Бобер напав на мешканця Корюківки!

Бобер напав на мешканця Корюківки!

Про цей незвичайний і навіть курйозний випадок я дізнався випадково. Стався він з одним молодим мешканцем Корюківки (будемо називати його Андрієм), але, на мою думку, краще за нього самого про цю пригоду не розкже ніхто. Отож йому й слово…

- Того травневого вечора я засидівся в гостях у своїх знайомих допізна, - Розповідає юнак. – Наговорилися вже досхочу (і нехай ваші читачі не іронізують – саме наговорилися – спиртного не вживали ані грамульки). Надворі вже стемніло,  коли прощалися, адже було десь близько десятої години вечора. Сів я собі спокійнісенько на велосипед, а саме цим транспортним засобом приїздив до знайомих, і рушив у напрямку своєї домівки. Хоч дорогу знав і добре (бо часто їздив тими місцями), та пересувався все ж повільно – темно ж! Та й якість асфальтового покриття у нас на задвірках міста самі знаєте яка… Отож їду собі помалу, щось приємне згадую, а коли доїхав до місця, де дорога перетинає рівчак, то велосипед чомусь здригнувся, а з-під колеса щось як підскочить, наче на пружинах, та як «цапне» мене за литку! Від такого несподіваного «нападу-підсічки» опинився я на «п’ятій точці», велосипед лежить поруч… Чую: по асфальту «хлоп-хлоп-хлоп», наче хто вибивалкою по килимку. Придивляюся пильніше – якийсь темний силует (величиною з… рюкзак туриста буде) посунув від мене і в рівчак – «буль»! Я не одразу отямився від такої несподіваної «атаки» - сиджу, озираюся, потім на ноги схопився. Болю чомусь не відчував, але добре було чути, що від крові ліва холоша джинсів змокла нижче коліна – адже є рана, і далеко не подряпина.

 «Ну, невже бобер напав?» – думаю. Тільки ця звірина могла характерні «хлоп-хлопаючі» звуки під час стрибання навтьоки хвостом видавати. Так вони ж наче не схильні до безпідставних нападів. Хоча… чому ж  «безпідставних»? – це це вже зараз, на лікарняному ліжку, собі міркую. – Мабуть, мандрував собі звір волохатий по водному каналу і якраз почав через дорогу перебиратися, яку канал «прорізує» та й почув, що хтось наближається, ну, й затаївся… А я  (і треба ж було якраз!) примудрився йому чи то на лапу, чи то на хвоста наїхати… От він і образився!

Додибав я до своєї домівки, глянув на рану при світлі – глибоченька! А штанину-джинсівку неначе хто двома кинджалами прорізав – такі дірки. Добре, що з міцної та якісної тканини зроблені, а то б, мабуть, і шмат живої плоті відсік своїми зубилами.

Викликав швидку – та забрала мене до райлікарні.  Коли ж почав розповідати черговому лікарю про пригоду, яка зі мною сталася, то він спочатку не повірив, перепитав ще раз, а потім: «Та то, мабуть, собака був. Просто не роздивився ти у темряві». А коли я йому в черговий раз повторив, що «їхав собі тихенько на велосипеді, а мені, скоріше за все бобер (!) у ногу вчепився і потім пострибав собі, «похлопуючи» хвостом по асфальту, попросив медсестру взяти у мене кров (мабуть, щоб перевірити на наявність алкоголю, хоча можу й помилятися – може це звичайна і обов’язкова процедура для всіх, кого привозять з «пораненням»). Чесно кажучи, якби мені теж хтось почав розповідати таке посеред ночі, то і я б подумав, що оповідач або несповна розуму, або ж напідпитку і по плечах у нього вже «стрибає білочка». Бачачи таку ситуацію, мовчки розмотую бинт і показую рану… «М-да-а-а, юначе, схоже, що ти не помилився, - констатував ескулап-хірург, – це таки дійсно бобер тобі на шляху зустрівся…» Одразу ж  доктор вклав мене на операційний стіл і професійно (дякую йому щиро за це, до речі!) зашив ті дві «дірочки» (від верхніх і нижніх різців), та ще й повідомив: «А рана ж то у тебе, друже, наскрізна…»
Оце теперечки лежу, «укольчики приймаю». Привітливі медсестрички так обережненько і безболісно їх роблять, що й не відчуваєш нічого – навіть «комарика». Щоправда, сьогодні одна (практикантка, мабуть), як штриконула – ледь стримався, щоб «москаля не крутнути» у її присутності. А коли за собою двері причинила, крізь зуби процідив, згадавши бісову маму: «… ну й «упаяла…» мене, блін, бобер не так «боляче вкусив, як вона «вжалила…»
Хлопці в палаті ледь животи від сміху не надірвали…»

Отака історія. Поговорив я з Андрієм і подумав, - добре, хлопче, коли все закінчується добре… А з гарним настроєм і при доброму гуморі воно тоді і на поправку швидше повертає.
А історія й справді дивна

Додати тут нічого – промовистого «автографа» залишив «на пам’ять» дикий друг на нозі – до кінця життя не забути! Тож будьте, люди добрі, обережними. Особливо на наших дорогах…

Коментар фахівця:

Чернігівський мисливознавець Анатолій Авраменко знає немало випадків, коли дикі тварини нападали на людей і залишали на їх тілі «пам’ятки», зроблены могутными щелепами. Ось що відповів Анатолій Григорович на запитання журналістки: «Чи може бобер покусати людину?»

- Взагалі-то, таких випадків у моїй практиці не траплялося, - вперше чую. Але якщо наїхати на хвоста, то будь-хто захищатиметься, особливо з такими зубами як у бобра. Таких випадків, коли бобер напав за «власною ініціативою», не було. Бобри на людей не полюють! Хоча на території нашої області є хижаки, які можуть бути небезпечними для людини?
В першу чергу, загрожують людям хворі на сказ тварини. Розповсюдниками інфекції є лисиці, - вони не бояться людей, заходять до населених пунктів, кусають свійську худобу, були поодинокі випадки коли ці тварини нападали і на людей. Серед здорових звірів найнебезпечніші: вовк, лось, дикий кабан, рись (трапляється в лісах, розташованих уздовж берегів Дніпра в районі міста Славутич). Вовки часто-густо нападають на худобу, заходять в села. Лосі можуть напасти, якщо вони поранені або з ними є маленькі дитинчата. Та й на те  у дикого звіра зуби, щоб кусати – здобувати собі їжу чи від ворога захищатись. Тож звертаюся до земляків - будьте обережні при зустрічі з хижаком і тим більш не наїжджайте їм колесами на хвости і лапи.

Довідка:
Бобе́р європе́йський, бобер річковий (Castor fiber) — гризун родини бобрових.
Довжина тіла без хвоста 70—100 см, вага до 30 кг.
У європейських бобрів широкий лопатоподібний хвіст, між пальцями є плавальні перетинки; губи, що змикаються позаду різців, дають змогу гризти під водою. Європейський бобер поширений в Євразії.
В Україні окремі колонії європейських бобрів збереглись по річках Київської, Чернігівської, Житомирської, Волинської областей. Європейські бобри споруджують нори, житлові «хатки», греблі; для сплаву гілок риють канали. Живляться корою м'яких деревних порід, трав'янистою рослинністю; своїми гострими різцями зрізають дерева діаметром понад 1 м. Живуть сім'ями. Самка європейського бобра раз на рік (в умовах України — в червні) після 3 місяців вагітності народжує 1—5 (частіше 2—3) малят. Крім коштовного хутра бобрів, ціниться т. з. боброва струмина, яка використовується в косметиці. Полювання на європейського бобра в Україні заборонено.

Артемій АЙ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: