яте ребро і стінка правого шлуночка серця. Пряме попадання! Зазвичай такі хворі не виживають. Бондаренка врятувало те, що його швидко доставили до лікарні, оперативність медиків, а також молодий організм. Олександру всього 25 років.

— У грудній клітці набралося багато крові. Найскладніше в подібній операції — якнайшвидше закрити дірку в серці, — говорить хірург. — Отвір у серці і отвір в оболонці не співпадали. Оболонка накрила дірку в серці. І кров втрачалась не так швидко, як могла б.

Розрізали серцеву оболонку. Поки зашивали пробитий ножем отвір, кров била ключем.
— Був такий струмінь, що дірку на серці довелося закривати пальцем і попід пальцем шити,— згадує Геннадій Здор.
О 16 годині того ж дня Бондаренко вже розмовляв, тиск нормалізувався.

Протверезів — схопила «білка»

6 червня хірурги врятували, а 10 числа в Олександра почався алкогольний делірій, в народі — «білочка». Трапляється в людини, що довго п'є, а потім різко перестає вживати алкоголь. У лікарні ж йому ніхто не наливав.

Почалось із зорових галюцинацій. Потім дійшов до буйства. В четвер-п'ятницю довелося прив'язати його до ліжка. Говорив що попало: «Ось їду сьогодні в автобусі в Чернігові, а одна рохва сіла мені на трубку і вирвала її»... Різне було.

Виявляється, в лікарні подібне трапляється досить часто. Якщо хворі можуть рухатись, їх відправляють у Чернігів. Якщо ж з патологією, нетранспортабельний, — лікують на місці. Відповідно, медперсонал терпить усі алкогольні дурощі. Щоб вивести людину з цього стану, потрібно від трьох до п'яти діб. Сашка виводили з 10 по 14 червня. Лежав у реанімації, прив'язаний до ліжка, щоб не вискочив у вікно. Цілодобово чергувала медсестра, капали ліки.

— Зараз уже ходить. Але він ще не розуміє, що сталося, — каже Генадій Володимирович. — Не може усвідомити, що вже був одною ногою в могилі. Тікає з лікарні додому. Потім вертається. Сьогодні на обході його знов не було, а я уже шви хотів знять. Уже б можна було і виписати, але ж є загроза життю. Він сам собі ворог. Проводимо виховну роботу. Але лікарі теж не залізні.

Кажуть, Олександр вже й до чарки прикладався.

«Знайду собі жінку непитущу»

Олександра Бондаренка застала таки в палаті. Вже збирався кудись іти. Невисокий, худий хлопець. Не схожий на алкоголіка. Каже, що почувається добре, нічого не болить.

— Що ж там між вами сталося?

— Ми з Людмилою Письменною живемо на квартирі. Бо з батьками моїми сварилися. Люда— з Щорського району, з села Великий Щимель. Жити у свій будинок нас пустив сусід, Іван Краповинець, по-вуличному — Лисий. За житло ми не платимо, так, я іноді дивлюсь за будинком, коли Івана вдома нема.

— То він жив з вами?

— Лисий часто до матері їздив. У той день ми з Людою зранку почали клеїти обої. Потім стали драться. Люду щось почало брать, почала ножа на себе наставлять. Я відібрав,вона вихватила і знов хотіла себе пірнути. Я знов став забирати, ніж якось перевернувся, Люда попала в мене. Це сталося випадково. (За словами лікаря, випадково нанести удар такої сили, щоб розбити грудну клітку і зламати ребро, неможливо. Тут треба прикласти немалі зусилля. Сашко захищає Люду. Чому? — Авт.)

— Чим же ти її так довів?

— А хіба це вперше? Колись приревнувала до моєї колишньої. Таня, з якою я жив раніше, прийшла до нас у гості. Був якийсь празнік, сиділи, випивали. Потім Люда схопила ножа, до речі, того самого, і мені в бік! Звертався в лікарню, в міліції тоді пояснив, що впав, а в кармані була викрутка, от і напоровся.

— І що, Таня часто в гості заходить?

— Заходила. Померла вона. її колишній чоловік сильно бив. Таня померла від гематоми в голові. Голова боліла, боліла, вона майже нікуди не ходила. А то з дитям кудись поїхала і все... Ми з нею були однокласниками. Вона теж випивала. І Люда п'є.

— І в той день, мабуть, добре випили?

— Грамів по 20 тільки. Розслабиться думав після того, як обої поклеїм. Не вийшло. (Лікарі говорять, що запах від постраждалого був солідний, — Авт.). «Швидку» викликав Іван, який при нашій сварці присутній не був, відпочивав у сусідній кімнаті на дивані. Потім вийшов надвір. Я, падаючи, встиг крикнути йому, щоб викликав допомогу. Як приїхала «швидка», ще пам'ятаю.

У лікарню приходили провідувати батьки, сестра, друзі. Сусіди грошима допомагали, знайомі — кров здавали. І Люда приходила. В реанімацію її не пустили, а вже в палату приносила передачу — молоко, яйця. Це вже два дні її не було. І вдома нема, десь по Корюківці тиняється, мабуть, ховається, сусіди їй проходу не дають.

— А з лікарні куди тікав, хіба до батьків?

— Ні, на квартиру. Хотів друзів побачить. Люду пускать не буду. Знайду іншу, непитущу. Я сам вже не п'ю, хочу швидше на роботу вийти. Треба себе чимось зайняти. Працював до цього у хазяїна на базарі. Думаю закодуватись. Говорили про це з сестрою, каже, до Сороки повезе. Я згоден.

На фото Людмила Письменна: "Він не помагав"

„Не прощай її, не прощай”

Поїхали до Івана. Думали застати там Людмилу або хазяїна. Поки знайшли, під двором застали вже самого Сашка.
— Люди тут нема, — повідомив з ходу, — і Іван десь пішов, може, в ліс по гриби поїхав.

— А тобі що, вже шви зняли?

— Та ні, хай іншим разом.
З-за паркана одного з дворів виглядала невисока жіночка. Вона виявилась мамою Тані, Сашкової колишньої.

— Не прощай її, Саша, не прощай! — говорила Ольга Мазко. — Так мені Сашу жалко... Він хороший, спокійний. Коли з моєю дочкою жив, у них таких скандалів не було. Померло моє дитя, в 24 роки. Гнійний менінгіт. Внучок у мене залишився.

Про Сашу нічого поганого не скажу, золотий хлопець. А Люда... Скандали все вона починала або її друзі, у Людки їх багато. Дитину свою у Великому Щимелі залишила. Вона сиділа вже. Толя! — погукала Ольга Василівна, — Ану йди, розкажи людині!

З-за хати вийшов бородатий чоловік.
— Так, сиділа. Вони міліціонера удвох з сестрою.. .того... Я доярем був у Буді, корів доїв. Так вони там чоловіка з сестрою зловили, перев'язали і знасилували. ЇЇ, суку, давно вже посадить треба, а він, дурень, живе з нею!

— Я не знаю, чого вони на цю квартиру пішли, до Лисого, — дивується Ольга Василівна. — І як там жили: одна баба і два мужика? Валетом спали?

— Іван окремо спав, — вступився Олександр.

— Саня, а мені як розказував? — каже Ольга Василівна. — І тепер, Саша в больниці, а Іван — вдома. То вона ночами до його бігає. Івану вже за сорок. Людка і зараз, певно, десь із Лисим, від Сашка ховається.

— Нічого вона не ховається, — не витримує натиску Олександр. — Я знаю, де вона.
І повіз нас до Людмили.

 Милі сваряться...

32-річну Людмилу Письменну застали в одній із хат на іншому боці Корюківки. Жінка з правильними рисами обличчя, але виглядала... змореною. Пояснила, що спала. Приспустивши спортивні штани, показувала синці на ногах, трималася за живіт.

— Болить... Я ж вагітна від Сашка була, і справка в мене є. А тепер, коли вони мене побили, навіть не знаю, що там у мене внутрі. Наче косточка якась, може, ребро зламане.

— Хто вони?

— На обличчя знаю, а фамілія... їх два було, один двері закривав, другий бив. В 7-м кабінеті. Я підписку дала про невиїзд. А вчора поїхала до тітки взять Саші продуктів на передачу в больницю. І... задовбали, знов синяки! Вже не сходять. Я Сашу просила: ти скажи їм, мені ж больно.

По вулиці зараз пройти нельзя. Ідеш і зразу получаєш. Всі злі на мене, як собаки. Сусіди, знайомі кидаються з кулаками.

А все це вийшло випадково. Получилась сімейна дурость. Нечаянно, я себе пірнуть хотіла, а вийшло — його.
— А за що?

—Ремонт ми робили. А він не помагав, —згадавши, аж засміялась Люда. — Саша, а Іван хоч яйця з груби забрав, що я привезла? — згадавши, запитала в Сашка.—Дома нема? Мо', п'є де.

— Іван не приставав?
— Ні. В сім'ю нашу Андрій ліз.
Двулічні такі всі...
— А як далі, миритись будете?

— Та ми вже нормально, — каже Людмила.
—Не знаю,—і Сашко пішов до хати.
— От так... — Люда розгубилася. — Вчора він три рази у мене був, тут. І ночувати туди ходимо з Сашком. Пробираємось, коли стемніє. Саша каже: «Ти вже й так синя, чого нариватись?» Через парк, що коло церкви, страшно йти, там друзі общі збираються.

— А дочка ваша де?
— Зараз у бабусі. Вчора приїжджала, до Саші в лікарню ходили. В школу тут ходить, а зараз канікули, що їй тут робить? Домашні розбори є домашні розбори. І Сашко на мене кидався, всяк бувало, і з ножем теж.

Суд буде

Павло Римар, слідчий слідчого відділення Корюківського РВ УМВС:

- Повідомлення з лікарні про ножове поранення надійшло в міліцію об 11.40. За фактом порушено кримінальну справу за ст. 121 ч.1. Наявне умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Слідство триває. Після того, як Бондаренко пролікується, буде проведено судмедекспертизу, цитологічну експертизу. Потім матеріали будуть передані до суду.

Незалежно від того, напмше Бондаренко, що не має претензій до своєї співмешканки відносно поранення, чи ні, суд буде. Ця заява може використатись на суді тільки як пом'якшуюча обставина. Так само, як і те, що співмешканка має малолітню дочку. Покарання — від 5 до 8 років. Можуть дати умовно, з відстрочкою на 2-3 роки.
У той же день вона написала явку з повинною. Визнає, кається, каже, що була п'яна. Зараз очікує завершення слідства.

Олена Гобанова ("Вісник Ч"№26)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: